Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 659/1012/18

провадження № 51-3927км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                    ОСОБА_1 ,

суддів                                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                 ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

захисника                                                    ОСОБА_6 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017230210000297, за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України (далі – КК),

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Нижньосірогозького районного суду Херсонської області від 07 лютого 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 16 травня 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Нижньосірогозького районного суду Херсонської області від 07 лютого 2019 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

За вироком суду ОСОБА_7 , достовірно знаючи про рішення Нижньосірогозького районного суду Херсонської області від 29 вересня 2015 року у справі № 659/630/15-ц та маючи реальну можливість його виконати, у період з 08 жовтня 2016 року

по 21 червня 2018 року не здійснила жодної оплати на рахунок ТОВ "ОТП Факторинг Україна", чим умисно не виконала вищевказаного рішення суду, що набрало законної сили.

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 16 травня 2019 року вищевказаний вирок залишено без зміни.

Вимоги та узагальнені доводи особи, що подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 ставить вимогу про скасування вироку Нижньосірогозького районного суду Херсонської області від 07 лютого 2019 року й ухвали Херсонського апеляційного суду від 16 травня 2019 року та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Захисник вказує на відсутність у діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК. На думку захисника, рішення суду, за змістом якого би було зобов`язано ОСОБА_7 вчинити певні дії щодо погашення боргу, не було ухвалено. Зазначає про недопустимість таких доказів, як договір факторингу № 21/07/14 разом із додатками, договори з ФОП ОСОБА_7 , накладні та платіжні доручення. Зауважує, що суд першої інстанції не перевів, чи мала ОСОБА_7 реальну можливість виконати рішення суду. Стверджує, що суд апеляційної інстанції доводів, викладених в апеляційній скарзі, належним чином не проаналізував та не перевірив усупереч вимогам ст. 419 КПК. Вважає, що рішення судів першої та другої інстанцій постановлені з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне й обґрунтоване рішення, що призвело до неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник висловила доводи на підтримання касаційної скарги та просила її задовольнити.

Прокурорзаперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Розгляду кримінальних проваджень має здійснюватися із суворим додержанням закріпленого у ст. 62 Конституції України принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому законом, і встановлено обвинувальним вироком. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Відповідно до приписів ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України

(далі– КПК) підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість суд касаційної інстанції на підставі встановлених судами фактичних обставин перевіряє правильність застосування закону про кримінальну відповідальність та дотримання вимог кримінального процесуального закону в кримінальному провадженні з метою реалізації його завдань.

У разі визнання особи винуватою у мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин (ч. 3 ст. 374 КПК).

Мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння та ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, його частиною або пунктом, і формулюванні висновку про їх відповідність. За своєю суттю та змістом кваліфікація злочинів є встановленням на підставі доказаного кримінальними процесуальними засобами факту вчинення особою (суб`єктом злочину) конкретного акту поведінки у формі

дії чи бездіяльності та його наслідків, точної відповідності ознак вчиненого діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідними кримінально-правовими нормами в статтях КК. Склад злочину є системою необхідних і достатніх юридичних ознак, відсутність хоча б однієї з яких виключає кримінальну відповідальність особи за відсутності підстави для такої.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, тобто в умисному невиконанні рішення суду Нижньосірогозького районного суду Херсонської області від 29 вересня 2015 року в цивільній справі № 659/630/15-ц за наявності реальної можливості його виконати у період з 08 жовтня 2016 року

по 21 червня 2018 року. При цьому суд першої інстанції визнав доведеним, що  ОСОБА_7 у зазначений період, достовірно знаючи про вищевказане судове рішення, умисно не виконала його.Обвинувачення щодо перешкоджання виконанню цього рішення ОСОБА_7 стороною обвинувачення не висувалось.

Кримінальна відповідальність за ч. 1 ст. 382 КК настає за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню. З об`єктивної сторони злочин, передбачений ч. 1 ст. 382 КК, може бути вчинений як у формі невиконання судового рішення, так і шляхом перешкоджання його виконанню. Використання законодавцем у диспозиції ч. 1 ст. 382 ККсловосполучень "невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду" та "перешкоджання їх виконанню" вказує на необхідність у кожному конкретному випадку звертатися як до тексту самого судового рішення, так і до норм законодавства, які визначають порядок виконання вироків, рішень, ухвал та постанов суду.

Обов`язковою умовою настання кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення є встановлення у ньому вимоги зобов`язального чи забороняючого характеру, адресованої для виконання певним особам. Причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов`язаного суб`єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов`язок про виконання рішення суду.

Залежно від характеру такої вимоги невиконання судового рішення може проявлятися у бездіяльності зобов`язаної особи щодо здійснення передбачених законом або визначених судом заходів, спрямованих на виконання цього рішення, або ж у вчиненні дій, які прямо заборонені у самому судовому рішенні. За умови, що невиконання судового рішення виявляється в формі бездіяльності, для притягнення особи до кримінальної відповідальності обов`язковим є з`ясування питання про наявність реальної можливості його виконати.

Статтею 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладено на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках – на потерпілого. Тобто саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 382 КК, з урахуванням того, що відсутні підстави притягнення її до кримінальної відповідальності за цей злочин, кваліфіковано з порушенням норм закону про кримінальну відповідальність.

Надаючи юридичну оцінку діям ОСОБА_7 та викладаючи у вироку мотиви щодо її винуватості в інкримінованому злочині, суд мав виходити зі змісту судового рішення, умисне невиконання якого ставилось обвинуваченій за провину, та дати обґрунтовану відповідь на питання: яка саме вимога (зобов`язального чи забороного характеру) міститься в цьому рішенні, чи адресована вона саме ОСОБА_7 як зобов`язаному суб`єкту, чи належить виконання рішення до обов`язку обвинуваченої як боржника у зобов`язанні, яке добровільно не виконане, що й обумовило звернення кредитора з відповідним позовом до суду, чи наявні в її діях ознаки невиконання судового рішення з огляду на визначений судом або встановлений законом спосіб виконання судового припису. Якщо відповідь на зазначені питання стверджувальна, суд мав встановити й обґрунтувати відповідно до вимог закону реальну можливість ОСОБА_7 виконати покладений на неї судом обов`язок.

Суд зазначених вимог закону не врахував, а тому з вироком суду першої інстанції, згідно з яким ОСОБА_7 було визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, колегія суддів не погоджується.

Так, за рішенням Нижньосірогозького районного суду Херсонської області від

29 вересня 2015 року суд вирішив стягнути з ОСОБА_7 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" (код ЄДРПОУ 36789421) заборгованість 15930,52 грн за договором про надання споживчого кредиту № 20002895280 від 06 березня 2013 року, що виникла станом на 31 березня 2015 року, заборгованість 22650,30 грн за договором про надання споживчого кредиту № 2003476454 від 17 квітня 2013 року, а також 385,80 грн в рахунок відшкодування понесених товариством судових витрат. Зі змісту цього рішення не вбачається, що обов`язок зі стягнення заборгованості за договорами споживчого кредиту було покладено саме на ОСОБА_7 .

Натомість на виконання зазначеного рішення суду в цивільній справі кредитор отримав виконавчий лист № 659/630/15-ц від 17 листопада 2015 року, на підставі якого здійснювалось провадження з примусового стягнення органом державної виконавчої служби з боржника ОСОБА_7 . Строк на добровільне виконання надавався державним виконавцем ОСОБА_7 саме для самостійного виконання цього виконавчого документу, а не рішення суду.

Постановою 14 грудня 2015 року на підставі заяви кредитора про примусове стягнення з ОСОБА_7 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" за цим виконавчим листом відкрите виконавче провадження ВП № 49602104 та боржнику надано право у строк

до 21 грудня 2015 року самостійно виконати виконавчий документ. При цьому,

05 липня 2016 року за викликом державного виконавця з`явилася боржник ОСОБА_7 та повідомила, що є фізичною особою – підприємцем, отримує дохід та не відмовляється від сплати боргу.

Як на доказ винуватості ОСОБА_7 суд послався на постанову від 08 серпня 2016 року державного виконавця Ніжньосірогозького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Херсонській області про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою ухвалено звернути стягнення на дохід від підприємницької діяльності ОСОБА_7 та зобов`язано її проводити самостійне примусове утримання доходу від підприємницької діяльності в розмірі 20 % з такого доходу та кожні 6 місяців надсилати державному виконавцю звіт про здійснені відрахування.

07 жовтня 2016 року ОСОБА_7 в рахунок відшкодування боргу добровільно сплатила 1682,63 грн в рахунок боргу. Інші виплати по відшкодуванню боргу ОСОБА_7

не проводилися.

Відповідно до листа від 24 квітня 2018 року № 13.13.-28/1564 начальника Ніжньосірогозького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Херсонській області на примусовому виконанні цього підрозділу перебуває виконавче провадження ВП №49602104 з виконання виконавчого листа № 659/630/15-ц, виданого Нижньосірогозьким районним судом Херсонської області 17 листопада 2015 року.

Згідно ст. 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, що за цим Законом підлягають примусовому виконанню.

05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження", у статті 10 якого визначеноперелік заходів  примусового виконання рішень, серед яких і звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

З матеріалів кримінального провадження не вбачається, що органами досудового розслідування надано суду докази того, що державний виконавець здійснював будь-які з визначених цим Законом заходи, крім звернення стягнення на дохід боржника на підставі і у спосіб, визначені в постанові від 08 серпня 2016 року.

За встановлених судом фактичних обставин висновок про наявність у ОСОБА_7 обов`язку виконати зазначене судове рішення, на якому ґрунтуються умовиводи про наявність у її діях ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, є безпідставними.

Оскільки обов`язок виконання рішення Нижньосірогозького районного суду Херсонської області від 29 вересня 2015 року в цивільній справі № 659/630/15-ц відповідно до способу виконання, визначеному в ньому, та згідно із Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України "Про виконавче провадження" покладено на спеціально створені в Україні органи державної виконавчої служби (приватних виконавців), притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за умисне невиконання цього рішення за ч. 1 ст. 382 КК і, відповідно, за невиконання обов`язку, покладеного на інших спеціально уповноважених осіб, колегія суддів вважає безпідставним.

Умовами кримінальної відповідальності за будь-яку суспільно-небезпечну поведінку, зокрема і за невиконання судового рішення за ч. 1 ст. 382 КК, є встановлена і доведена наявність у особи обов`язку вчинити певні дії (виконати судове рішення), а також реальна можливість виконати покладений на неї обов`язок. Встановлення підстави кримінальної відповідальності за умисне невиконання судового рішення обов`язково передбачає з`ясування питання про наявність реальної можливості його виконати. Проте, у разі встановлення відсутності самого обов`язку вчиняти певні дії (утримуватись від їх вчинення) питання про наявність реальної можливості їх вчинити вирішувати немає сенсу, оскільки дослідження такої можливості в цьому разі перебуває поза межами доказування в кримінальному провадженні.

Тому, доводи в касаційній скарзі про те, що суд першої інстанції не перевірив аргументи сторони захисту про неможливість виконати рішення суду з огляду на матеріальний стан ОСОБА_7 та фактично отримані доходи, а також про те, що апеляційний

суд не усунув зазначених порушень, у цьому кримінальному провадженні не містять підстав для встановлення істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки такі порушення в даному кримінальному провадженні не мають вирішального значення для обґрунтування висновку про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність щодо кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 1

ст. 382 КК. Оскільки обов`язку вчиняти дії з виконання судового рішення на неї не було покладено, з`ясовувати наступну умову притягнення до кримінальної відповідальності за бездіяльність – наявність реальної можливості виконати покладений обов`язок, є алогічним та юридично нікчемним із точки зору встановлення наявності (а в цьому разі відсутності) підстави кримінальної відповідальності.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав неналежну кримінально-правову оцінку фактичним обставинам, встановленим і доказаним у цьому кримінальному провадженні, а тому його висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, є необґрунтованим і неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.

Вказані порушення не було усунуто й апеляційним судом, який усупереч вимогам ст. 419 КПКповною мірою не перевірив доводів у апеляційній скарзі захисника ОСОБА_6 , при цьому в ухвалі не дав на них вичерпної відповіді та не навів підстав, на яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.

Враховуючи викладене, вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 підлягають скасуванню з підстав неправильного застосування судами закону України про кримінальну відповідальність – кваліфікації її дій за ч. 1 ст. 382 КК,

а кримінальне провадження відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 ставить вимогу про скасування вироку Нижньосірогозького районного суду Херсонської області від 07 лютого 2019 року та ухвали Херсонського апеляційного суду від 16 травня 2019 року і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, однак відповідно до ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 284 КПК передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення.

На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга захисника ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 – закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

Керуючись статтями 284, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Нижньосірогозького районного суду Херсонської області від 07 лютого 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 16 травня 2019 року задовольнити частково.

Вирок Нижньосірогозького районного суду Херсонської області від 07 лютого 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 16 травня 2019 року щодо ОСОБА_7 скасувати.

Кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017230210000297, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                       ОСОБА_3