Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 333/3085/17

провадження № 51-3666 км 19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

захисника

у режимі відеоконференції          ОСОБА_6 ,

розглянувши касаційну скаргу прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області ОСОБА_7 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017080040001576, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с. Куйбишево, Куйбишевського району, Запорізької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , офіційно не працевлаштованого, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч.1 ст. 366 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2018 року ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК та виправдано його в зв`язку з недоведеністю в його діях складу вказаних злочинів.

Вирішено питання про долю речових доказів.

24 квітня 2019 року ухвалою Запорізького апеляційного суду вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Запорізького апеляційного суду  від 24 квітня 2019 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності у діяннях ОСОБА_8 складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191,                        ч. 1 ст. 366 КК, без дослідження доказів, незважаючи на те, що про це йшлося в апеляційній скарзі.

Не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 191 КК є кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення (п. 3 ч.1 ст. 477 КПК у редакції Закону від                              13 квітня 2012 року), оскільки шкоду від цього злочину завдано державним інтересам.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу прокурора та просила її  задовольнити.

Захисник ОСОБА_6 просила касаційну скаргу прокурора не задовольняти, ухвалу Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року залишити без зміни.

Мотиви Суду

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви                         та підстави його ухвалення.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі як тих, що були зібрані стороною захисту, так і тих, що зібрані стороною обвинувачення, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється                  у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та в установлених КПК випадках — на потерпілого.

Відповідно до приписів ст. 433 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Він перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження,              ОСОБА_8 органами досудового розслідування пред`явлено  обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК, як внесення службовою особою до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей та видача службовою особою завідомо неправдивого офіційного документа та за ч. 2 ст. 191 КК як привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

Суд першої інстанції ухвалив вирок, за яким ОСОБА_8 було виправдано з підстав недоведеності в його діяннях складу злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою прокурора, в якій порушувалося питання про скасування вироку суду першої інстанції з підстав його необґрунтованості та невмотивованості у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінальних правопорушень, ухваленням судом на підставі не об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, всебічно, повно перевірив доводи в апеляційній скарзі, ухваливши законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення.

Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що пред`явлене ОСОБА_8 обвинувачення не ґрунтується на належних, допустимих та достатніх доказах, і обґрунтовано дійшов висновку про його невинуватість, вказавши у мотивувальній частині рішення підстави виправдання.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано послався на ч. 4 ст. 26 КПК, згідно з якою кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

За матеріалами кримінального провадження підставою для внесення відомостей до ЄРДР та початку кримінального провадження стосовно ОСОБА_8 стало самостійне виявлення слідчим кримінального правопорушення під час досудового розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК.

На підставі ст. 477 КПК (у редакції Закону від 13 квітня 2012 року) кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених, зокрема, ст. 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, крім вчиненого організованою групою, або шкода від якого завдана державним інтересам), якщо вони вчинені особою, яка щодо потерпілого була найманим працівником і завдала шкоду виключно власності потерпілого.

З матеріалів кримінального провадження встановлено, що із заявою щодо вчинення ОСОБА_8 злочину, передбаченого статтею 191 КК, КУ "ЗОКЛ" ЗОР не зверталася. Твердження прокурора про те, що КУ "ЗОКЛ" ЗОР фінансується з державного бюджету, не ґрунтується на наданих стороною обвинувачення суду першої інстанції доказах.

Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, дійшов обґрунтованого висновку, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 було розпочато не за заявою потерпілого, як це передбачено нормами КПК, тому зібрані докази в цьому кримінальному провадженні обґрунтовано визнані судом недопустимими на підставі ст. 87 КПК.

Доводи прокурора про те, що діями ОСОБА_8 завдано шкоди державним інтересам, є безпідставними.

У скарзі прокурор, посилаючись на завдання діяннями ОСОБА_8 збитків саме державі, на підтвердження своєї позиції не зазначив, які докази не дослідили суди першої та апеляційної інстанцій.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо недоведеності факту вчинення ОСОБА_8 дій з використанням службового становища в межах своїх повноважень, що суперечило інтересам КУ "ЗОКЛ" ЗОР.

Безпідставними є доводи прокурора про порушення судом апеляційної інстанції ч. 3 ст. 404 КПК.

Повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Відмова у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з мотивами суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання про дослідження доказів. Прокурор, заявляючи таке клопотання, наводить власну оцінку доказам на користь винуватості ОСОБА_8 , відмінну від оцінки доказів, наданої судом, замість правової аргументації необхідності застосування апеляційним судом ч. 3 ст. 404 КПК.

Безпідставними є доводи прокурора, який зазначає про наявність складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, у діяннях ОСОБА_8 .

Прокурор у касаційній скарзі не навів доводів, які саме докази неправильно оцінені судом першої інстанції і які повинен був дослідити суд апеляційної інстанції для надання їм іншої оцінки, ніж та, яку дав суд першої інстанції.

Апеляційний розгляд проведений відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Доводи прокурора щодо безпідставності виправдання ОСОБА_8 , які аналогічні за своїм змістом доводам у його апеляційній скарзі, були належним чином перевірені судом апеляційної інстанції, на них надано вмотивовані відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК .

Істотних порушень кримінального процесуального закону, передбачених                 ст. 412 КПК, зокрема тих, про які зазначив прокурор у своїй касаційній скарзі, суд касаційної інстанції не встановив.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги прокурора.

За таких обставин оскаржуване судове рішення є законним і обґрунтованим.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 24 квітня 2019 року залишити без зміни.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                ОСОБА_2                     ОСОБА_3