Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

|

||

Постанова

Іменем України

04 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 589/4285/17

провадження № 51-2152км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

засудженої                                                    ОСОБА_6 ,

захисника                                                      ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017200110001198, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Ростов Ямпільського району Сумської області, жительки АДРЕСА_1 , такої, що судимості не має,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_8 на вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 25 жовтня 2018 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 21 березня 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 25 жовтня 2018   року, залишеним без змін ухвалою Сумського апеляційного суду від 21 березня 2019 року, ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України із  застосуванням положень ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Вирішено питання про стягнення процесуальних витрат, а також про долю речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винною в тому, що вона 02 вересня 2017  року близько 20:00, перебуваючи у місці свого приживання, а саме в будинку АДРЕСА_2 , на ґрунті особистих неприязних відносин зі своїм співмешканцем ОСОБА_9 під час сварки кухонним ножем завдала йому численних ударів у життєво важливі органи, а саме: один удар – у праве плече, два удари – у передню поверхню грудної клітки, два удари – в шию та одинадцять ударів у задню поверхню грудної клітки. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_9 помер на місці події.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені у кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник указує на те, що дії його підзахисної слід кваліфікувати за ст. 118 КК України, оскільки ці протиправні дії ОСОБА_6 вчинила, перевищивши межі необхідної оборони. Зазначає, що апеляційний суд не встановив та не виправив порушень, допущених судом першої інстанції, безпосередньо докази не дослідив, однак надав їм оцінку, зокрема оцінив те, що в матеріалах провадження відсутні будь-які докази на підтвердження наявності фактів протиправних посягань зі сторони потерпілого, які б могли викликати у засудженої стан необхідної оборони відповідно до критеріїв, визначених у ст. 36 КК України. На думку захисника, постановлена ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні суду касаційної інстанції

Захисник ОСОБА_7 та засуджена ОСОБА_6 , кожен окремо, підтримали доводи, викладені у касаційній скарзі, та просили її задовольнити.

Прокурор вважав, що доводи в касаційній скарзі сторони захисту є  безпідставними, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення — законними та обґрунтованими.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Тобто під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення злочину, встановлених судом, а неповнота досудового розслідування чи судового розгляду, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.

При цьому з оскаржуваних судових рішень убачається, що згідно

з положеннями ст. 94 КПК України місцевий суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – із точки зору достатності та взаємозв`язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у пред`явленому їй обвинуваченні. Такий висновок суд належним чином детально обґрунтував у прийнятому рішенні.

З урахуванням фактичних обставин провадження, встановлених місцевим судом, кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 115 КК України є правильною.

При цьому неспроможними є доводи сторони захисту про необхідність кваліфікації дій винної за ст. 118 КК України як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

За нормативним визначенням умисне вбивство з об`єктивної сторони характеризується дією чи бездіяльністю у виді протиправного посягання на життя людини, наслідками у виді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями й наслідками, а з суб`єктивної сторони – умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Такі ж ознаки суб`єктивної та об`єктивної сторони характерні і для складу злочину, передбаченого ст. 118 КК України, однак при цьому обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони цього злочину є його мотив – захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Відповідно до ст. 36 зазначеного Кодексу необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної та достатньої в цій обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

Як було встановлено місцевим судом у ході судового розгляду, 02 вересня 2017 року ОСОБА_6 , ОСОБА_9 разом із ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вживали спиртні напої за місцем спільного проживання перших двох, а саме в будинку АДРЕСА_2 , де між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 виник конфлікт у ході якого ОСОБА_9 дав декількох ляпасів ОСОБА_6 , а потім у коридорі зазначеного будинку, вдарив останню головою об двері. Після чого ОСОБА_6 побігла на кухню, де взяла зі столу кухонний ніж довжиною 10 см, і, повернувшись у коридор, ударила ОСОБА_9 цим ножем один раз у праве плече, два рази – у передню поверхню грудної клітки, два рази – в шию та одинадцять разів – у задню поверхню грудної клітки. В подальшому ОСОБА_9 було знайдено в цьому ж коридорі в непритомному стані.

З огляду на фактичні обставини провадження, беручи до уваги характер та кількість ударів, заподіяних ОСОБА_9 у життєво важливі органи (16), попередні підшукування засудженою знаряддя злочину, а також з огляду на її дії одразу після вчинення злочину колегія суддів дійшла висновку, що дії, вчинені ОСОБА_6 щодо ОСОБА_9 , правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК України.

Разом із цим, під час розгляду провадження в суді першої інстанції ОСОБА_6 надавала показання, згідно з якими вона завдала тілесних ушкоджень потерпілому у стані сильного душевного хвилювання, і жодних обставин про те, що в цей час вона перебувала у стані необхідної оборони, не повідомляла.

При цьому, як вбачається з матеріалів провадження за результатами висновку комплексної психолого-психіатричної експертизи ОСОБА_6 на момент скоєння протиправних дій з урахуванням існуючої для останньої психотравмуючої сімейної ситуації, приниження її та періодичні дії фізичного впливу з боку ОСОБА_9 , вона перебувала у стані емоційної напруги, який не досягав афективної глибини й суттєво не вплинув на її свідомість та діяльність (а. с. 60–65, т. 2).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів касаційного суду вважає, що доводи захисника про неправильну кваліфікацію дій засудженої ОСОБА_6 є безпідставними.

Крім того, аналогічні доводи, наведені в касаційній скарзі, щодо неправильної кваліфікації дій засудженої, були наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_6 , їх    перевірив суд апеляційної інстанції та визнав безпідставними. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Також, як убачається з матеріалів кримінального провадження, клопотань у порядку ч. 3 ст. 404 КПК України про повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, сторона захисту не  заявляла. При цьому апеляційний суд, мотивуючи своє рішення, послався на     докази, які безпосередньо дослідив суд першої інстанції, іншої оцінки зазначеним доказам суд не надавав.

Покарання призначено ОСОБА_6 з урахуванням положень

ст. 65 КК України, і підстав вважати таке покарання несправедливим через м`якість чи суворість колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни судового рішення, колегія суддів не встановила, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 25 жовтня 2018 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 21 березня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , — без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                   ОСОБА_3                                      ОСОБА_12