Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

04 лютого 2020 р.

м. Київ

Справа № 345/333/16-к

Провадження № 51-1698км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 липня 2017 року та касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2017 року та вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 липня 2017 року у кримінальному провадженні № 12015090170001158 по обвинуваченню

ОСОБА_7 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Калуші Івано-Франківської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України;

ОСОБА_6 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Мостище Калуського району Івано-Франківської області, проживає за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст. 89 КК такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України;

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини:

Вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2017 року:

- ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років. На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_7 частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного вироком Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 03 листопада 2015 року, та остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців;

- ОСОБА_6 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та йому призначено покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Зазначеним вироком вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат та про речові докази.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 засуджено за умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, групою осіб, вчинене за таких обставин.

Так, протягом другої половини дня 05 грудня 2015 року ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 розпивали спиртні напої у квартирі АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_9 , у зв`язку з чим всі знаходились у стані алкогольного сп`яніння. Згадавши давню образу, ОСОБА_9 того ж дня близько 23 год. поскаржився на ОСОБА_8 ОСОБА_6 і ОСОБА_7 . З метою помсти за образу ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки і свідомо бажаючи їх настання, наніс ОСОБА_8 почергово два удари кулаками обох рук в ділянку щоки зліва та губ, від чого той упав зі стільця на підлогу. Внаслідок вказаних умисних дій ОСОБА_7 потерпілий ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді синців на обличчі.

Після цього, ОСОБА_8 піднявся і продовжував розпивати спиртні напої з ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .

Через 15-20 хвилин знову розпочалась суперечка, під час якої ОСОБА_6 з метою нанесення тяжких тілесних ушкоджень, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки і свідомо бажаючи їх настання, наніс ОСОБА_8 два удари кулаком правої руки, один з яких спрямував в ділянку носа та щоки справа, другий - в ділянку носа та щоки зліва. Від отриманих ударів ОСОБА_8 упав зі стільця на підлогу. Внаслідок вказаних умисних дій ОСОБА_6 потерпілий ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з забоєм головного мозку тяжкого ступеня з переважним ураженням базальних відділів головного мозку, внутрімозкової гематоми серединних структур головного мозку з частковою тампонадою III шлуночка, субдуральними геморагічними нашаруваннями обох лобно-скронево-тімяних ділянок голови та набряком головного мозку, закритого перелому кісток носа, синців в ділянці голови.

Одразу після цього ОСОБА_7 , будучи об`єднаним одним умислом з ОСОБА_6 , на спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки і свідомо бажаючи їх настання, скориставшись тим, що ОСОБА_8 лежить на підлозі і не чинить опору, наніс йому декілька ударів кулаками рук та ногами, обутими у зимове взуття, в ділянку голови, шиї та тулуба. Внаслідок вказаних умисних дій ОСОБА_7 потерпілий ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми з забоєм головного мозку тяжкого ступеня з переважним ураженням базальних відділів головного мозку, внутрімозкової гематоми серединних структур головного мозку з частковою тампонадою ІІІ шлуночка, субдуральними геморагічними нашаруваннями обох лобно-скронево-тімяних ділянок голови та набряком головного мозку, закритої травми грудної клітки з множинними переломами ребер зліва, синців в ділянці голови, попереку, гематоми в ділянці шиї.

У результаті нанесених групою осіб - ОСОБА_6 і ОСОБА_7 ударів, ОСОБА_8 спричинено тяжкі тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент спричинення, тілесні ушкодження середньої тяжкості та легкі тілесні ушкодження.

Вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 липня 2017 року зазначений вирок місцевого суду відносно ОСОБА_6 скасований внаслідок м`якості призначеного йому покарання. Ухвалено новий вирок, яким визнано ОСОБА_10 винуватим за ч. 2 ст. 121 КК України та призначено йому покарання із застосуванням положень ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

В решті вирок місцевого суду залишений без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку апеляційного суду через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та про призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом в порушення вимог ст. 420 КПК вироком залишено без задоволення апеляційну скаргу прокурора щодо ОСОБА_7 , що не наведено належних мотивів, з яких відхилено доводи апеляційної скарги прокурора щодо незаконності вироку суду першої інстанції відносно ОСОБА_7 . Також зазначається, про неправильне застосування відносно ОСОБА_6 положень ст. 69 КК України, та що призначене засудженим покарання не відповідає особам засуджених та тяжкості вчиненого ними кримінального правопорушення.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом не надано оцінки показанням ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 та іншим матеріалам справи, що достатніх доказів, які підтверджують вчинення ОСОБА_6 злочину, не встановлено.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала касаційну скаргу прокурора і просив скасувати вирок суду апеляційної інстанції. Також прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 .

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_6 вказав про безпідставність доводів прокурора.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції у межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.

Разом з тим, посилання засудженого у касаційній скарзі на неправильну правову оцінку фактичних обставин кримінального провадження та неправильне застосування закону України є необґрунтованими. При цьому засуджений, вказуючи на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та неправильну правову оцінку, фактично наводить доводи, які стосуються фактичних обставин кримінального провадження та оцінки доказів, що, відповідно до вимог ст. 438 КПК та з огляду на положення ст. 433 КПК, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

За таких обставин Верховний Суд, виходячи із встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження вирок суду першої інстанції був оскаржений в апеляційному порядку, зокрема, захисниками засудженого ОСОБА_6 , які в апеляційних скаргах зазначали про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильну оцінку доказів, що була надана судом першої інстанції, тобто наводили доводи, які частково аналогічні доводам касаційної скарги засудженого щодо недоведеності його вини у вчиненні кримінального правопорушення.

Апеляційний суд, перевіряючи вказані доводи апеляційних скарг у межах і порядку, визначених ст. ст. 404, 405 КПК України, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину та про правильність кваліфікації дій останнього за ч. 2 ст. 121 КК України, зазначивши при цьому, що суд першої інстанції ретельно перевірив показання обвинувачених, потерпілого щодо обставин події, причин її виникнення, стан обвинувачених під час заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, характеру їх дій і наслідків, які настали в результаті цих дій, та які оцінені судом в сукупності з іншими доказами.

Зазначені висновки судом апеляційної інстанції належним чином мотивовані, підстав вважати їх сумнівними Верховний Суд не вбачає, також не містить доводів щодо незаконності таких висновків з огляду на положення ст. ст. 412- 413 КПК України і касаційна скарга засудженого.

Поряд з доводами касаційної скарги засудженого ОСОБА_10 . Верховний Суд відхиляє і доводи касаційної скарги прокурора.

Відповідно до вимог ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

У касаційній скарзі вказує на м`якість призначеного ОСОБА_7 покарання. Разом з тим, касаційна скарга прокурора не містить належних доводів, чому призначене засудженому судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років є м`яким, а покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, про призначення якого прокурор порушував питання в апеляційній скарзі, є достатнім.

Поряд з цим, доводи щодо необхідності призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років були предметом ретельної перевірки судом апеляційної інстанції, який, спростовуючи вказані доводи, зазначив, що призначене ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України покарання є справедливим та законним з врахуванням всіх фактичних обставин по справі у їх сукупності, відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду та вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України та є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та сприятиме попередженню вчинення ним кримінальних правопорушень.

При цьому твердження прокурора щодо неналежної перевірки судом апеляційної інстанції доводів прокурора про м`якість призначеного ОСОБА_7 покарання є безпідставними з огляду на наведене вище.

Щодо доводів про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які полягали у тому, що суд апеляційної інстанції замість постановлення відносно ОСОБА_7 окремого судового рішення у формі ухвали, вирішив питання відносно нього шляхом постановлення вироку, то Верховний Суд виходить з правової позиції, яка викладена у постанові об`єднаної палати касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 листопада 2019 року (справа № 128/2455/15-к), та зазначає, що у даному випадку судом апеляційної інстанції дійсно було допущене таке порушення вимог КПК України, але воно не є істотним в розумінні ст. 412 КПК України, з огляду на те, що його становище фактично погіршено не було, а тому підстав для скасування вироку апеляційного суду колегія суддів не знаходить.

Відкидає Верховний Суд і твердження прокурора щодо неправильного застосування відносно ОСОБА_6 положень ст. 69 КК України та м`якості призначеного останньому покарання.

Так, апеляційним судом при вирішенні питання щодо виду та розміру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_6 , було взято до уваги тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, обставини, що пом`якшують покарання, а саме – добровільне відшкодування збитків потерпілому, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину. Також враховано дані про особу засудженого, зокрема, те, що він в силу ст. 89 КК не судимий, має на утриманні двох неповнолітніх дітей.

При цьому доводів, що апеляційним судом вказані обставини враховані неправильно та безпідставно, касаційна скарга прокурора не містить, як не містить і доводів, чому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців є недостатнім для виправлення засудженого, а покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років є більш справедливим.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд вважає, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість застосування відносно ОСОБА_6 положень ст. 69 КК України і призначене останньому покарання є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433, 434, 436-438, 440, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги прокурора, засудженого ОСОБА_6 не підлягають задоволенню.

З цих підстав Верховний Суд постановив:

Касаційні скарги прокурора, засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12 квітня 2017 року та вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 липня 2017 року відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_6 – без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                          ОСОБА_3