Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 227/546/17

провадження № 51-2195км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 квітня 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 06 березня 2019 року, постановлені в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016050230001565, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Білицьке Добропільського району Донецької області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі — КК).

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 квітня 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він за обставин встановлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, 03 жовтня 2016 року приблизно о 04:15, знаходячись біля магазину " ІНФОРМАЦІЯ_2 " на АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, завдав не менше п`яти ударів кулаком у голову ОСОБА_7 , спричинивши тим самим останньому тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпечності для життя в момент заподіяння, у вигляді: синця повік лівого ока, садна лівої скроні, субконьюктивального крововиливу лівого ока, відкритих переламів кісток основи черепу (основної та решітчастої кісток), закритих переламів лобної кістки, верхньої щелепи, лівої вилиці, обох скроневих кісток, кісток носа з гемосинуситом всіх біляносових пазух та внутрішньочерепної гематоми лівої скроневої області і субдуральної гематоми лобно — скроневої області головного мозку зліва, нейропатії лівого підокового нерву травматичного генезу, назальної лікворії та аносмії.

Донецький апеляційний суд ухвалою від 06 березня 2019 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 без змін.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення, а кримінальне провадження закрити.

Суть доводів касаційної скарги засудженого зводиться до його вказівок про те, що вирок місцевого суду щодо нього є незаконним і необґрунтованим, а матеріали кримінального провадження не містять достатніх доказів для доведення його винуватості у вчиненні інкриміновано йому злочину, а тому положення ч. 1 ст. 121 КК до нього застосовано неправильно. Стверджує, що не наносив ударів ОСОБА_7 , а лише відштовхнув потерпілого внаслідок чого останній впав. На думку засудженого, вирок суду ґрунтується на припущеннях. Вказані порушення не були усунуті судом апеляційної інстанції, який всупереч ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) відповідних доводів його апеляційної скарги не перевірив, а тому рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК, та постановлене з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Позиції учасників судового провадження

У письмових запереченнях на касаційну скаргу засудженого прокурор, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити її без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення — без зміни.

У судовому засіданні прокурор, навівши відповідні пояснення, заперечила проти задоволення касаційної скарги засудженого, просила постановлені у кримінальному провадженні судові рішення залишити без змін.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно зі ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Доводи засудженого щодо неповноти судового розгляду, незгоди з наданою судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії подій стосуються, по суті, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому Верховний Суд не перевіряє ці доводи касаційної скарги засудженого.

Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги, який порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів не встановив.

При перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.

Доводи засудженого щодо заперечення своєї винуватості у вчиненні інкримінованого йому злочину були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції та знайшли належну оцінку у вироку.

Так, поряд з іншими доказами, суд обґрунтовано послався на показання зокрема, свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які, хоча і не бачили як саме потерпілому були заподіяні тілесні ушкодження, однак повідомили, що, коли виявили потерпілого ОСОБА_7 в непритомному стані лежачим на асфальті, поряд з ним знаходився лише ОСОБА_6 , при цьому сам засуджений не заперечував, що саме від його дій ОСОБА_7 впав на асфальт і більше не підводився. Свої показання свідки підтвердили і під час проведення слідчих експериментів, протоколи та відеозаписи, яких були досліджені місцевим судом та будь яких розбіжностей у показаннях цих свідків під час їх допиту у судовому засіданні та під час проведення слідчих експериментів судом не встановлено.

Також обґрунтовано суд послався на:

—      інші протоколи слідчих дій, зокрема, на протокол огляду та вилучення предмету від 06 жовтня 2016 року, під час якого виявлено та вилучено DVD диск наданий для огляду ОСОБА_11 , на якому міститься відеозапис подій, що відбулися в ніч з 02 на 03 жовтня 2016 року та на протокол від 27 січня 2017 року перегляду відеозапису з камер відеоспостереження з магазину "Радуга". При цьому місцевим судом були безпосередньо досліджені вищевказані відеозаписи, за результатом чого суд з наведенням докладних мотивів визнав протокол перегляду відеозапису від 27 січня 2017 року в частині фіксації у ньому перших двох ударів ОСОБА_6 кулаком у голову ОСОБА_7 неналежним доказом, а в іншій частині поклав в основу обвинувального вироку;

—      висновки судових експертиз, а саме на: висновок судово-медичної експертизи від 12 грудня 2016 року №220; висновок судово-медичної експертизи від 17 лютого 2017 року № 14; висновок комісійної судово-медичної експертизи від 21 листопада 2017року №136, якими встановлено наявність у потерпілого ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, визначено, ступінь тяжкості й локалізацію. При цьому у висновках експерта № 220 і № 14 визначено, що при падінні обличчям на асфальт після додаткового прискорення тіла малоймовірне спричинення ушкоджень на голові ОСОБА_7 ,  тому що вони спричинені від ударних дій тупими предметами з обмеженою травмуючою поверхнею по різних сторонах голови, для спричинення ушкоджень ОСОБА_7 нанесено не менше ніж п`яти травмуючих дій по різним поверхням голови — обидві скроні, лобна область, область носу, область лівої вилиці, а у висновку № 136 визначено, що яких-небудь тілесних ушкоджень на голові ОСОБА_7 , характерних для утворення внаслідок падіння з висоти власного зросту як з додаванням прискорення, так і без прискорення з наступним ударом обличчям об тупий предмет з переважаючою поверхнею не виявлено. Також, у висновках № 14 і № 136 зазначено, що після спричинення тілесних ушкоджень на голові у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, враховуючи її характер, ОСОБА_7 , найбільш ймовірно, втратив свідомість та не міг виконувати будь-які цілеспрямовані дії, а саме ходити, бігати та інше. Допитані у судовому засіданні експерти ОСОБА_12 та ОСОБА_13 підтвердили наведені вище висновки судових медичних експертиз та комісійної судово-медичної експертизи відповідно.

—      а також на інші наведені у вироку докази.

Оцінивши усі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів — із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

Зазначені у вироку докази є логічним, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності, а доводи засудженого про протилежне Верховний Суд вважає безпідставними.

Апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погоджується і Верховний Суд.

При цьому, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі сторони захисту доводам, які фактично є аналогічними доводам, наведених у касаційній скарзі, та обґрунтовано відмовив у задоволенні апеляційних вимог.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої і апеляційної інстанцій касаційна скарга засудженого не містить.

Верховний Суд зазначає, що обов`язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 121 КК, є наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу на спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Тобто особа повинна передбачати суспільно небезпечні наслідки своїх дій і бажати їх настання (прямий умисел) або ж хоча і не бажати, але свідомо припускати можливість настання цих наслідків (непрямий умисел). При цьому питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Так, умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК) з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого, у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками.

При визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до них.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду, про те, що ОСОБА_6 діяв із невизначеним умислом – завдаючи ударів у голову потерпілого ОСОБА_7 , ОСОБА_6 бажав заподіяти шкоду здоров`ю потерпілого або свідомо припускав її спричинення, хоча й не усвідомлював, яку ж саме шкоду здоров`ю (за тяжкістю тілесних ушкоджень) буде фактично спричинено ним потерпілому, а отже достеменно усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій.

При цьому дії особи, яка завдає удару іншій, з невизначеним умислом на заподіяння тілесних ушкоджень мають кваліфікуватися за наслідками таких дій, що фактично настали.

Отже, за встановлених судами першої і апеляційної інстанцій фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК кваліфіковано правильно.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися при постановленні рішень.

Під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування постановлених у кримінальному проваджені судових рішень.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436—438, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення — без зміни.

На цих підставах Верховний Суд ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 23 квітня 2018 року та ухвалу Донецького апеляційного суду від 06 березня 2019 року щодо нього — без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                    ОСОБА_3