Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

04 лютого 2020року

м. Київ

справа № 585/1527/16-к

провадження № 51-5286км19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

захисника                                       ОСОБА_5 ,

прокурора                                       ОСОБА_6 ,

потерпілого

(в режимі відеоконференції)      ОСОБА_7 ,

розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_8 – ОСОБА_5 на ухвалу Сумського апеляційного суду від 19 липня 2019 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016200100000016 від 05 січня 2016 року,  за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Ромни Сумської області, жителя с. Кашури, такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 25 липня 2018 року ОСОБА_8 засуджено за частиною 1 статті 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_8 засуджено за злочин, вчинений за таких обставин.

05 січня 2016 року ОСОБА_8 , керуючи транспортним засобом ЗАЗ 110206, д.н.з. НОМЕР_1 , перебуваючи в стані наркотичного сп`яніння, в порушення вимог пункту 12.1 ПДР України рухався по вул. Комсомольській м. Ромни в напрямку центру м. Ромни, та, не обравши безпечної швидкості на даній ділянці проїзної частини, не врахував дорожньої обстановки та під час виконання маневру обгону виїхав на середину проїзної частини, втратив керування над транспортним засобом, де в подальшому виїхав на зустрічну смугу руху, в результаті чого відбулося зіткнення з транспортним засобом ВАЗ 21041, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_7 , який в цей час рухався в зустрічному напрямку.

Внаслідок зіткнення транспортних засобів водій ОСОБА_7 та пасажир транспортного засобу ВАЗ 21041 ОСОБА_9 отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості та для надання медичної допомоги доставлені до Роменської ЦРЛ.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 19 липня 2019 року змінено вирок Роменського міськрайонного суду Сумської області від 25 липня  2018 року щодо ОСОБА_8 .

З мотивувальної частини вироку виключено вказівку суду про обтяжуючу покарання обставину – вчинення злочину щодо особи похилого віку, залишивши в іншій частині цей вироку без змін. На підставі пункту 2 частини 1 статті 49, частини 5 статті 74 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання у звязку із закінченням строку давності.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Посилається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Вимоги захисник обґрунтовує тим, що постанова про визначення групи прокурорів долучена під час судового розгляду 23 березня 2017, на час досудового розслідування не виносилась, а прокурори ОСОБА_10 , ОСОБА_11 з 06 січня 2016 року до 21 березня 2016 року не мали повноважень прокурора у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у даному кримінальному провадженні, передбачених статтею 36 КПК.

Також стверджується, що повідомлення ОСОБА_12 про підозру складено слідчим за погодженням з прокурором, який з вже наведених підстав на час складання повідомлення про підозру, тобто на 14 березня 2016 року, не мав повноважень прокурора у кримінальному провадженні.

Свої доводи захисник посилює практикою Верховного Суду, а саме №800/574/17 від 12 лютого 2019 року, 754/7062/15-к від 19 квітня 2018 року.

Також захисник вказує на те, що апеляційний суд залишив змінену апеляційну скаргу захисника без задоволення, однак не зазначив про це у резолютивній частині.

Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, який підтримав касаційну скаргу, доводи потерпілого і прокурора, які заперечували проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Мотиви Суду

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, захисник в суді першої інстанції, а також в апеляційній і касаційній скаргах стверджує про відсутність у прокурорів повноважень прокурора у формі процесуального керівництва під час досудового розслідування та не відкриття під час досудового розслідування постанови про призначення групи прокурорів, що обґрунтовує практикою касаційного суду.

Основними аргументами сторони захисту про відсутність у прокурорів повноважень на процесуальне керівництво в даному кримінальному провадженні, у зв`язку з чим не було повноважень на повідомлення про підозру та затвердження обвинувального акту, є те, що не було відкрито постанови про призначення групи прокурорів.

На підтвердження таких доводів захисник посилається на практику Верховного Суду.

Досліджуючи доводи захисника та практику Верховного Суду, на яку посилається захисник, колегія суддів зазначає наступне.

З постанови Верховного Суду від 19 квітня 2018 року (справа №754/7062/15-к, провадження №51-3654км18), яку захисником взято за основу, вбачається, що колегія суддів дійшла висновку, що повідомлення про підозру було складено слідчим за погодженням з прокурорами, які на час складання повідомлення про підозру, не мали повноважень прокурорів у кримінальному провадженні.

У цьому рішенні колегія суддів дійшла до такого висновку з підстав того, що на час виконання вимог статті 290 КПК постанови про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні не містили підпису заступника прокурора, у зв`язку з чим прокурори не мали повноважень прокурора у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, передбачених статтею 36 КПК.

Разом з цим було зазначено про те, що витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань не наділяє прокурора повноваженнями здійснювати нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, передбаченими статтею 36 КПК.

З наведеної захисником постанови Великої Палати Верховного Суду (справа 800/574/17, провадження 11-591заі18) від 12 лютого 2019 року вбачається, що Вищим адміністративним судом України, як судом першої інстанції, розглядався позовом про визнання протиправними і скасування рішення Комісії про притягнення заступника Генерального прокурора до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних правопорушень та накладення на дисциплінарного стягнення у виді догани.

Наведений зміст постанов Верховного Суду не дозволяє колегії суддів приймати їх до уваги у даному кримінальному провадженні.

Колегія суддів виходить з того, що в першому випадку призначені у кримінальному провадженні прокурори не мали повноважень у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням з підстав відсутності підпису заступника прокурора відповідної прокуратури у постанові про призначення прокурорів.

В іншому випадку предмет дослідження відмінний від того, що досліджується у даному кримінальному провадженні.

Зокрема у змісті рішення наведено, що вчинення позивачем дисциплінарного проступку мотивоване тим, що заступник Генерального прокурора (Особа_6) не мав права приймати процесуальне рішення про закриття кримінального провадження, оскільки станом на 27 лютого 2017 року він не був процесуальним керівником у кримінальному провадженні. Встановлено, що момент винесення (Особа_6) постанови від 27 лютого 2017 року про закриття кримінального провадження не було процесуального рішення щодо визначення його старшим прокурором групи або включення його в групу прокурорів у кримінальному провадженні.

З приведених у приклад рішень касаційного суду колегія суддів не може їх враховувати як такі, що містять висновки за подібного предмету дослідження.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час судового провадження захисником заявлялося клопотання про проведення технічної експертизи постанови від 06 січня 2016 року при призначенні групи прокурорів у складі ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , що підписана заступником Роменського прокурора ОСОБА_13 . Пропонувалося постановити перед експертами такі питання, як установити точну дату виготовлення названого документа, рік виготовлення, рік підписання, вік документа (т.2 а.п.191-192).

Заявленню такого клопотання передувало надання постанови про призначення групи прокурорів від 06 січня 2016 року та поясненню сторони обвинувачення про те, що цей документ забули приєднати.

Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 14 червня 2018 року залишено без задоволення клопотання захисника про призначення технічної експертизи документа (т.2 а.п.198).

Доводи сторони захисту щодо повноважень прокурорів у кримінальному провадженні були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій.

Зазначалося, що відповідно до витягу з кримінального провадження № 12016200100000016 від 5 січня 2016 року, прокурорами у кримінальному провадженні зазначені ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (т. 2 а.п. 15). Такий витяг також зазначений в описі документів, що знаходяться в кримінальному провадженні № 12016200100000016 (т. 2 а. п. 16). За клопотанням сторони захисту стороною обвинувачення під час попереднього судового розгляду була надана постанова про призначення групи прокурорів від 6 січня 2016 року, відповідно до якої визначено групу прокурорів, які будуть здійснювати повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 12016200100000016 у складі – прокурорів Роменської місцевої прокуратури ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (т. 2 а. п. 24).

Не викликало сумніву у наявності повноважень прокурора ОСОБА_10 у кримінальному провадженні № 12016200100000016 на затвердження письмового повідомлення ОСОБА_8 про його підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частини 1 статті 286 КК та обвинувального акту відносно ОСОБА_8 за частиною 1 статті 286 КК.

Разом з цим було зауважено, що під час відкриття матеріалів кримінального провадження, у порядку статті 290 КПК, сторона захисту не оспорювала повноваження прокурора ОСОБА_10 у кримінальному провадженні № 12016200100000016, а тому не вбачалося підстав для сумніву у законності повноважень прокурора ОСОБА_10 у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_8 .

Крім того, витяг з цього кримінального провадження складений та підписаний 08 січня 2016 року, тобто після винесення постанови про призначення прокурорів у ньому.

Колегія суддів вважає належним чином перевіреними та оціненими мотиви сторони захисту щодо повноважень прокурорів у кримінальному проваджені та можливості повідомлення про підозру та затвердження обвинувального акту визначеними цією постановою прокурорів.

Мотиви судів відповідають матеріалам кримінального провадження та усталеній практиці Верховного Суду.

Дії та мотиви судів також відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Зокрема вказувалося на те, що слід перевірити, чи провадження, виключно із способом збирання доказів, було справедливим в цілому, що передбачає перевірку згаданого порушення законності, і у випадках, коли йдеться про порушення іншого захищеного Конвенцією права, характеру цього порушення (Хан проти Сполученого Королівства, § 34; P.G. і J.H. проти Сполученого Королівства, § 76; Аллан проти Сполученого Королівства, § 42).

Для, того, аби встановити, чи провадження в цілому було справедливим, треба також порушити питання про те, чи було дотримано прав сторони захисту. Необхідно, зокрема, встановити, чи заявникові надали можливість поставити під сумнів автентичність певного доказу і заперечити проти його використання. Окрім того, необхідно врахувати якість цього доказу, включно з питанням про те, чи обставини, за яких його було отримано, породжують сумнів щодо його надійності або точності. Хоча проблема справедливості не обов`язково постає, коли отриманий доказ не підтверджений іншою доказовою базою, слід зазначити, що у випадку, коли такий доказ є дуже вагомим і не викликає жодних сумнівів, то потреба у інших доказових елементах, які б його підтверджували, є меншою (Биков проти Росії [ВП], § 89; Ялох проти Німеччини [ВП], § 96). У зв`язку з цим Суд надає також ваги й питанню про те, був чи не був згаданий доказ визначальним для наслідку кримінального провадження (Гефген проти Німеччини [ВП]).

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК. У зв`язку з тим, що захисник у апеляційній скарзі просив скасувати вирок суду першої інстанції, то в резолютивній частині ухвали суду його вимоги підлягали до часткового задоволення. Таке рішення відповідає вимогам процесуального закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів не має підстав вважати незаконною або необґрунтованою ухвалу суду апеляційної інстанції.

Підстав для задоволення касаційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями  433, 434, 436 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Сумського апеляційного суду від 19 липня 2019 року щодо засудженого ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника ОСОБА_5 без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                           ОСОБА_2                                      ОСОБА_3