Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

15 січня 2020 року

м. Київ

справа № 433/3131/15-к

провадження № 51-439км17

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                        ОСОБА_5 ,

засудженого                                   ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

представника потерпілої             ОСОБА_7 ,

розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_8 на вирок Троїцького районного суду Луганської області від 22 червня 2016 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 23 травня 2019  року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , місце проживання якого зареєстроване у АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Троїцького районного суду Луганської області від 22 червня 2016 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 156 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців без позбавлення права обіймати посади чи займатися певною діяльністю.

Постановлено негайно взяти засудженого ОСОБА_6 під варту в залі суду та строк покарання йому рахувати з 22 червня 2016 року.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь законного представника малолітньої потерпілої ОСОБА_9 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Вироком районного суду ОСОБА_6 засуджено за те, що він 19 вересня 2015 року приблизно о 12:30, знаходячись у будинку за місцем свого проживання                            на АДРЕСА_1                                   з наміром вчинення розпусних дій щодо своєї малолітньої внучки                          ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зайшов до спальної кімнати, де остання спала і, розбудивши її, спустив з  малолітньої нижню білизну і вчинив розпусні дії щодо неї. Почувши, що до кімнати йде ОСОБА_9 , ОСОБА_6 припинив свої дії, одягнув на свою онуку нижню білизну та вийшов з будинку. Надалі, в той же день приблизно о 13:00 ОСОБА_6 повернувся до приміщення будинку та продовжив розпусні дії щодо ОСОБА_10 .

Апеляційний суд Луганської області ухвалою від 20 березня 2017 року вирок районного суду скасував, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закрив на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості обвинуваченого в суді та вичерпанням можливостей їх отримання.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду постановою від 01 лютого 2018 року ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Луганський апеляційний суд ухвалою від 23 травня 2019 вирок районного суду щодо ОСОБА_6 залишив без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок районного суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 і закрити кримінальне провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпано можливості їх отримати.

Свої доводи захисник ОСОБА_8 обґрунтовує грубим порушенням права на захист, оскільки усі слідчі дії та протоколи слідчих дій, зокрема перший допит обвинуваченого проведено без захисника, а слідчий експеримент від 21 жовтня 2015 року за участю ОСОБА_9 та потерпілої,  а також допит потерпілої цього ж числа ­ – без участі захисника та обвинуваченого.

Вказує, що суд першої інстанції на обґрунтування вироку послався на вказані докази, отримані, на його думку, з порушенням закону.

Разом із тим сторона захисту зазначає про те, що слідчий експеримент з потерпілою від 21 січня 2015 року не міг бути узятий судом до уваги, оскільки був проведений на досудовому розслідуванні з грубим порушенням кримінального процесуального закону, а саме без участі педагога або психолога.

Також зазначає, що показання малолітньої потерпілої викликають обґрунтовані сумніви у здатності потерпілої адекватно сприймати та відтворювати інформацію, події, обставини. Наголошує, що прокурор та суд, не отримавши від потерпілої необхідних для звинувачення показань, ставили їй навідні запитання.

Крім того, вказує на те, що апеляційний суд висновків судової комплексної психолого-психіатричної експертизи від 15 листопада 2016 року № 213 не дослідив та не вказав мотивів їх відхилення.

Також, на думку скаржника, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам                                                    ст. 419 КПК.

У запереченнях на касаційну скаргу законний представник малолітньої потерпілої ОСОБА_9   вказує на безпідставність доводів у цій касаційній скарзі та законність і обґрунтованість судових рішень.

Позиції учасників судового провадження

ЗасудженийОСОБА_6 у судовому засіданні висловив доводи на підтримання касаційної скарги захисника.

Прокурор та представник потерпілої, посилаючись на необгрунтованість касаційної скарги просили залишити її без задоволення, а судові рішення – без зміни.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній  скарзі, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

З положень  ст. 94 КПК слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як убачається з вироку, висновок районного суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі всіх з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції допитав                    ОСОБА_6 , з`ясував його позицію щодо пред`явленого обвинувачення, відповідно до якої останній своєї винуватості в інкримінованому йому діянні за                                   ч. 2 ст. 156 КК не визнав.

Суд, перевіривши висунуту ОСОБА_6 на свій захист версію, переконливо її спростував у вироку, пославшись на зібрані у справі докази.

Висновку про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення суд дійшов на підставі аналізу показань:

малолітньої потерпілої ОСОБА_10 , яку безпосередньо допитав у судовому засіданні за участю її законних  представників, а також лікаря та психолога, про обставини вчинення засудженим розпусних дії щодо неї;

свідка (законного представника малолітньої потерпілої) ОСОБА_9 , яка стверджувала, що коли увійшла до кімнати, побачила, що ОСОБА_11 лежала на ліжку на ліктях сідницями доверху, а ОСОБА_6 одягав на неї нижню білизну. Той пояснив, що укладав її спати, хотів її накрити ковдрою, після чого швидко пішов на вулицю. Дочка ж їй сказала, що він знімав з неї труси. ОСОБА_9 вийшла за ОСОБА_6 на вулицю. У цей час він заганяв гусей і вона попросила його, щоб вимкнув у кухні воду. Він пішов і зачинив за собою двері. Коли вона зайшла вдруге до кімнати, де спала дочка, то побачила що ОСОБА_11 лежала на спині, а ОСОБА_6 сидів на ліжку, повернувшись до неї, його штани були приспущені і він тримав руку Насті на своєму статевому органі, який був збуджений. Пояснив, що ОСОБА_11 сама попросила його про це, їй це подобається та сталося вперше і він винуватий. ОСОБА_9 стала кричати на нього, при цьому все записувала на свій телефон, увімкнувши диктофон;

законного представника малолітньої потерпілої ОСОБА_12 , який у суді пояснив, що 18 вересня 2015 року дружина разом із дітьми поїхала в                                 с. Розпасіївка до його батьків, а він залишився удома в с. Царівка. Наступного дня він теж поїхав у с. Розпасіївка. Коли приїхав, то його дружина разом із його матір`ю та дітьми були на городі. Дружина з ним не розмовляла, він намагався з`ясувати, чому, але вона нічого не пояснювала. Тоді вони з нею віднесли з городу буряк до двору і поїхали до себе додому, в с. Царівка, щоб поговорити. Дітей залишили в      с. Розпасіївка з його батьками. Вдома дружина дала йому прослухати запис на диктофоні. Наступного дня вони разом поїхали в село,  щоб забрати дітей. По приїзду він попросив дружину забрати дітей і десь з ними погуляти, а сам почав розмову з батьком, під час якої один раз ударив його по обличчю, у ніс, від чого пішла кров. Прибігла його сестра, почала кричати і забрала батька. Дружина в цей час викликала міліцію;

cвідка ОСОБА_13 , яка в суді пояснила, що обіймає посаду начальника служби у справах дітей Троїцької райдержадміністрації і була присутня під час слідчого експерименту, проведеного з малолітньою ОСОБА_10 , оскільки має педагогічну освіту. Малолітня ОСОБА_10 під час слідчого експерименту показувала на ляльці, що з нею робив її дід, при цьому її ніхто нічому не повчав, ніхто не показував, як це робити. Пояснила, що у віці потерпілої неможливо навчити її щось робити таке, що вона сама показувала, оскільки в такому віці малолітня не може на належному рівні відрізняти добрі речі від поганих, а показувала те, що запам`ятала;

свідка ОСОБА_14 , який працює лікарем психіатром у Троїцькому ТМО  та дав показання, що 25 вересня 2015 року до нього звернулась   ОСОБА_9 , щоб він оглянув її малолітню дочку ОСОБА_10 , скаржилась, що дочку намагався зґвалтувати її рідний дід. При цьому вона надала висновок експерта, згідно з яким дівоча пліва у дочки не була пошкоджена, але на промежині була гематома.      ОСОБА_9 скаржилась на те, що сон дочки було порушено, вона стала дратівлива та полохлива. Свідок поставив їй діагноз "гостра реакція на стрес";

експерта ОСОБА_15 , якого викликав суд для надання уточнень за експертним висновком, оскільки він проводив судово–медичну експертизу стосовно малолітньої ОСОБА_10 . Експерт пояснив, що, враховуючи форму синця, виявленого у малолітньої, не можна виключити, що він міг бути  заподіяний як від пальця руки (проте з урахуванням розміру та форми виключив можливість отримання зазначеного тілесного ушкодження від надавлювання великим пальцем, пославшись, що в такому випадку синець мав би бути більшого розміру) так і від надавлювання велосипедом, що не виключає можливість отримання цього синця в момент пригоди, яка сталась 19 вересня 2015 року. Пояснив, що, якщо кинути дитину на підлогу, такого синця не може бути.

Згідно з вироком, достовірність показань потерпілої та свідків, експерта підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, зокрема:

висновком судово–медичного експерта від 22 вересня 2015 року № 119, згідно з яким у малолітньої ОСОБА_10 встановлено тілесне ушкодження у вигляді синця промежини, яке спричинено щонайменше від однократної взаємодії тупого предмета з обмеженою контактуючою поверхнею або при взаємодії з таким, приблизно біля 2–5 діб до освідування, можливо на час вчинення стосовно неї протиправних дій, зазначених у постанові, що підтверджується характером, локалізацією та морфологічними ознаками давності пошкодження, синець кваліфікується як легке тілесне ушкодження;

протоколом проведення слідчого експерименту від 25 вересня 2015 року і фототаблицею до нього за участю свідка ОСОБА_9 та понятих. З дослідженого в суді диску з відеозаписом цього слідчого експерименту вбачається, що в ході проведення слідчого експерименту ОСОБА_9 розповіла та показала: будинок і подвір`я, які належать обвинуваченому ОСОБА_6 та його дружині ОСОБА_16 ; штори, які були закриті, до кімнати, де спала малолітня дочка                                   ОСОБА_10 ; ліжко, де спала її дочка ОСОБА_10 ; як малолітня ОСОБА_11 була розташована на ліжку, коли вона вперше увійшла до кімнати; яким чином ОСОБА_6 одягав на малолітню Настю білизну, коли мати вперше ввійшла до кімнати; на те місце у дворі, де вона була,  коли ОСОБА_6 пішов до будинку; яким чином був розташований ОСОБА_6 щодо малолітньої ОСОБА_10 , коли вона вдруге увійшла до кімнати; яким чином                      ОСОБА_6 тримав руку її дочки на своєму статевому органі;

протоколом проведення слідчого експерименту від 21 жовтня 2015 року і фототаблиці до нього за участю малолітньої потерпілої ОСОБА_10 , її законного представника ОСОБА_9 , представника  служби у справах дітей Троїцької РДА та понятих, із яких вбачається, що під час проведення слідчого експерименту малолітня потерпіла показала позу її розташування на ліжку, коли дід ОСОБА_6 гладив її по сідницях та статевих органах; показала на ляльці, як дід гладив її сідниці і положення, в якому вона була розташована на той час; показала на ляльці, яким чином ОСОБА_6 розставляв її ноги у той час, коли цілував її статеві органи; показала, яким чином ОСОБА_6 цілував її статеві органи, а саме рухом язика.

Дослідивши показання потерпілої, свідків, зазначені документи, місцевий суд умотивовано визнав, що вони на підставі ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів.

При цьому суд критично оцінив показання як обвинуваченого ОСОБА_6 у частині невизнання ним винуватості з посиланням, що у його сина та невістки були корисливі мотиви, щоб оговорити його у інкримінованому йому діянні, оскільки їм потрібні були гроші, які вони постійно від нього та дружини вимагали, так і показань свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 у цій частині, оскільки цієї версії обвинуваченого не підтверджено, а показання зазначених свідків на підтвердження такої версії суд не взяв до уваги, враховуючи родинні стосунки цих свідків з обвинуваченим. Таку позицю ОСОБА_6 суд розцінив як спосіб захисту, і вона спростовується показаннями свідків та матеріалами кримінального провадження, сумніватися у об`єктивності яких у суду касаційної інстанції немає підстав.

Крім того, суд першої інстанції правильно врахував той факт, що обвинувачений постійно змінював свої показання: то пояснював, що 19 вересня 2015 року лежав і спав на своєму дивані у залі, коли ОСОБА_9 поклала спати Настю і ОСОБА_18 , то пояснював, що взагалі не заходив того дня до кімнати, де відпочивала його малолітня онука ОСОБА_11 , то пояснював, що заходив один раз, щоб вкрити її одіялом, то казав, що вперше до будинку 19 вересня 2015 року увійшов, коли наварив свиням каші і підняв чавун з кашею, через що в нього заболіла грижа у правому боці, з метою прилягти на диван, а потім пояснював, що лягати на диван та присісти він би і не зміг, оскільки сильно боліло в боку, також пояснював, що засовував свою руку до штанів, коли увійшов до будинку після того, як у нього заболіло у правому боці, то пояснював, що руку у штани не засовував, а просто держався за грижу. Також обвинувачений постійно плутався у показаннях стосовно того, чому він при сильному болю в правому боці не зміг присісти на стілець у приміщенні, де варив кашу, і чому пішов саме до будинку, щоб прилягти на диван чи присісти на крісло, надаючи різні версії про це, і в кінцевому результаті так і не зміг пояснити суду про свої протиріччя з цього приводу.

Разом із  тим, версія захисника обвинуваченого, яка ним була висунута під час судового розгляду справи про те, що малолітня потерпіла могла отримати синець промежини внаслідок катання нею на велосипеді не знайшла свого підтвердження. Вона була спростована показаннями свідка захисту ОСОБА_19 , яка пояснила що малолітня ОСОБА_10 18, 19 та 20 вересня 2015 року знаходилась під її постійним наглядом, не їздила на велосипеді, не падала і ніяких тілесних ушкоджень не отримувала.

Крім того, суд першої інстанції перевірив твердження обвинуваченого                   ОСОБА_6 про те, що на початку досудового розслідування він давав показання, що викривали його у вчиненні скоєного злочину, під тиском дій слідчого ОСОБА_20 , який застосовував до нього психологічний вплив та погрожував застосувати фізичний вплив.

З цього приводу за дорученням суду було проведено службове розслідування, згідно з висновком якого факти психологічного впливу (в тому числі про погрози застосування фізичного впливу) з боку заступника СВ Троїцького ВП ГУНП ОСОБА_20 та інших працівників Троїцького ВП ГУНП в Луганській області щодо ОСОБА_6 не були підтверджені.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що доводи у касаційній скарзі захисника про незаконність вироку щодо ОСОБА_6 аналогічні доводам, на які він посилався у своїй апеляційній скарзі.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо необґрунтованості засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 156 КК, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження.

Апеляційний суд з дотриманням вимог ст. 419 КПК дав оцінку доводам сторони захисту стосовно твердження про те, що показання малолітньої потерпілої мають ознаки такої, що не відповідає дійсності (видуманої), та заученої розповіді, та  визнав їх безпідставними, оскільки 21 червня 2016 року під час допиту 5-річної потерпілої у суді були присутні спеціалісти–лікар ОСОБА_21 та педагог–психолог ОСОБА_22 , об`єктивні висновки яких про те, що малолітня потерпіла все вигадала або заучила – відсутні.

У колегії суддів апеляційної інстанції не з`явилися підстави для сумніву в об`єктивності показань малолітньої потерпілої та її законного представника – матері ОСОБА_9 після проведення комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 15 листопада 2016 року № 213  щодо потерпілої, оскільки відповідно до висновків цієї експертизи вона на момент вчинення з нею розпусних дій обвинуваченим ОСОБА_6 не розуміла характеру та значення вчинених із нею дій та не могла чинити опору.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції правильно критично поставився до тверджень захисника обвинуваченого, що показання малолітньої потерпілої не можуть бути доказами у кримінальному провадженні з тих підстав, що вона досить малого віку, даючи пояснення сказала, що обвинувачений є братом, йому та бабусі усього по 10 років, а також оскільки вона взагалі не сприймає час, у який відбулась ця подія, і коли давала пояснення, стверджувала одне й те ж саме, а це схоже на те, що вона завчила фрази і постійно їх повторювала. При цьому суд послався на пояснення свідка ОСОБА_13 , яка брала участь у слідчому експерименті за участю малолітньої ОСОБА_10 як педагог, про те, що у її віці неможливо навчити її щось робити таке, що вона сама показувала, оскільки в цьому віці малолітня не може свідомо відрізняти добрі речі від поганих, а показувала те, що запам`ятала.

Колегія суддів, перевіряючи доводи захисника з цього приводу, також дійшла висновку, що сторона захисту помилково посилається на версію про обмову, оскільки законний представник малолітньої потерпілої – її мати ОСОБА_9 подала заяву до поліції 20 вересня 2015 року на батька свого співмешканця, який був дідусем малолітньої потерпілої. До цього часу син та батько з`ясовували обставини вчиненого. Той факт, що син вимагав гроші у батька в період з 19 по 20 вересня                               2015 року, а також  пізніше, нічим не підтверджено.

Не заслуговують на увагу викладені у скарзі доводи про порушення права на захист засудженого, а саме про те, що усі слідчі дії та протоколи слідчих дій, зокрема протокол першого допиту обвинуваченого, проведено без захисника, а слідчий експеримент від 21 жовтня 2015 року за участю ОСОБА_9 та потерпілої і допит потерпілої цього ж числа – без участі захисника та обвинуваченого.

Відповідно до ч. 3 ст. 223 КПК слідчий, прокурор вживає належних заходів для забезпечення присутності під час проведення слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. Перед проведенням слідчої (розшукової) дії особам, які беруть у ній участь, роз`яснюються їх права і обов`язки, передбачені цим Кодексом, а також відповідальність, встановлена законом.

Частиною 6 ст. 223 КПК передбачено, що слідча (розшукова) дія, що здійснюється за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, проводиться за участю особи, яка її ініціювала, та (або) її захисника чи представника, крім випадків, коли через специфіку слідчої (розшукової) дії це неможливо або така особа письмово відмовилася від участі в ній.

Проте слідчі дії, на які посилається захисник у касаційній скарзі (допит малолітньої потерпілої та слідчий експеримент від 21 жовтня 2015 року за її участю та                                 ОСОБА_9 ), жодним чином не обмежували і не порушували прав і законних інтересів обвинуваченого. Крім того, сторона захисту не ініціювала проведення зазначених слідчих дій.

Частиною 3 ст. 240 КПК передбачено, що до участі в слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник. Тобто залучення цих осіб відбувається за необхідності на розсуд особи, яка проводить такий слідчий експеримент, і відсутність обвинуваченого та його захисника під час проведення зазначеної слідчої дії з потерпілим не може вважатися істотним порушенням кримінального процесуального закону.

Разом із тим вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 не базується на протоколі його допиту та малолітної потерпілої ОСОБА_10 . Всі показання                     (як обвинуваченого, так і потерпілої), які покладено в основу вироку, надано безпосередньо в судовому засіданні. Показання потерпілої в суді отримано у встановленому процесуальним законом порядку та їх належно було оцінено судом.

Доводи захисника про те, що проведений на досудовому розслідуванні слідчий експеримент з потерпілою від 21 січня 2015 року не міг бути взятий судом до уваги, оскільки був проведений з грубим порушенням кримінального процесуального закону, а саме без участі педагога або психолога, не відповідають матеріалам провадження.

Так у матеріалах кримінального провадження щодо ОСОБА_6                                     (т. 1, а.п. 62, 63) міститься протокол проведення слідчого експерименту                                    від 21 жовтня 2015 року і фототаблиці до нього, який здійснено за участю малолітньої потерпілої ОСОБА_10 , її законного представника ОСОБА_9 , представника у служби у справах дітей Троїцької РДА ОСОБА_23 та понятих.

Як вбачається із вказаного протоколу ОСОБА_23 роз`яснено права і обов`язки, що підтверджено підписом останньої.

Крім того, вказаний свідок у суді пояснила, що обіймає посаду начальника служби у справах дітей Троїцької райдержадміністрації і була присутня під час слідчого експерименту, проведеного з малолітньою ОСОБА_10 , оскільки має педагогічну освіту.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність винуватості ОСОБА_6 .

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Троїцького районного суду Луганської області від 22 червня 2016 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 23 травня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника                     ОСОБА_8 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                           ОСОБА_3