Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

15 січня 2020 р.

м. Київ

справа № 468/273/18-к

провадження № 51-3279км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої  судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого –                                                                   ОСОБА_1 ,

суддів:                                                                                  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря судового засідання                                      ОСОБА_4

за участю:

прокурора                                                                           ОСОБА_5 ,

захисника                                                                           ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 на вирок Миколаївського апеляційного суду від 19 червня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017150000000883, за  обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,  раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної  інстанцій обставини

За вироком Баштанського районного суду Миколаївської області від 26 вересня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він  26 жовтня 2017 року о 09.35 год., керуючи автобусом "БАЗ А079.25" та рухаючись по проїзній частині автодороги  "Дніпропетровськ-Миколаїв" зі сторони м. Миколаєва в напрямку м. Новий Буг, при в`їзді до населеного пункту м. Баштанка Миколаївської області, на заокругленій частині автодороги, що обмежувала видимість у напрямку його руху, порушив вимоги                п. п. 1.5, 2.3 "б", 10.1 та 14.2 "в" Правил дорожнього руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки, що склалася, та її змін, перед початком виконання маневру обгону не переконався, що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, виїхав на зустрічну для себе смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем "АЗЛК 21406", під керуванням ОСОБА_8 . Урезультаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження, а ОСОБА_9 - тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили її смерть.

Миколаївським  апеляційним судом за апеляційними скаргами прокурора та потерпілої вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 у частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок від 19 червня 2019 року. Цим вироком ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. Вирок у частині вирішення цивільного позову скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник просить вирок апеляційного суд щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Свої вимоги обґрунтовує тим, що прокурор ОСОБА_10 не мала права брати участь в суді апеляційної інстанції, оскільки вона відповідно до вимог ст. 37 КПК України не визначена у постанові про групу прокурорів у цьому кримінальному провадженні. Окрім того, вважає, що апеляційним судом засудженому призначено занадто суворе покарання.

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить вирок апеляційного суду змінити, на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку. Зазначає, що апеляційний суд при призначенні покарання належним чином не врахував обставини, що пом`якшують покарання і дані про його особу.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважає, що касаційні скарги є необґрунтованими та просить їх відхилити. Вказала, що прокурор ОСОБА_10 була повноважним прокурором в ході апеляційного провадження, оскільки заступником прокурора Миколаївської області від 11 червня 2019 року було змінено групу прокурорів у кримінальному провадженні №12017150000000883 від 27.10.2017 року, до якої була включена прокурор ОСОБА_10 , яка брала участь в суді апеляційної інстанції 12 червня 2019 року.

Захисник підтримує подані касаційні скарги. Вбачає покарання надто суворим.

ОСОБА_7 у своїй касаційній скарзі просив розглянути його скаргу без його участі.

У письмовому запереченні потерпіла ОСОБА_11 просить судові рішення щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7  у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2ст. 286 КК України, в поданих касаційних скаргах не оспорюється.

Що стосується доводів касаційних скарг про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та даним про особу засудженого через суворість, то вони, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.

Відповідно до положень статей370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Матеріалами кримінального провадження встановлено, що прокурор та потерпіла подали апеляційні скарги, в яких на обґрунтування своїх позицій щодо незаконності вироку виклали змістовні, конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, та просили  скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_12 покарання, яке потрібно відбувати реально.

Відповідно до положень ст. 50 КК Українипокарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з вимогами ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її  виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, які пом`якшують і обтяжують покарання.

Призначаючи ОСОБА_7  покарання, апеляційний суд дотримався вимог  ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу винного й навів у вироку переконливі мотиви ухваленого рішення.

Зокрема, судом апеляційної інстанції враховано, що вчинене кримінальне правопорушення відповідно до вимог ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких, а також, що ОСОБА_7  допустив грубе порушення Правил дорожнього руху України. Окрім того, взято до уваги наслідки, які настали від вчиненого кримінального правопорушення, а саме спричинення ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, в результаті чого остання померла, а ОСОБА_8 – тяжких тілесних ушкоджень.

Також, урахувавши обставини, що пом`якшують покарання, та інші обставини, на які  посилається засуджений і сторона захисту у своїх касаційних скаргах, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_7   покарання, передбаченого санкцією частини статті, за якою його визнано винуватим, яке потрібно відбувати реально, мотивувавши належним чином своє рішення, та із наведенням у вироку відповідних мотивів обґрунтовано визнав неможливим звільнення ОСОБА_7 на підставі положень ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням.

Із огляду на те, що втрата життя людини, яке відповідно до ст. 3 Конституції Українивизнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об`єктом кримінально-правової охорони, на думку колегії суддів, апеляційний суд дійшов до правильного висновку про необхідність скасування вироку місцевого суду в частині застосування положень ст. 75 КК України.

Колегія суддів вважає, що покарання засудженому призначено судом апеляційної інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, відповідає вимогам            ст. 65 КК України. Підстав для його пом`якшення та зміни вироку апеляційного суду, як про це йдеться в касаційній скарзі засудженого, не убачається.

Доводи касаційної скарги сторони захисту про допущення апеляційним судом істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, також не вбачаються обґрунтованими.

Положеннями ч. 1 ст. 37 КПК України визначено, що прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності, керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

З матеріалів провадження вбачається, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 розслідувалося Головним управлінням Національної поліції в Миколаївській  області                         (т. 1 а.п. 193).

Постановою заступника прокурора Миколаївської області ОСОБА_13  від 22 січня 2018 року було визначено склад групи прокурорів у цьому кримінальному провадженні, а саме: начальника відділу прокуратури області ОСОБА_14 , заступника начальника відділу прокуратури області ОСОБА_15 , прокурорів відділу прокуратури області                    ОСОБА_16 ,  ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , прокурорів  Баштанської місцевої прокуратури                      ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29                 (т. 1 а.п. 52).

Із зазначеної прокурором копії постанови про зміну групи прокурорів вбачається, що заступником прокурора Миколаївської області від 11 червня 2019 року було змінено групу прокурорів у кримінальному провадженні №12017150000000883 від 27.10.2017 року, до якої була включена прокурор ОСОБА_10 , яка брала участь в суді апеляційної інстанції 12.06.2019 року. Тому вважати, що судом апеляційної інстанції в цьому аспекті були допущенні істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, обґрунтованих підстав немає.

Інших істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.

Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Миколаївського апеляційного суду від 19 червня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                                  ОСОБА_2                                         ОСОБА_3