Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

26 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 753/20507/18

провадження № 51-4314 км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 21 лютого 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100020007282, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Пирятина Полтавської області, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 21 лютого 2019 року    ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 16 серпня         2018 року близько 17:00, перебуваючи на території парку "Партизанська слава", що у Дарницькому районі м. Києва, діючи умисно, повторно, переслідуючи корисливий мотив, шляхом обману, під вигаданим приводом попросив у ОСОБА_8 належний їй мобільний телефон "Samsung Galaxy J3 2016 H/DS Black", при цьому ОСОБА_8 , будучи впевненою у поверненні їй телефону, добровільно його передала на прохання ОСОБА_7 . Після цього ОСОБА_7 пішов у власних справах, а в подальшому розпорядився телефоном на власний розсуд, чим заподіяв матеріальну шкоду ОСОБА_8 на суму 2 699 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 21 лютого 2019 року – без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог вказує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При цьому прокурор посилається на ту обставину, що місцевим судом недостатньо враховано характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_7 злочину, який згідно зі ст. 12 КК України відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості. Крім того, на думку прокурора, судом належним чином не вмотивовано рішення в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України. Вважає, що таке звільнення негативно вплине на кінцеву мету покарання, як це визначено ст. 65 КК України, не сприятиме виправленню ОСОБА_7 , враховуючи, що останній раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, у тому числі й за вчинення корисливих злочинів, проте належних висновків для себе не зробив. Наголошує, що ОСОБА_7 , усвідомлюючи, що за вчинення нового злочину до нього може бути застосовано покарання у виді позбавлення волі, при цьому раніше неодноразово відбуваючи покарання у місцях позбавлення волі, вперто не бажає стати на шлях виправлення. Апеляційний суд допущених порушень не усунув, не дав вичерпної відповіді на всі доводи апеляційної скарги прокурора, належним чином не вмотивував свого рішення, обмежившись формальними фразами, безпідставно вирок місцевого суду залишив без зміни, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 частково підтримала касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , просила скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Висновки суду щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_7 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 190 КК України у касаційній скарзі прокурором не оспорюються.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вбачається з вироку, суд, призначаючи покарання ОСОБА_7 та звільняючи його від відбування такого покарання на підставі ст. 75 КК України, послався на конкретні обставини справи, особу засудженого, його щире каяття, а також врахував відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Разом з тим, суд не врахував, що при вирішенні зазначеного питання він має належним чином дослідити й оцінити всі обставини, які мають значення для справи. Так, застосовуючи положення ст. 75 КК України, суд повною мірою не врахував тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до злочинів середньої тяжкості, особу винного, з огляду на те, що ОСОБА_7 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, у томі числі за вчинення корисливих злочинів. Крім того, суд не врахував, що ОСОБА_7 раніше неодноразово відбував покарання у виді позбавлення волі та щодо нього вже застосовувалися положення ст. 75 КК України, однак, незважаючи на це,           ОСОБА_7 знову вчинив умисний злочин.

З огляду на викладене ОСОБА_7 належних висновків не зробив, на шлях виправлення не став, знову вчинив корисливий злочин, а тому зазначені обставини свідчать про неефективність застосування щодо засудженого положень ст. 75 КК України для його перевиховання та попередження нових злочинів.

Водночас апеляційний суд, погодившись з рішенням місцевого суду в частині звільнення засудженого ОСОБА_7 від відбування покарання, залишив поза увагою доводи прокурора щодо безпідставності застосування положень ст. 75 КК України, ретельно їх не перевірив, відповідей на них не дав, а прийнятого рішення належним чином не вмотивував.

Колегія суддів вважає, що застосування у даному випадку інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідає принципам законності та справедливості покарання, а тому звільнення ОСОБА_7 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України та встановлення іспитового строку не є достатнім і необхідним для виправлення останнього.

Таким чином, ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, оскільки її постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування такого рішення.

З урахуванням наведеного касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду – скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд повинен ретельно, використовуючи всі процесуальні можливості та дотримуючись положень процесуального закону, перевірити доводи апеляційної скарги прокурора та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Звільнення засудженого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК України за обставин, встановлених судом, слід вважати безпідставним.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 29 травня 2019 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                            ОСОБА_3