Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 701/1072/17-к

провадження № 51-2186км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції (далі — прокурор), на ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 05 лютого 2019 року в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017250210000153, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, зокрема — за вироком Маньківського районного суду Черкаської області від 23 липня 2017 року за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185 , ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі — КК) до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, звільненого 30 січня 2017 року на підставі ухвали Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області умовно — достроково на невідбутий строк 2 місяці 2 дні,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Маньківського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Вказаним вироком також засуджено ОСОБА_7 законність і обґрунтованість судових рішень щодо якого в цій касаційній скарзі не оскаржується.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він за обставин встановлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку 29 травня 2017 року, знаходячись в с. Іваньки Маньківського району Черкаської області, проник на територію домоволодіння АДРЕСА_2 , де з-під навісу біля криниці, таємно викрав належний ОСОБА_8 велосипед марки "Україна", вартістю 975 грн, чим заподіяв потерпілому матеріального збитку на вказану суму.

Також 30 травня 2017 року приблизно о 11:00, ОСОБА_6 , знаходячись в с. Іваньки Маньківського району Черкаської області, за попередньою змовою із ОСОБА_7 , проникли на територію вищевказаного домоволодіння, звідки таємно викрали два алюмінієві бідони ємкістю 25 та 40 літрів, вартістю 350 грн та 375 грн відповідно, чим спричинили ОСОБА_8 матеріального збитку на вказані суми.

Апеляційний суд Черкаської області ухвалою від 05 лютого 2019 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 без змін.

Згідно з вироком Маньківського районного суду Черкаської області від 19 листопада 2019 року покарання, призначене за вироком Маньківського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2018 року, було враховане при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків. Зокрема, за вказаним вироком ОСОБА_6 остаточно призначено покарання на підставі ст. 71 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.

Розпорядженням Маньківського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2019 року вирок цього суду від 19 листопада 2019 року звернено до виконання.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з рішенням місцевого суду про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК, оскільки, на думку прокурора, таке звільнення не буде необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових злочинів. Також прокурор зазначає, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що вчинений ОСОБА_6 злочин відноситься до категорії тяжких злочинів, посягає на приватну власність, наявність обставини, що обтяжує покарання засудженого — рецидив злочину, особу засудженого, його спосіб життя, негативну характеристику, не врахував суд й досудову доповідь органу пробації, щодо наявності високих ризиків вчинення засудженим нових злочинів. До того ж прокурор указує, що суд апеляційної інстанції не дав вичерпної відповіді на доводи апеляційної скарги прокурора та не навів переконливих підстав для залишення її без задоволення, що свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК).

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор, навівши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити на підставах зазначених у цій скарзі, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, установлених та перевірених місцевим судом у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, правильності кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 185 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині прокурор не оскаржує.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Положеннями ст. 75 КК передбачено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, урахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

У цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції, засудивши ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 185 КК, зробив висновок, що виправлення засудженого можливе без його ізоляції від суспільства, а тому застосував до нього положення статей 75, 76 КК, звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК, прокурор подав апеляційну скаргу.

Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку цей суд перевірив доводи, викладені прокурором в апеляційній скарзі, однак не встановив підстав для скасування вироку місцевого суду і відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши відповідні аргументи та підстави для прийняття такого рішення.

Не погоджуючись із рішенням апеляційного суду, прокурор подав касаційну скаргу, суть якої зводиться до того, що оскаржену ухвалу апеляційного суду необхідно скасувати з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції для того, щоб останній призначив ОСОБА_6 покарання, яке необхідно відбувати реально.

Розглянувши доводи цієї касаційної скарги, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги прокурора щодо невідповідності ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК, адже в цій ухвалі, всупереч доводам касаційної скарги, наведені мотиви ухвалення відповідного рішення.

Разом із тим, оцінюючи доводи касаційної скарги прокурора в частині необхідності призначення ОСОБА_6 покарання, яке необхідно відбувати реально, Верховний Суд звертає увагу на те, що покарання призначене за вироком Маньківського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2018 року в подальшому було враховано вироком Маньківського районного суду Черкаської області від 19 листопада 2019 року при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК. Зокрема, на підставі останнього вироку, яке на цей час вже звернуто до виконання, ОСОБА_6 призначено покарання у виді 4 років 1 місяця позбавлення волі, яке належить відбувати реально.

У зв`язку з цим на даний час немає жодного практичного сенсу в задоволенні касаційної скарги прокурора, оскільки ОСОБА_6 вже призначене остаточне покарання, яке враховує покарання, призначене вироком Маньківського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2018 року, та яке слід відбувати реально.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення — без зміни.

На цих підставах Верховний Суд ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 05 лютого 2019 року щодо ОСОБА_6 — без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                              ОСОБА_3