Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

17 грудня 2019 р.

м. Київ

справа №753/5929/18

провадження № 51-4825км19

Верховний Суд  колегією суддів Другої судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого               ОСОБА_1 ,

суддів:                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора                 ОСОБА_5 ,

засудженого              ОСОБА_6 ,

захисників                  ОСОБА_7 ,   ОСОБА_8

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7  на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 03 липня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100020002003  за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бровари Київської області,  українця, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2019 року ОСОБА_6 засуджено: за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 19 липня 2018 року щодо  ОСОБА_6  ухвалено виконувати самостійно.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 липня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 змінено: виключено із вступної та мотивувальної частини вироку вказівку суду на наявність у ОСОБА_6 судимості. В решті вирок залишено без зміни.

Згідно з вироком суду, з урахуванням змін, внесених судом апеляційної інстанції, ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він, 06 березня 2018 року приблизно о 08.20 год., перебуваючи за адресою: м. Київ вул. 3-Лугова, повторно, перелізши через паркан вищевказаного будинку, через незачинені двері балкону  на 1 поверсі будинку незаконно проник до коридору вищевказаного будинку, звідки викрав майно на загальну суму 84 128 грн 10 коп., які поклав їх до багажнику власного автомобіля "Skoda Fabia", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Після цього ОСОБА_6 повернувся до вказаного будинку, щоб продовжити таємне викрадення майна. Однак, в коридорі будинку потерпілий ОСОБА_9 помітив ОСОБА_6 якому останній представився працівником поліції, та через декілька секунд почав швидко виходити з будинку і направився до свого автомобіля, на якому втік з місця вчинення злочину, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 стверджує, що призначене ОСОБА_6 покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. Зазначає, що при призначенні ОСОБА_6 покарання не в повній мірі враховано ті обставини, що він на час вчинення злочину був не судимий, мав на утриманні неповнолітню дитину, лікувався від наркотичної залежності, яка була причиною вчинення крадіжок, а потерпілому повністю відшкодована шкода. Просить судові рішення щодо ОСОБА_6 змінити та на підставі ст.75 КК України звільнити засудженого від відбування покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6   і його захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтримали касаційну скаргу  та просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 вважає касаційну скаргу необґрунтованою та просить залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.

Правильність встановлення фактичних обставин, доведеність винуватості та застосування закону України при кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не заперечуються та не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановленні оскаржених судових рішення колегією суддів не встановлено.

Щодо доводів захисника ОСОБА_7 про суворість призначеного ОСОБА_6 покарання, то колегія суддів дійшла наступного висновку.

Доводи захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та щодо суворості покарання, яке призначено засудженому без застосування положень  ст. 75 КК України, то колегія суддів вважає їх обґрунтованими.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Місцевий суд при визначенні виду та міри покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що відповідно до ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину, дані про особу ОСОБА_6 , який за місцем

проживання характеризувався задовільно, частково відшкодував шкоду,  на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебував, пройшов курс лікування від наркозалежності з діагнозом: психічні та поведінкові розлади внаслідок комбінованого вживання опіоїдів, канабіноїдів, амфетаміну. Синдром залежності, стан ремісії. Відомості про наявність на утриманні ОСОБА_6 неповнолітніх дітей в матеріалах справи  були відсутні. Додатково суд врахував відсутність щирого каяття у ОСОБА_6 ,  спосіб вчинення злочину та розмір викраденого майна, а також позицію потерпілого, який на час ухвалення вироку мав матеріальні претензії  до ОСОБА_6   щодо призначеного покарання покладався на розсуд суду.  Обставин, що обтяжують покарання, місцевим судом встановлено не було.

Місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про неможливість досягти мети заходу примусу без ізоляції засудженого від суспільства та відповідно до неможливості застосування ст. 75 КК України.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 , який на час вчинення злочину, був не судимий, повністю визнав свою вину, у зв`язку з чим провадження в суді першої інстанції розглядалось на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України.

ОСОБА_6 , який неодноразово вибачався перед потерпілим, також вживались заходи до повного відшкодування шкоди ОСОБА_9 , проте до ухвалення вироку цього зробити не вдалось, оскільки потерпілий перебував за кордоном. Після повернення потерпілого на територію України ОСОБА_6 повністю відшкодував ОСОБА_9 шкоду, а останній подав апеляційну скаргу на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2019 року, стверджуючи про суворість призначеного ОСОБА_6 покарання без застосування ст. 75 КК України (а.п.165-166).

Зазначена поведінка ОСОБА_6 свідчить про його щире каяття у вчиненому злочині.

Зазначені обставини відповідно до ст. 66 КК України є такими, що пом`якшують покарання.

Окрім того, ОСОБА_6 пройшов тривале лікування від наркотичної залежності (а.п. 106, 127), працевлаштувався (а. п. 191), що свідчить про те, що засуджений став на шлях виправлення.

За місцем проживання,  роботи ОСОБА_6 характеризувався позитивно (а.п.101, 102, 104).

До касаційної скарги додано документи, що підтверджують наявність у ОСОБА_6  неповнолітньої дитини, якої він не позбавлений батьківських прав, ще на час розгляду справи в суді першої інстанції.

Наведені вище пом`якшуючі покарання обставини у сукупності з даними про особу ОСОБА_6 істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину та, з урахуванням позиції потерпілого, давали підстави дійти висновку про можливість  застосування ст. 75 КК України і виправлення засудженого без відбування призначеного йому покарання.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу захисника задовольнити, змінити судові рішення щодо ОСОБА_6 , та застосувати до призначеного йому покарання положення ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком і покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Таке покарання є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

Ураховуючи, що після набрання вироком законної сили ОСОБА_6 було взято під варту і він утримується у державній установі "Київський слідчий ізолятор", його належить звільнити з-під варти.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити.

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 16 квітня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 03 липня 2019 року щодо ОСОБА_6 змінити: на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 обов`язки, передбачені ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;  повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Звільнити засудженого ОСОБА_6 з під варти негайно в залі суду.

У решті  судові рішення   щодо ОСОБА_6 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                           ОСОБА_2                             ОСОБА_3