Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 697/2197/18

провадження № 51-3611км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого            ОСОБА_1 ,

суддів                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

засудженого                                                ОСОБА_6 ,

захисника                                                     ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції ОСОБА_8 на вирок Апеляційного суду Черкаської області від 11 липня 2019 року в кримінальному провадженні № 12018250160000455 щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Броварів Київської області, жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 лютого 2019  року ОСОБА_6 визнано винуватим і  засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6   звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку терміном 3 роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

За вироком місцевого суду ОСОБА_6 засуджено за те, що він 27 липня 2018 року о  20:00, керуючи технічно-справним автомобілем "BYD" (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись по автодорозі сполученням Миронівка–Канів–Софіївка у напрямку від с. Степанці Канівського району до м. Канева, на 39 км + 980 м зазначеної автодороги, порушуючи вимоги п. п. 2.3.б), 10.1, 12.1, 12.2 Правил дорожнього руху, виїхав за межі проїзної частини праворуч за напрямком свого руху та скоїв наїзд на дерево. Унаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди пасажири автомобіля ОСОБА_9 іОСОБА_10 отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких померли ІНФОРМАЦІЯ_2 у Канівській центральній районній лікарні, а пасажир ОСОБА_11 отримав легкі, середньої тяжкості і тяжкі тілесні ушкодження.

За вироком Апеляційного суду Черкаської області від 11 липня 2019 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано. Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 визнано винуватим і  засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

За змістом касаційної скарги засуджений ОСОБА_6 , не погоджуючись із вироком апеляційного суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості,просить скасувати вирок і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує, що, скасовуючи рішення місцевого суду про застосування до нього ст. 75 КК, апеляційний суд не врахував того, що ОСОБА_6 свою вину у вчиненому визнав повністю, щиро розкаявся, позитивно характеризується за місцем проживання і навчання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, вчинив злочин з необережності, в повному обсязі відшкодував матеріальну шкоду потерпілим, які просили суд не позбавляти його волі.

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із постановленим щодо ОСОБА_6 рішенням суду апеляційної інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно застосував положення ст. 69 КК та пом`якшив покарання ОСОБА_6 , при цьому в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, рівень його суспільної небезпечності, невідворотність тяжких наслідків, а призначене покарання не є домірним вчиненому злочину. У зв`язку з чим, на думку прокурора, призначене покарання не відповідає вимогам ст. 65 КК, а вирок – ст. 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників процесу заперечень на касаційні скарги не надходило.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити, прокурор підтримала касаційну скаргу прокурора.

Від потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 надійшли письмові клопотання про здійснення касаційного розгляду за їх відсутності та підтримали касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 .

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та кваліфікаціїйого дій за ч. 3 ст. 286 КК у касаційному порядку не оспорено.

Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК  вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючивирок, апеляційний суд цих вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Доводи в касаційних скаргах засудженого і сторони обвинувачення щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не ґрунтуються на вимогах закону та є безпідставними.

Згідно зі статтями 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й  достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в  оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Згідно з положеннями ч. 1 ст.  69 КК, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі, суд апеляційної інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який є  тяжким, дані про його особу, який за місцем проживання і навчання характеризується позитивно, вину визнав повністю, активно сприяв розкриттю злочину, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, до кримінальної відповідальності притягується вперше, злочин вчинив з необережності, відшкодував шкоду потерпілим у повній мірі. Врахував суд і відсутність обставин, що обтяжують покарання.

При цьому вказав, що суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, приділяючи увагу визнанню вини й  каяттю ОСОБА_6 та відшкодуванню шкоди потерпілим, належним чином не звернув уваги на тяжкі наслідки, що настали від кримінального правопорушення, загибель двох молодих людей та отримання потерпілим тяжких тілесних ушкоджень.

Скасовуючи вирок районного судув частині призначеного покарання, постановляючи свій вирок та призначаючи покарання, суд апеляційної інстанції на це звернув увагу в  повній мірі.

З урахуванням усіх встановлених обставин, ступеня тяжкості вчиненого злочину, а також  даних про особу винного, зокрема того, що ОСОБА_6 раніше не судимий, щиро розкаявся, є людиною молодого віку, характеризується позитивно, а також взявши до уваги те, що він добровільно відшкодував завдану шкоду потерпілим, та прохання потерпілих не позбавляти його волі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення покарання за ч. 3 ст.286 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу, у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Таким чином, за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного і вищевказаних обставин суд дійшов правильного висновку і призначив ОСОБА_6 покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 3 ст. 286 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу.

Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість за доводами, викладеними в касаційній скарзі засудженого, Суд не вбачає.

Зі змісту касаційної скарги прокурора видно, що він фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Щодо наведених у касаційній скарзі доводів прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого, то вони не ґрунтуються на матеріалах провадження.

На думку колегії суддів, призначене апеляційним судом покарання за ч. 3 ст. 286 КК із застосуванням положень ст. 69 цього Кодексу є законним, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації, справедливості та співмірності, є необхідним і достатнім для виправлення винного й попередження вчинення ним нових злочинів.

Обставини, на які є покликання в касаційних скаргах засудженого та прокурора як на підстави для твердження про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, були враховані апеляційним судом під час призначення покарання. Ці обставини не є безумовними і достатніми для зміни чи скасування вироку апеляційного суду.

Вирок апеляційного суду ухвалений з додержанням вимог статей 370, 420 КПК, є належно обґрунтованим та вмотивованим.

Порушень вимог норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, під час перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено.

Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги засудженого та прокурора слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Черкаської області від 11 липня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 і прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції ОСОБА_8 , – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                ОСОБА_2                          ОСОБА_3