Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 757/22213/18-к

провадження № 51-1916км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

захисника                                                    ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України (далі — САП ГПУ) ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 січня 2019 року, постановлену в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52016000000000166, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 01 червня 2018 року частково задоволено скаргу адвоката ОСОБА_7 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 , про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язано компетентних осіб САП ГПУ виконати вимоги ч. 2 ст. 283 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) у кримінальному провадженні № 52016000000000166 від 30 травня 2016 року.

У задоволенні інших вимог викладених у скарзі відмовлено.

Не погоджуючись з указаним рішенням слідчого судді, прокурор оскаржив його до апеляційного суду.

Київський апеляційний суд ухвалою від 15 січня 2019 року на підставі ч. 4 ст. 399 КПК відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на зазначену ухвалу слідчого судді з мотивів того, що відповідно до ст. 309 цього Кодексу згадане судове рішення не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор САП ГПУ ОСОБА_5 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 15 січня 2019 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник зазначає, що ухвалу апеляційного суду постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, і вона є незаконною. На думку прокурора, апеляційний суд не звернув уваги на те, що нормами КПК не передбачено можливості прийняття слідчим суддею рішення про зобов`язання прокурора виконати вимоги ч. 2 ст.283 КПК, а тому рішення апеляційного суду про відмову у відкритті провадження суперечить вимогам законодавства і висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постановах від 23 травня 2018 року у справах № 237/1459/17 і № 243/6674/17. Крім того, прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції, призначивши судовий розгляд, не вправі був постановляти рішення про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки прийняття такого рішення можливе лише суддею-доповідачем і тільки на стадії прийняття апеляційної скарги та перевірки її на відповідність вимогам ст. 396 КПК.

Позиції учасників судового провадження

У своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_6 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 і брала участь у суді апеляційної інстанції, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без зміни.

У судовому засіданні прокурор, навівши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити на підставах, зазначених у цій скарзі, а ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник ОСОБА_6 заперечила проти задоволення касаційної скарги прокурора, вважала ухвалу апеляційного суду законною та обґрунтованою, а тому просила залишити її без зміни.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому за ч. 2 вказаної норми процесуального закону суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Ці вимоги стосуються й ухвал, постановлених слідчими суддями, як одного з видів судового рішення.

Відповідно до п. 8 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що ст. 129 Конституції України гарантує право на апеляційний перегляд справи, а не кожного окремого судового рішення в межах кримінального провадження, відповідно до чого КПК визначає, в яких випадках і які рішення слідчих суддів, судів першої інстанції підлягають перегляду в апеляційному порядку (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 4 квітня 2019 року у справі №494/6/18).

У постановах від 17 жовтня 2018 року (справа № 646/5552/17) та від 28 лютого 2019 року (справа № 161/4229/18), які стосувалися права на апеляційне оскарження ухвал слідчих суддів, Верховний Суд підкреслив, що "норми Конституції України та кримінального процесуального закону беззастережно гарантують право на апеляційне оскарження лише судового рішення, постановленого за наслідком розгляду справи (кримінального провадження в суді першої інстанції) по суті, а не всіх судових рішень у межах цієї справи (провадження).

В офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку,визначеному процесуальним законом.

Відповідно до положень ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з ч. 3 ст. 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.

Перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному порядку, викладено в частинах 1 та 2 ст. 309 КПК. Це ухвали, які стосуються обмеження свободи та особистої недоторканності, арешту майна, тимчасового доступу до певних речей і документів, відсторонення від посади, а також ухвали про відмову у здійсненні спеціального досудового розслідування, про відмову в задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, повернення скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора або відмову у відкритті провадження у ній. І цей перелік розширеному тлумаченню не підлягає.

Частиною 3 ст. 307 КПК передбачено, що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 9-1 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.

Відповідно до ч. 3 ст. 309 КПК скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Згідно з ч. 4 ст. 399 КПК суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Як убачається з матеріалів провадження, прокурор подав апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, якою частково було задоволено скаргу адвоката ОСОБА_7 про визнання бездіяльності та зобов`язано компетентних осіб САП Генеральної прокуратури України виконати вимоги ч. 2 ст. 283 КПК у кримінальному провадженні № 52016000000000166 від 30 травня 2016 року, тобто на судове рішення слідчого судді, апеляційне оскарження якого не передбачено ст. 309 КПК.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що апеляційну скаргу було подано на судове рішення слідчого судді, яке відповідно до вимог КПК не підлягає апеляційному оскарженню, обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора.

Разом із тим, правильно встановивши, що апеляційну скаргу подано на рішення, яке не підлягає оскарженню, колегія суддів апеляційного суду на стадії апеляційного розгляду постановила ухвалу не про закриття апеляційного провадження, а про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора, що є порушенням норм КПК, оскільки ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження апеляційний суд може постановити лише на стадії відкриття апеляційного провадження (призначення апеляційного розгляду).

Однак відповідно до висновків, викладених в ухвалі Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 лютого 2019 року (справа № 569/17036/18) зазначене порушення в цьому випадку не є істотним, оскільки суд апеляційної суд дійшов правильного висновку про неможливість продовження апеляційного розгляду скарги на рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, і постановив рішення, яким, по суті, завершив апеляційне провадження.

При цьому в касаційній скарзі прокурора відсутнє обґрунтування того, чому зазначене порушення у цьому кримінальному провадженні слід вважати істотним та таким, що перешкодило чи могло перешкодити апеляційному суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення

Посилання прокурора на висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 237/1459/17 та № 243/6674/17, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки у цих висновках ідеться про постановлення слідчим суддею ухвали про призначення позапланових перевірок, що не передбачено кримінальними процесуальними нормами, тоді як у цьому випадку слідчий суддя розглянув скаргу й ухвалив рішення в межах процедури, передбаченої положеннями п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК, згідно з якими на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає, зокрема, у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк.

При цьому Верховний Суд звертає увагу на те, що слідчий суддя не обмежив прокурора у вчиненні процесуальних дій, а зобов`язав виконати вимоги ч. 2 ст. 283 КПК, яка визначає, що прокурор зобов`язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: закрити кримінальне провадження; звернутися до суду з клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності; звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Тобто слідчий суддя зобов`язав прокурора вчинити дію, яка відповідно до положень КПК відноситься до повноважень прокурора і яку норми кримінального процесуального закону зобов`язують його вчинити.

Тому Верховний Суд вважає, що доводи прокурора про те, що слідчий суддя постановив ухвалу, не передбачену законом, не є слушними.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що прокурор у своїй касаційній скарзі не навів переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність ухвали апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження, а під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовними підставами для її скасування.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду — без зміни.

На цих підставах Верховний Суд ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора САП ГПУ ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 15 січня 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження — без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                              ОСОБА_3