Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

11 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 500/6116/14-к

провадження № 51-4106км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                     ОСОБА_5 ,

розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013170150002615, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця                          с. Кам`янка Ізмаїльського району Одеської області, жителя АДРЕСА_1

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 162 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 липня                      2015 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 152 КК  до покарання у виді позбавленні волі на строк 4 роки, за ч. 1 ст. 162 КК – у виді обмеження волі на строк 1 рік.

Відповідно до ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат.

Згідно з вироком міськрайонного суду ОСОБА_6 засуджено за те, що він у ніч                                   з 02 на 03 червня 2013 року, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, незаконно, всупереч волі законного володільця (користувача), проник через вікно                          у будинок АДРЕСА_2 , без дозволу володільця і користувача ОСОБА_7 , чим порушив недоторканність житла.

Далі, з метою здійснення статевого акту з ОСОБА_8 , яка проживала у вказаному будинку, ОСОБА_6 запропонував їй вступити з ним у статеві зносини, на що вона відповіла відмовою. Для реалізації свого злочинного умислу із застосуванням фізичного насильства, заподіянням при цьому потерпілій легких тілесних ушкоджень, використовуючи безпорадний стан та похилий вік потерпілої, неможливість чинити нею опір, ОСОБА_6 здійснив насильницький статевий акт проти волі ОСОБА_8 .

Одеський апеляційний суд ухвалою від 14 травня 2019 року вирок міськрайонного суду скасував, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закрив на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості обвинуваченого в суді та вичерпанням можливостей їх отримання.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу щодоОСОБА_6   скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Сторона обвинувачення зазначає, що всупереч принципу безпосередності дослідження доказів, суд апеляційної інстанції переглядаючи кримінальне провадження лише частково дослідивши матеріали кримінального провадження, переоцінив інші докази, які стали підставою для ухвалення судом першої інстанції обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 , безпосередньо не допитавши потерпілого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , надав іншу оцінку, ніж суд першої інстанції.

Крім того, вказує на те, що визнання протоколу огляду місця події недопустимим доказом не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону, оскільки в ході кримінального провадження не встановлено порушень прав                     ОСОБА_8 та посилається на безпідставність, у зв`язку із зазначеним, визнання недопустимими доказами речей та предметів, вилучених під час огляду місця події,                       а також висновків експертів за результатами дослідження таких речей.

Разом із тим зазначає, що суд апеляційної інстанції дав неправильну правову оцінку протоколу пред`явлення особи для впізнання від 06 червня 2013 року за участю потерпілої ОСОБА_8   та протоколу проведення слідчого експерименту з потерпілою ОСОБА_8 .

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу прокурора на зазначених у ній доводах.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до суду касаційної інстанції від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційних скаргах, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

За вимогами ст. 419 КПК ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається, якщо                            не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

У разі встановлення апеляційним судом обставин, передбачених ст. 284 КПК, рішення про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження, передбачене ст. 417 КПК, має бути належним чином мотивоване,                              а висновки суду мають бути підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими в суді апеляційної інстанції. Таке рішення має містити встановлені судом першої інстанції обставини, аналіз доказів, які судом першої інстанції були покладені в основу обвинувального вироку, та відповідну власну оцінку, переоцінку таких доказів, у випадку, якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку, що суд першої інстанції помилково врахував той чи інший доказ як такий, що підтверджує вину особи, а також висновки щодо належності та допустимості доказів, які, на думку апеляційного суду не є такими. Дотримання принципу безпосередності дослідження доказів апеляційним судом у такому випадку є обов`язковим.

Відповідно до ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Як встановлено вимогами ст. 95 КПК, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих стороною обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.

З аналогічного питання Верховний Суд висловив таку ж позицію в постанові                            від 21 листопада 2019 року в справі № 686/7238/14-к.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, проаналізувавши показання потерпілого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,                         ОСОБА_15 та письмові докази, визнавши їх належними, допустимими, достовірними, взаємопов`язаними, а в їх сукупності – достатніми для ухвалення обвинувального вироку, кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 152                                  та ч. 1 ст. 162 КК і призначив йому покарання відповідно до вимог ст. 70, 72 КК остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Не погодившись із таким рішенням суду, захисник ОСОБА_16 та обвинувачений ОСОБА_6 подали апеляційні скарги, у яких зазначили, що вирок суду ухвалений з істотними порушеннями норм матеріального та процесуального права, наводячи відповідні аргументи.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення міськрайонного суду, частково дослідив докази у кримінальному провадженні, оскільки прослухав технічні звукозаписи суду першої інстанції із показаннями свідків, однак безпосередньо не допитав їх, при цьому послався на їх показання, яким дав свою (іншу) оцінку, відмінну від тієї, що надана судом першої інстанції та скасував вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 липня 2015 року, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закрив на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.

Отже, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є істотним, оскільки ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що відповідно до вимог                                п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування такого рішення.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

З огляду на встановлені порушення засади безпосередності дослідження доказів колегія суддів касаційного суду не має можливості перевірити інші доводи, наведені в касаційній скарзі прокурора.

Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене у цій постанові, перевірити всі доводи як апеляційної скарги, так і доводи прокурора щодо допустимості доказів, дослідити обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінити кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність – з точки зору достатності і взаємозв`язку, та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді  справи судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 14 травня 2019 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                           ОСОБА_3