Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

12 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 755/9677/17

провадження № 51-4531 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                    ОСОБА_1 ,

суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання       ОСОБА_4 ,

прокурора                                         ОСОБА_5 ,

захисника                                         ОСОБА_6 ,

потерпілих                                        ОСОБА_7 , ОСОБА_7 ,

представника потерпілих             ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні спільну касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_7 на ухвалу Київського апеляційного суду від                11 червня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013110000000659,  за обвинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Кіровськ, Луганської області, жителя АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України такого, що судимостей не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 30 листопада 2018 року   ОСОБА_9 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.  На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України. Відповідно до п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року ОСОБА_9 звільнено  від відбування призначеного основного та додаткового покарання.

Вирішено питання процесуальних витрат у провадженні.

Задоволено частково цивільний позов потерпілих та стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_7 по 100 000 грн кожному в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову змінено. Збільшено розмір компенсації за заподіяну моральну шкоду та стягнуто з ОСОБА_9 на користь потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_7 по 250 000 грн кожному. В решті вирок суду залишено без змін.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_9 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 13 червня 2013 року о 23.55 год, керуючи автомобілем "Субару Імпреза",                         д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись у правій крайній смузі руху по проспекту Броварському зі сторони мосту "Метро" в напрямку станції Київського метрополітену "Лівобережна" у м. Києві, порушив вимоги п. 1.5, підп. "б" п. 2.3,                     п. 12.1, 12.3, 12.4 та підп. "б" п. 12.9 Правил дорожнього руху, в результаті чого при виникненні небезпеки для руху, яким для ОСОБА_9 був пішохід                        ОСОБА_10 , що переходив проїзну частину проспекту зліва направо по  відношенню до руху автомобіля та якого він об`єктивно спроможний був виявити, не вжив заходів до зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним автомобіля, продовжив рух далі, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_10 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, потерпілому було заподіяно тілесні ушкодження, внаслідок яких він помер на місці.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У спільній касаційній скарзі потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_7 просять скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у вказаному суді.

Не погоджуються зі звільненням ОСОБА_9 від відбування покарання на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня                  2016 року, оскільки вважають, що залишились не перевіреними належним чином усі обставини, які мають значення для застосування цього закону, а саме: перебування засудженого у стані алкогольного сп`яніння.

Вважають, що під час апеляційного розгляду, всупереч вимогам ст. 404 КПК України, не було досліджено всіх обставин, які на їх думку, необхідно було дослідити та не перевірено належним чином доводів апеляційної скарги їх представника, в тому числі і щодо м`якості призначеного засудженому покарання і неправильного застосування ст. 75 КК України.

Також вказують, що всупереч вимогам ст. 419 КПК України, апеляційний суд не дав належної оцінки доводам апеляційної скарги в частині необхідності стягнення всієї суми заявленої ними в цивільному позові  моральної шкоди.

Вважають, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370,                         419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_7 , а також їх представник ОСОБА_8 підтримали свої касаційні вимоги та просили їх задовольнити.

Прокурор, посилаючись на обґрунтованість наведених у спільній касаційній скарзі потерпілих вимог, вважала, що вони підлягають задоволенню, а ухвала суду апеляційної інстанції – скасуванню.

Захисник ОСОБА_6 під час касаційного розгляду висловив позицію щодо безпідставності наведених у касаційній скарзі доводів та просив оскаржуване судове рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_9 в його вчиненні, кримінально-правова оцінка діяння за ч. 2 ст. 286 КК України, у касаційній скарзі не оспорюються.

Так, пунктом "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року передбачено звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким, відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким, відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, та які не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося           18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Судом правильно встановлено, що ОСОБА_9 , відповідно до п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року, є суб`єктом амністії, оскільки органами досудового слідства він обвинувачувався у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким та має на утриманні неповнолітню дитину, якій не виповнилося 18 років і відносно якої не позбавлений батьківських прав.

Посилання в касаційній скарзі потерпілих на те, що апеляційний суд не встановив належним чином усіх обставин, які мають значення для застосування цього закону, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Згідно з ч. 2 ст. 91 КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Статтею 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого. Обов`язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.

Враховуючи, що судовий розгляд проведено у відповідності до вимог ст. 337 КПК України та згідно з викладеним у обвинувальному акті обвинуваченням, яким вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння ОСОБА_9   не пред`являлось,   заборон, передбачених ст. 9 Закону України "Про амністію у   2016 році" від                 22 грудня 2016 року для звільнення останнього від відбування покарання на підставі амністії не було.

При цьому, доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом вимог                            ст. 404 КПК України, оскільки не було досліджено всіх обставин, які на думку потерпілих, необхідно було дослідити, то за правилами ч. 3 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції  за клопотанням учасників судового провадження зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Таких обставин апеляційним судом встановлено не було. Зважаючи на  відсутність необхідності повторного дослідження доказів, в тому числі тих, що  на думку потерпілих стосувалися необхідності встановлення стану, в якому                      ОСОБА_9 перебував під час дорожньо-транспортної пригоди, суд апеляційної інстанції, з огляду також на положення ст. 337 КПК України, здійснив апеляційний розгляд у відповідності до вимог статей 404, 405 КПК України.

Тому доводи касаційної скарги потерпілих про порушення наведених вимог колегія суддів вважає безпідставними.

Спростованими в ухвалі апеляційного суду також є посилання касаційної скарги потерпілих на те, що під час апеляційного розгляду, не перевірено належним чином доводів апеляційної скарги їх представника щодо м`якості призначеного ОСОБА_9 покарання і неправильного, на їх думку, застосування ст. 75 КК України. Вказаний суд, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, належним чином перевірив та обґрунтовано залишив їх без задоволення, з наведенням відповідних мотивів прийнятого рішення, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги про  неправильне, на думку потерпілих, вирішення цивільного позову.

Так, потерпілі вважають, що виходячи з непоправної втрати, що настала у зв`язку з вчиненим ОСОБА_9 кримінальним правопорушенням та їх страждань через загибель єдиного сина,  відповідатиме вимогам розумності та справедливості стягнення всієї суми  заявленої ними в цивільному позові моральної шкоди.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно із частинами 1, 4 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого, який за змістом і формою повинен відповідати вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються у порядку цивільного судочинства.

Частиною 5 ст. 128 КПК України визначено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим  Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як убачається зі справи, суд апеляційної інстанції, розглянувши аналогічні, за своїм змістом, доводи апеляційної скарги представника потерпілих щодонеобхідності збільшення суми стягнутої в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визнав їх обґрунтованими та  прийняв рішення про збільшення розміру заподіяної моральної шкоди, належним чином умотивувавши своє рішення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України. З наведеними в ній висновками погоджується і колегія суддів.

Доводи касаційної скарги потерпілих про необхідність стягнення всієї заявленої в цивільному позові суми заподіяної моральної шкоди, колегія суддів вважає непереконливими, оскільки за встановлених судом обставин кримінального провадження, його наслідків, що потягли за собою тривалі душевні страждання потерпілих, відповідатиме вимогам розумності та справедливості сума в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди – по 250000 грн кожному.

Таким чином, таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б істотними чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваного судового  рішення, як про це ставлять питання потерпілі у своїй спільній касаційній скарзі, колегією суддів не встановлено, а тому в її  задоволенні слід відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а спільну касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                             ОСОБА_11