- ст. 361 КАС
- ст. 365 КАС
- ст. 368 КАС
- ст. 369 КАС
- ст. 308 КАС
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.
Рішенням Конституційного Суду України № 1-р(II)/2019 від 25 квітня 2019 року по справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), словосполучення "дійсної строкової", яке міститься у положеннях частини 3 статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
Показати мотиви повністю
Згідно з вказаним рішенням словосполучення "дійсної строкової", що міститься в положеннях частини третьої статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, визнане неконституційним, втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Статтею 152 Конституції України передбачено: закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Крім того, відповідно статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Як слідує з резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р(II)/2019 від 25 квітня 2019 року по справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19), словосполучення "дійсної строкової", що міститься в положеннях частини 3 статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, визнане неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Словосполучення "дійсної строкової", що міститься в положеннях частини 3 статті 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII визнане неконституційним та втратило чинність 25 квітня 2019 року, як встановлено статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України", тобто, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19), що також прямо встановлено даним рішенням.
Отже, наявність Рішення Конституційного Суду України № 1-р(II)/2019 від 25 квітня 2019 року по справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19) не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при розв`язанні спору.
Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення судом першої інстанції положення зазначеної норми були чинними та підлягали застосуванню.
Слід також зазначити таке.
Частиною першою статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з частиною п`ятою статті 361 КАС підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є:
1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане;
2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено судове рішення;
3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
Частиною шостою статті 361 КАС передбачено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.
Відповідно до частин першої та другої статті 365 КАС заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною 2, пунктами 1, 2 частини 5 статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині 1 цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення.
Згідно з частиною четвертою статті 368 КАС за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може:
1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;
2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;
3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
Частиною п`ятою вказаної статті передбачено, що за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 369 КАС у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими або виключними обставинами може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції. З набранням законної сили новим судовим рішенням в адміністративній справі втрачають законну силу судові рішення інших адміністративних судів у цій справі.
Із тексту імперативних приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС слідує, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане.
У випадку, що є предметом дослідження, рішення не може вважатись невиконаним в контексті приписів пункту 1 частини 5 статті 361 КАС, оскільки рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, не передбачає примусового виконання.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд вийшов за межі вимог апеляційної скарги позивача та повністю скасував рішення суду першої інстанції, фактично позбавив його (позивача) права на перерахунок пенсії, чим погіршив його становище, і що, на думку позивача, не передбачено процесуальним законом, спростовуються вимогами частини другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно із цією нормою суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
З огляду на викладене, керуючись статтями 341- 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -