Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

03 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 641/12204/15-к

провадження № 51-1543км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

захисника

(в режимі відеоконференції)                   ОСОБА_6 ,

засудженого

(в режимі відеоконференції)                   ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 травня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220540002596, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , судимого за вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 липня 2015 року за ч. 1 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки зі звільненням на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

За вищезазначеним вироком місцевого суду за ч. 3 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі засуджено:

– ОСОБА_7 – на строк 7 років без конфіскації майна та на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невідбутого покарання за попереднім вироком визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 1 місяць без конфіскації майна;

– ОСОБА_8 – на строк 7 років без конфіскації майна.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо зарахування строку попереднього ув`язнення, заходів забезпечення кримінального провадження (скасовано арешт на автомобіль Mazda 3, д.н.з.  НОМЕР_1 , та повернуто його власнику ОСОБА_10 ), речових доказів, процесуальних витрат і спеціальної конфіскації майна.

Судові рішення щодо ОСОБА_8 у касаційному порядку не оскаржуються.

За вироком суду солдатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнано винуватими у тому, що вони під час проходження військової служби за призовом 08 листопада 2015 року за попередньою змовою між собою з метою незаконного заволодіння транспортним засобом самовільно залишили військову частину та прибули до м. Харкова, де 09 листопада 2015 року о 16:30 на парковці біля супермаркету "Клас" (просп. Героїв Сталінграду, 136/8) за попередньою домовленістю зустрілися з ОСОБА_9 під вигаданим приводом огляду та подальшого придбання у нього автомобіля Mazda 3, д.н.з.  НОМЕР_1 .

Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , під приводом перевірки ходових якостей автомобіля, разом із ОСОБА_9 приїхали на вказаному автомобілі до будинку АДРЕСА_2 , де ОСОБА_11 вийшов та забрав зі схованки заздалегідь заховану засудженими сумку з автоматичною зброєю АКС-74У, після чого повернувся до автомобіля, дістав автомат, направив його в бік ОСОБА_9 і наказав йому залишити автомобіль, погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я потерпілого.

Після цього ОСОБА_8 та ОСОБА_7 незаконно заволоділи вищезазначеним транспортним засобом (останній – повторно) та намагалисґ виїхати з м. Харкова, однак о 17:50 були затримані на залізничному переїзді біля будинку № 1 на вул. Некрасова в ході переслідування працівниками поліції.

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційні скарги прокурора, захисників ОСОБА_12 , ОСОБА_6 , обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 – без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на недоведеність винуватості, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Зазначає, що невинуватий у вчиненні злочину, матеріали кримінального провадження сфальсифіковано, а тому суд повинен був ухвалити щодо нього виправдувальний вирок. Стверджує, що  ОСОБА_9 не є потерпілим у кримінальному провадженні, оскільки незаконно користувався транспортним засобом. Вказує, що його огляд та обшук повинна була проводити військова служба правопорядку, а не працівники поліції, оскільки він є військовослужбовцем. Крім того, засуджений зазначає, що апеляційний суд повторно не дослідив доказів, на чому наполягав захисник, чим порушено вимоги ч. 3 ст. 404 КПК, і залишаючи скарги сторони захисту без задоволення, не навів в ухвалі переконливих підстав для прийняття такого рішення, не надав вичерпних відповідей на доводи скарг, через що ухвала цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження у судах першої та апеляційної інстанцій, вважає її необґрунтованою та просить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення – без змін.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення, просив оскаржені судові рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК, місцевий суд дійшов відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.

Такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями, наданими в суді потерпілим ОСОБА_9 , показаннями свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , даними протоколів слідчих дій, висновком судової експертизи та іншими письмовими доказами.

Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності – достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 289 КК.

У касаційній скарзі засуджений наводить доводи, аналогічні тим, що були предметом перегляду в апеляційному суді.

Зокрема, ОСОБА_7 стверджує, що ОСОБА_9 є неналежним потерпілим у цьому кримінальному провадженні, оскільки не мав права користуватися транспортним засобом.

Спростовуючи ці доводи апеляційний суд правильно зазначив, що ст. 289 КК передбачає відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом, тобто вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі. ОСОБА_9 був користувачем викраденого засудженими автомобіля, мав на нього технічний паспорт, і самі засуджені сприймали потерпілого як належного користувача. При цьому обставини набуття у користування ОСОБА_9 транспортного засобу не є предметом розгляду в цьому кримінальному провадженні, не впливають на кваліфікацію дій засуджених, які вчинили вказаний злочин за попередньою змовою групою осіб, погрожуючи потерпілому застосуванням насильства, небезпечного для його життя і здоров`я.

Доводи ОСОБА_7 про алібі, зокрема про те, що він з ОСОБА_8 придбали автомобіль у ОСОБА_9 , а останній їх обмовив, звинувативши у вчиненні злочину, були перевірені та спростовані під час розгляду кримінального провадження у місцевому суді, зокрема показаннями потерпілого та протоколом слідчого експерименту (шляхом перевірки маршруту та часу руху підтверджено неспроможність версії обвинувачених дістатись до місця проживання ОСОБА_7 , де останній буцім-то передав ОСОБА_9 гроші за автомобіль, після чого відвіз назад до супермаркету, де вони зустрілись; розписки ОСОБА_9 про отримання грошей під час оглядів не було знайдено).

Що стосується доводів про відсутність зброї, якою засуджені погрожували ОСОБА_9 , то ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у місцевому суді не заперечували, що під час їх затримання працівниками поліції з багажника автомобіля Mazda були вилучені автомати, що підтверджено також протоколом огляду місця події від 09 листопада 2015 року (т. 2, а.п. 127), проведеним із дотриманням вимог ст. 237 КПК. Автомати були залучені як речові докази в іншому кримінальному провадженні, відкритому щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , яке, як зазначив прокурор в судовому засіданні касаційного суду, що не заперечувалось засудженим та захисником, в подальшому було закрито.

Доводи про те, що огляд місця події проведено в межах іншого кримінального провадження особою, котра не входила до складу слідчої групи, є безпідставними, оскільки, як убачається з указаного вище протоколу, зазначену слідчу дію було проведено менш ніж через годину після фактичного затримання обвинувачених згідно з вимогами ч. 3 ст. 214 КПК. Підстав для визнання недопустимим доказом цього протоколу у судів не було.

Особистий обшук ОСОБА_7 , всупереч доводам останнього, провели уповноважені особи з дотриманням вимог ст. 208 КПК, про що було складено відповідний протокол, зміст якого відповідає вимогам ст. 104 КПК                             (т. 2, а.п. 140-141).

Посилання засудженого на фальсифікацію кримінального провадження є голослівними й нічим не підтвердженими.

Безпідставними є і доводи засудженого про порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК, оскільки у судовому засіданні 19 лютого 2019 року захисник відмовився від свого клопотання про повторне дослідження доказів, що підтверджено журналом та аудіозаписом указаного судового засідання (т. 4, а.п. 121).

Апеляційний суд ретельно перевірив доводи поданих апеляційних скарг і, вмотивувавши свої висновки, обґрунтовано залишив їх без задоволення, а вирок місцевого суду – без змін.

Колегія суддів вважає, що при розгляді цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили істотних порушень норм процесуального права і правильно застосували норми матеріального закону. Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду – вимогам ст. 419 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Комінтернівського районного суду м. Харкова від 17 травня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а його касаційну скаргу – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                        ОСОБА_3