Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

12 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 284/482/16

провадження № 51-4459км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

захисника                                       ОСОБА_6 ,

засудженого                                  ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника

ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Народицького районного суду Житомирської області від 20 листопада 2018 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12016060230000052, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Народицького районного суду Житомирської області від 20 листопада

2018 року ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі:

– за ч. 2 ст. 185 КК України  – строком на 1 рік;

– за ч. 3 ст. 185 КК України – строком на 3 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

На підставі ст. ст. 104, 76 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він будучи неповнолітнім, 14 березня 2016 року приблизно о 19:00 разом із ОСОБА_8 , за попередньою змовою, з метою таємного викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, скориставшись відсутністю сторонніх осіб, відв`язали від гужової повозки та викрали разом з упряжкою коня, що перебував біля будинку

АДРЕСА_2 , який належав ОСОБА_9 , чим заподіяли потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 21022, 34 грн.

Крім цього, 27 квітня 2016 року приблизно о 22:20 ОСОБА_7 та

ОСОБА_8 , за попередньою змовою, повторно, з метою таємного викрадення чужого майна, проникли до незамкненого приміщення хліва, розташованого на території домоволодіння АДРЕСА_3 , звідки таємно викрали коня, належного

ОСОБА_10 , чим спричинили останньому матеріальну шкоду на суму 20440, 63 грн.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_8 , стосовно якого судові рішення не оскаржуються.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 03 червня 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ставить питання про скасування вироку районного суду і ухвали суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції у зв`язку з  істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

В обґрунтування своїх вимог захисник вказує на неповноту судового розгляду місцевим судом, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що місцевий суд не встановив достатніх доказів для доведеності винуватості   ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 185 КК України.

При цьому захисник вказує на те, суд першої інстанції при ухваленні свого рішення не звернув уваги на суперечності у показаннях допитаних у судовому засіданні  свідків на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Також стверджує, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України і, що у ньому всупереч вимогам ст. 419 КПК України не надано належної оцінки доводам апеляційної скарги засудженого ОСОБА_7 .

Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення, не дотримався принципу безпосередності дослідження доказів, зокрема, не дослідив повторно та повно обставини, встановлені місцевим судом.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу захисника прокурор просить залишити її без задоволення як безпідставну.

У судовому засіданні засуджений, його захисник підтримали подану касаційну скаргу захисника, а прокурор заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку засудженого, його захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги захисника ОСОБА_6 вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Стосовно доводів касаційної скарги захисника про те, що місцевим судом

не встановлено достатніх доказів для доведеності винуватості   ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Так, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. ч. 2, 3 ст.185 КК України за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законними та вмотивованими.

Судом правильно зроблений висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, на підставі показань: обвинуваченого

ОСОБА_8 , який суду показав, що за вказаним місцем та часом ОСОБА_7 запропонував йому викрасти коня, на дану пропозицію ОСОБА_8 погодився. Після чого вони відв`язали від гужової повозки та викрали разом з упряжкою коня, що перебував біля будинку АДРЕСА_2 та відвели коня до лісу біля вказаного будинку. Через деякий час вони зателефонували особам, які здійснюють приймання худоби та продали вкраденого коня, отримавши за нього грошові кошти у сумі 10 000 грн, які в подальшому поділили між собою. Крім цього, наприкінці квітня 2016 року у вечірній час доби ОСОБА_8 разом із ОСОБА_7 проникли до приміщення хліва розташованого в с. Селець Народицького району Житомирської області, звідки викрали коня, якого вранці здали приймачам худоби та отримали за це грошові кошти.

Зокрема, судом взяті до уваги показання: потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які суду, крім іншого, показали, що саме ОСОБА_7 та ОСОБА_8 продали їм коня та отримали за нього грошові кошти. Вказані показання свідків є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими наявними у кримінальному провадженні доказами.

Крім цього, винуватість засудженого ОСОБА_7 підтверджується дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, яким судом першої інстанції надано належну оцінку.

Таким чином, зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

У вироку суду відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 , досліджених та оцінених із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладені виключно ті докази, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.

При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Отже, твердження захисника про те, що суд першої інстанції при ухваленні свого рішення не звернув уваги на суперечності у показаннях допитаних у судовому засіданні  свідків на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів спростовується наведеним вище та матеріалами кримінального провадження.

Таким чином, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії засудженого ОСОБА_7 за: ч. ч. 2, 3 ст. 185 КК України.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі засудженого ОСОБА_7 доводам, в тому числі і тим на які його захисник послалася у своїй касаційній скарзі, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 185 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення, не дотримався принципу безпосередності дослідження доказів, зокрема, не дослідив повторно та повно обставини, встановлені місцевим судом на підтвердження винуватості ОСОБА_7 в інкримінованих йому злочинах є безпідставними з огляду на наступне.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У свою чергу положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК України), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих стороною обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.

Згідно з приписами ч 3 ст. 404 КПК України, повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У даній справі такої умови апеляційний суд не встановив. Сам по собі факт непогодження з висновками суду, не є підставою для повторного дослідження доказів. Тому, при здійсненні апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК України.

Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі захисника та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу захисника має бути залишено без задоволення, а судові рішення – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Народицького районного суду Житомирської області від 20 листопада

2018 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 03 червня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 –

без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                                    ОСОБА_3