Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 180/590/18

провадження № 51-182км19

Колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої                                     ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,

засудженого                                   ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),

прокурора                                       ОСОБА_6 ,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 на вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2018 року щодо

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2  ст. 185, ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини

За вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від   26 червня 2018 року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_5 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 185 КК – на строк 2 роки, за ч. 3 ст. 185 КК – на строк 3 роки 6 місяців, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим йому визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_5 винуватим у крадіжках, вчинених у м. Марганці повторно, а також із проникненням в інше приміщення за обставин, викладених у вироку.

Як установив суд, 22 січня 2018 року о 05:00 ОСОБА_5 проник до гаража на АДРЕСА_2 й звідти викрав належне ОСОБА_7 майно на загальну суму 1382 грн.

Також 2 лютого 2018 року о 01:00 ОСОБА_5 , проникнувши до нежитлового приміщення на АДРЕСА_3 , викрав звідти належне ОСОБА_8 майно на загальну суму 1008,27 грн.

Крім того, 28 березня 2018 року о 09:10 ОСОБА_5 , перебуваючи з дозволу ОСОБА_9 у її будинку на АДРЕСА_4 , викрав належні останній прикраси, чим завдав потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 278,71 грн.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 просить скасувати на підставах, передбачених  пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), постановлені щодо нього судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів скаржника зводиться до того, що призначене йому покарання є надмірно суворим, адже суди нижчих інстанцій повною мірою не врахували всіх пом`якшуючих обставин, зокрема його щирого каяття й активного сприяння розкриттю злочинів, відшкодування завданої шкоди, відсутності претензій з боку потерпілих, а також необхідності його догляду за його батьком та дружиною, яка страждає на тяжку хворобу. На думку засудженого, вказані обставини слугували підставами для  застосування інституту умовного звільнення. Крім того, за твердженням ОСОБА_5 , під час здійснення судового та апеляційного провадження було порушено його право на захист, оскільки попри заявлені ним клопотання суд  не залучив  захисника.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджений підтримав подану скаргу; прокурор заперечив обґрунтованість касаційних вимог сторони захисту.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає оспорювані рішення в межах касаційної скарги, у якій не заперечуються висновок суду про  доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочинів проти власності та правильність  кваліфікації  діянь за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК.

Доводи скаржника про порушення загальних засад призначення покарання  є необґрунтованими.

Статтею 65 КК установлено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Відповідно до ст. 75 КК її положення застосовуються лише в тому випадку, коли суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, має обґрунтовані підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

У цьому кримінальному провадженні, як убачається з його матеріалів, саме наведеними законодавчими приписами керувався суд першої інстанції при виборі засудженому заходу примусу.

Призначаючи ОСОБА_5 покарання, місцевий суд урахував ступінь тяжкості вчинених кримінально караних діянь, два  з яких є тяжкими. Крім того, суд узяв до уваги, що потерпілим відшкодовано шкоду шляхом повернення майна, і визнав пом`якшуючою обставиною активне сприяння засудженим  розкриттю  злочинів. Обставин протилежного змісту суд не встановив.  Разом із цим суд зважив на обсяг суспільно небезпечних дій та на особу винного, котрий суспільно корисною діяльністю не займався, за місцем проживання характеризується посередньо, раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, однак на шлях виправлення не став, навпаки, знову вчинив корисливі кримінальні правопорушення.

Також за матеріалами справи, ОСОБА_5 , до якого було застосовано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання, належно не виконував процесуальних обов`язків, адже двічі (18 та 30 травня 2018 року) без поважних причин не з`являвся за викликом у підготовчі судові засідання, у зв`язку з чим їх відкладали, а суд був вимушений вживати заходів для забезпечення прибуття обвинуваченого.

Усупереч твердженням у касаційній скарзі суд урахував усі обставини, які мають правове значення, і з додержанням принципу індивідуалізації відповідальності, з огляду також на особливості вчинених діянь призначив ОСОБА_5 за кожен злочин покарання не в максимальних межах санкції статей КК, за якими його засуджено. Водночас, визначаючи ОСОБА_5 розмір заходу примусу за сукупністю злочинів, суд обрав найбільш сприятливий принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим йобґрунтовано визнав за неможливе досягти мети заходу примусу без ізоляції засудженого від суспільства.

Переконливих аргументів про протилежне в касаційній скарзі не зазначено, не наведено їх і в судовому засіданні під час здійснення касаційного провадження.

Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу відноситься до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано при постановленні вироку в цій справі.

У контексті викладеного правових підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає.

Крім того, доводи ОСОБА_5 з питань справедливості призначеного йому покарання були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який їх ретельно розглянув і, давши вичерпні відповіді, аргументовано залишив без задоволення апеляційні вимоги сторони захисту.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції не суперечить положенням ст. 419 вказаного Кодексу.

Що стосується посилань ОСОБА_5 на порушення судами нижчих інстанцій його права на захист, то  вони є неспроможними.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, а також з технічного запису судового процесу, під час проведення підготовчого судового засідання ОСОБА_5 роз`яснювалися його права, у тому числі мати захисника, однак він відмовився від залучення захисника до участі у кримінальному провадженні. Жодних клопотань із цього приводу впродовж судового слідства та здійснення апеляційного провадження   ОСОБА_5 не заявляв.

Необхідно зазначити й те, що під час судового розгляду справи засуджений не перебував під вартою, а тому мав можливість за необхідності самостійно залучити захисника шляхом звернення до регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

За таких обставин твердження скаржника про те, що суди нижчих інстанцій проігнорували його клопотання і не залучили захисника, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування  оскаржених судових рішень, при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Тому подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 листопада 2018 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого– без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                                 ОСОБА_3