Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 158/3106/18

провадження № 51-1862 км 19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

захисника

в режимі відеоконференції         ОСОБА_6 ,

представника потерпілої

в режимі відеоконференції         ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 лютого 2019 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду                         від 4 червня 2019 року щодо ОСОБА_8 , у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018030000000503, про застосування примусових заходів медичного характеру відносно

ОСОБА_8 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився та проживає у АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ознаками діяння, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області                             від 21 лютого 2019 року до ОСОБА_8 за ознаками вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.

ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку.

Вирішено питання щодо долі речових доказів.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 4 червня 2019 року ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 лютого 2019 року залишено без зміни.

Згідно ухвали Ківерцівського районного суду Волинської області                        від 21 лютого 2019 року ОСОБА_8 27 жовтня 2018 року, близько 11 год., перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на території                   ДП "Ківерцівське ЛГ Звірівське лісництво", що за адресою: с. Звірів,                          вул. Київська, 117 А Ківерцівського району Волинської області, з метою умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, наніс удар ножем у шию ОСОБА_9 під час конфлікту, який виник на ґрунті особистих неприязних стосунків, в результаті чого потерпіла померла на місці події. Дії ОСОБА_8 підпадають під ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Суспільно небезпечне діяння вчинене ОСОБА_8 , який за своїм психічним станом і характером суспільно небезпечного діяння, вчинене у стані неосудності, потребує застосування примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 21 лютого 2019 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду від 4 червня 2019 року скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Захисник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на висновок амбулаторної судової комплексної психолого-психіатричної експертизи №307 від 13 грудня 2018 року, визначили, що ОСОБА_8 потребує госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом. Судами не взято до уваги висновок експертизи, за яким ОСОБА_8 підлягає госпіталізації до психіатричного закладу із посиленим, а не суворим наглядом. Вважає, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на помилку та безпідставно відмовив у розгляді клопотання про виклик і допит в суді експертів для з`ясування висновку.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважає касаційну скаргу захисника ОСОБА_6  необґрунтованою та просила відмовити у її задоволенні, вважає, що текст рішень судів має одрук, але не вважає це підставою для скасування судових рішень.

Захисник ОСОБА_6 підтримав подану касаційну скаргу у повному обсязі.

Представник потерпілої ОСОБА_7 просив не задовольняти касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 .

Мотиви Суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.

Відповідно до приписів ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні  і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Доводи касаційної скарги про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, як судом першої так і апеляційної інстанцій, не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ст. 93 КК примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом, зокрема до осіб, які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_8 вчинив суспільно небезпечне діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого                     ч. 1 ст. 115 КК, в стані неосудності.

Відповідно до висновку амбулаторної судової комплексної психолого-психіатричної експертизи №307 від 13 грудня 2018 року ОСОБА_8 страждає на психічний розлад у формі посттравматичного стресового розладу. Під час інкримінованих йому дій перебував у стані тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності в формі сутінкового розладу свідомості органічного генезу, спровокованого психогенією та легкою алкогольною інтоксикацією, що позбавляло його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, та потребує застосування примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із посиленим наглядом.

Висновок експерта не має наперед встановленої сили для суду та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КК, обрання судом певного виду примусового заходу медичного характеру залежить від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб.

Відповідно до ч. 5 ст. 94 КК щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов`язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі, суд може застосувати госпіталізацію до психіатричного закладу із суворим наглядом.

П. 5 ч. 1 ст. 513 КПК покладає саме на суд обов`язок під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру, у разі застосування таких заходів, визначати їх вид.

Визначаючи тип психіатричної лікарні, в яку необхідно помістити неосудну особу, суд повинен виходити не тільки з її психічного стану, а й з характеру вчиненого нею суспільно небезпечного діяння.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_8 за своїм психічним станом та характером вчиненого ним суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, становить небезпеку для суспільства та відповідно до вимог ч. 5 ст. 94 КК потребує госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи захисника щодо суперечностей, допущених судом першої інстанції у визначені закладу з надання психіатричної допомоги щодо ОСОБА_8 . Надав ґрунтовний висновок про недоцільність застосування примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з посиленим наглядом.

З огляду на зазначене, доводи захисника ОСОБА_6 щодо необхідності застосування судом примусового заходу медичного характеру визначеного у судовій експертизі не ґрунтуються на вимогах закону.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були                       б підставою для скасування рішень суддів попередніх інстанцій,                                 не встановлено.

За таких обставин оскаржувані судові рішення є законними                                        і обґрунтованими та касаційна скарга захисника ОСОБА_6 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442  КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області                                       від 21 лютого 2019 року та ухвалу Рівненського апеляційного суду                                  від 4 червня 2019 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                ОСОБА_2                           ОСОБА_3