Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

3 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 623/450/18

провадження № 51-1663км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати                                                                   Касаційного  кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

засудженого                                               ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисника                                                   ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220320000034, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Вірнопілля Ізюмського району Харківської області, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 , раніше судимого Ізюмським міськрайонним судом Харківської області:

- 14 вересня 2011 року – за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі — КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 3 роки;

- 20 листопада 2013 року – за ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, на підставі статті 71 КК – до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 2 місяці, ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 17 червня 2015 року звільненого умовно-достроково на невідбутий строк 3 місяці 6 днів,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 311 КК,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ізюмськогоміськрайонного суду Харківської області від 21 березня 2018 року ОСОБА_6 засуджено:

- за ч. 2 ст. 309 КК — до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки;

- за ч. 1 ст. 311 КК — до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі положень ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і з покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК.

Долю речових доказів вирішено в порядку ст. 100 КПК.

Харківський апеляційний суд 26 лютого 2019 року скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 у частині призначення покарання й ухвалив новий, за яким призначив йому покарання за ч. 2 ст. 309 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 1 ст. 311 КК – обмеження волі на строк 2 роки. З урахуванням положень ч. 1 ст. 70 КК призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він за не встановлених у ході судового розгляду обставин для особистого вживання, без мети збуту повторно незаконно придбав, виготовив і зберігав за місцем свого проживання в АДРЕСА_3 ) особливо небезпечний наркотичний засіб – канабіс загальною масою в перерахунку на суху речовину 333,3517 г, а також для особистого вживання, без мети збуту повторно незаконно виготовив і зберігав за зазначеним місцем свого проживання чотири медичних шприци з рідиною червоно-бурого кольору, залишками рідин, нашаруваннями на внутрішніх поверхнях шприців, які містять особливо небезпечний наркотичний засіб — опій ацетильований, загальна маса якого в перерахунку на суху речовину становить 0,0553 г.

Крім того, ОСОБА_6 за місцем свого проживання з метою використання для виготовлення наркотичних засобів незаконно зберігав речовину темно-сірого кольору масою: 14,4980 г, 3,8021 г, 2,8847 г, яка є перманганатом калію і відноситься до прекурсорів.

Зазначені наркотичні засоби та прекурсори були виявлені та вилучені 23 січня 2018 року о 20:31 під час обшуку, проведеного за місцем проживання ОСОБА_6 .

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду та призначити покарання ОСОБА_6 із застосуванням ст. 75 КК, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням і визначивши іспитовий строк.

На обґрунтування своїх доводів указує на те, що:

- апеляційний суд при вирішенні питання про законність призначеного покарання не взяв до уваги, що ОСОБА_6 має стійкі соціальні зв`язки: є внутрішньо переміщеною особою, проживає разом із жінкою, з якою виховує трьох її дітей, займається обробкою земельних ділянок, утримує малолітнього сина;

- фактично на утриманні ОСОБА_6 перебуває четверо неповнолітніх дітей, а у зв`язку з його ізоляцією вони будуть позбавлені грошового забезпечення;

- злочини, за які було засуджено ОСОБА_6 , є злочинами невеликої та середньої тяжкості;

- апеляційний розгляд відбувався майже через рік після постановлення вироку судом першої інстанції, за цей час ОСОБА_6 своєю поведінкою та вчинками підтвердив правильність застосування до нього іспитового терміну.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу; прокурор вважав вирок законним та обґрунтованим і просив залишити його без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 311 КК, та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.

У ст. 50 КК зазначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК  особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

За ч. 1 ст. 75 КК  в разі, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 (зі змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України  від 10 грудня 2004 року № 18, від 12 червня 2009 року № 8 та від 6 листопада 2009 року № 11), призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Беручи до уваги вищезазначені положення, з урахуванням наданих матеріалів кримінального провадження Суд дійшов висновку, що доводи в касаційній скарзі захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого є необґрунтованими.

Як видно з вироку суду першої інстанції, при призначенні ОСОБА_6 остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки суд урахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які законом віднесено до злочинів невеликої та середньої тяжкості, особу винного, його щире каяття, як обставину, що пом`якшує його покарання, а також рецидив злочинів – як обставину, яка обтяжує покарання.

Разом із тим, зважаючи на щире каяття, вік обвинуваченого, те, що останній раз за незаконний обіг у сфері наркотичних засобів він засуджувався у 2011 році, з часу звільнення вбачається позитивна посткримінальна поведінка, що виражається у відсутності інших випадків притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності, відсутні тяжкі наслідки, а також враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без відбування призначеного йому покарання із застосуванням до нього положення ст. 75 КК про звільнення від відбування покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк.

Однак, вирішуючи питання про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції не навів у вироку переконливих мотивів для прийняття такого рішення і не зазначив, як саме враховані ним обставини впливають на недоцільність відбування обвинуваченим покарання.

Як правильно вказав апеляційний суд у своєму вироку, є незрозумілим, чому при визначенні підстав для застосування до ОСОБА_6 , 1970 року народження, положень ст. 75 КК суд першої інстанції врахував його вік, при тому що останній не є особою молодого чи похилого віку.

Постановляючи вирок у цьому кримінальному провадженні, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, безпідставно дійшов висновку щодо позитивної посткримінальної поведінки ОСОБА_6 після 2011 року. Такий висновок не ґрунтується на матеріалах провадження, оскільки з анкетних даних обвинуваченого вбачається, що він неодноразово судимий.

Судом апеляційної інстанції також слушно взято до уваги те, що не призвело до позитивних змін у свідомості ОСОБА_6 застосування до нього двічі інституту звільнення від відбування покарання, а саме ст. 75 КК та умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, адже він продовжив вчиняти злочини, про що також свідчить урахування судом як обставини, яка обтяжує покарання, рецидиву злочину.

Крім того, апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що судом першої інстанції належним чином не враховано висновків досудової доповіді органів пробації, згідно з якими ризик вчинення ОСОБА_6 повторного кримінального правопорушення та його небезпечність для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінено як високі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції надав належну оцінку доводам в апеляційній скарзі прокурора і зазначив про те, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі статей 75 і 76 КК, оскільки з урахуванням особи обвинуваченого, ступеня тяжкості й характеру вчинених ним злочинів, а також інших обставин кримінального провадження зазначені судом обставини не є в цьому випадку такими, на підставі яких можна дійти однозначного та беззаперечного висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без відбування призначеного йому покарання шляхом звільнення від його відбування з випробуванням.

Що стосується наведених скаржником у касаційній скарзі доводів щодо суворості покарання, призначеного судом апеляційної інстанції ОСОБА_6 , то вони не є слушними, оскільки суперечать твердженню скаржника, зазначеному в касаційній скарзі, про те, що суд першої інстанції правильно застосував норми закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання, оскільки суд апеляційної інстанції призначив ОСОБА_6 таке ж остаточне покарання, як і суд першої інстанції, лише без застосування ст. 75 КК, що не свідчить про суворість покарання, вид та строки якого залишилися незмінними.

За обставин, установлених судом апеляційної інстанції, доводи сторони захисту про те, що суд не взяв до уваги ту обставину, що ОСОБА_6 має стійки соціальні зв`язки, а саме є внутрішньо переміщеною особою, проживає разом із жінкою, з якою виховує трьох її дітей, обробляє земельні ділянки, утримує малолітнього сина, в цілому не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції щодо призначення покарання. Разом з цим вчинення ОСОБА_6 протиправних дій у сфері обігу наркотичних засобів та прекурсорів може негативно впливати на виховання дітей, з якими він проживає, та створювати небезпеку для їх психічного та фізичного здоров`я.

Таким чином, покарання, визначене ОСОБА_6 у межах кримінального закону та в розмірах, передбаченихсанкціями ч. 2 ст. 309, ч. 1 ст. 311 КК, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинівяк ним, так і іншими особами.

З урахуванням зазначеного Суд дійшов висновку, що відсутні обґрунтовані підстави для скасування чи зміни вироку Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019року, тому касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Харківського апеляційного суду від 26 лютого 2019 року залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_8 каровець                              ОСОБА_2                            ОСОБА_3