Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 623/1985/16-к

провадження № 51-2237км18

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 на вирок Харківського апеляційного суду від 05 червня 2019 року стосовно

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина  України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання та встановлено іспитовий строк тривалістю 3 роки, покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Задоволено цивільний позов прокурора та частково задоволено цивільний позов потерпілого, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 моральну шкоду у розмірі 25 000 грн.

Запобіжний захід у виді домашнього арешту залишено без зміни.

Вирішено питання щодо речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він 04 червня 2016 року о 18:30 поблизу будинку АДРЕСА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, під час сварки із ОСОБА_8 , умисно ударив ножем останнього, завдавши проникаючого колото-різаного поранення тулуба, яке належить до тяжких тілесних ушкоджень.

Харківський апеляційний суд вироком від 05 червня 2019 року скасував вирок місцевого суду (в частині призначення покарання) та призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням ст.69 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, в решті вирок суду першої інстанції залишив без зміни.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка  подала касаційну скаргу

За змістом касаційної скарги захисник засудженого ОСОБА_6 – адвокат ОСОБА_7 , покликаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок апеляційного суду та призначити підзахисному покарання із застосуванням положень ст. 75 КК.

Вимоги захисник мотивує тим, що апеляційний суд надав перевагу лише негативним відомостям про особу ОСОБА_6 , проте не врахував, що засудженийвперше притягується до кримінальної відповідальності, має позитивну характеристику за місцем проживання, в повному обсязі відшкодував шкоду потерпілому, який не має до нього будь-яких претензій.

Позиції учасників судового провадження

На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.

Прокуроркасаційну скаргу сторонизахисту просив залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду – без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікацію його дій у касаційному порядку не оскаржено. При розгляді доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції.

Доводи сторони захисту щодо невідповідності призначеного ОСОБА_6 судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими.

Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Згідно зі ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, а також не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції відповідної статті як обов`язкове.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання, врахував, що останній вчинив умисний злочин, який відповідно до ст. 12 КК є тяжким злочином; дані про особу засудженого, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, за місцем проживання характеризується позитивно, але існують скарги від односельчан в усній формі, у лікарів нарколога та психіатра на обліку не перебуває; обставини, які відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК пом`якшують покарання (щире каяття, визнання вини, відсутність претензій від потерпілого); обставину, яка відповідно до ст. 67 КК обтяжує покарання (вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння), тому з огляду на викладене колегія суддів дійшла обґрунтованого висновку про можливість призначення засудженому відповідно до вимог ст. 69 КК покарання нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, за якою його засуджено, належним чином умотивувавши своє рішення.

Одночасно колегія суддів звертає увагу, що постановою Верховного Суду від 11 вересня 2018 року скасовано ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 березня 2017 року, якою вирок місцевого суду залишено без зміни (цей суд застосував положення ст. 75 КК). При цьому Суд вказав, що призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК не є достатнім і необхідним для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчиненням нових злочинів, не відповідає ступеню тяжкості скоєного злочину та особі засудженого через м`якість.

Тому апеляційний суд у межах своїх повноважень переглянув вирок місцевого суду та призначив ОСОБА_6 справедливе покарання, належним чином мотивував своє рішення, у тому числі щодо доводів прокурора про безпідставне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК.

Вирок апеляційного суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання достатньо вмотивований та відповідає вимогам ст. 420 КПК.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком і вважає, що саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде "особистим надмірним тягарем для особи" та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи.

Що стосується доводів захисника про наявність підстав для  звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, то вони не ґрунтуються на матеріалах провадження та вимогах закону.

Відповідно до ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Суд обґрунтовано зазначив, що наведені дані про особу винногота обставини, якіпом`якшують покарання, не дають підстав зробити висновок про можливість виправлення ОСОБА_6 без реального відбування ним покарання.

На  переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_6 покарання є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок суворості чи  недостатнім для досягнення мети покарання.

Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Харківського апеляційного суду від 05 червня 2019 року щодо                                                             ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                ОСОБА_2                       ОСОБА_3