Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

28 листопада 2019 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча                                      ОСОБА_1 ,

судді:                                                ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання   ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурор                                         ОСОБА_5 ,

захисник                                          ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 29 січня 2019 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016230240000648,

стосовноОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

1. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Вимогою захисника ОСОБА_6 до суду касаційної інстанції є скасування ухвали апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Вимогу мотивував істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним вирішенням цивільного позову, призначенням ОСОБА_7 надто суворого покарання. Зазначає, що оскільки після проголошення вироку до нього були внесені виправлення, це є свідченням істотного порушення вимог процесуального закону. Також вказав на невідповідність обвинувального акта вимогам процесуального закону, який має складатися з трьох частин, а не двох.

2. Історія провадження, зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

2.1 Суд першої інстанції

За вироком Цюрупинського районного суду Херсонської області від 02 березня 2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Цим же вироком задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 , а також вирішено долю речових доказів та питання щодо процесуальних витрат.

2.2 Суд апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 26 квітня 2017 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 задоволено частково. Вирок Цюрупинського районного суду Херсонської області від 02 березня 2017 року стосовно ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову про відшкодування матеріальної й моральної шкоди скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

У решті вирок суду залишено без зміни.

2.3 Суд касаційної інстанції

Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 листопада 2018 року касаційну скаргу прокурора задоволено, касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 – частково, ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 26 квітня 2017 року стосовно засудженого ОСОБА_7 скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

2.4 Суд апеляційної інстанції, рішення якого оскаржується

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 29 січня 2019 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 задоволено частково. Вирок Цюрупинського районного суду Херсонської області від 02 березня 2017 року стосовно ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову про відшкодування матеріальної й моральної шкоди скасовано та призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

У решті вирок суду залишено без зміни.

2.5 Обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами

20 березня 2016 року приблизно о 10 год. 50 хв. ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки "ВАЗ-2103", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по правій смузі руху 39 км автодороги "Херсон-Джанкой-Феодосія-Керч" у напрямку від с. Раденськ до с. Тарасівка Олешківського району Херсонської області, зі швидкістю близько 100 км/год, знаходячись в межах с. В. Копані Олешківського району Херсонської області, проявив неуважність та безпечність до дорожньої обстановки яка склалась, не обрав безпечну швидкість руху керованого ним у світлу пору доби транспортного засобу, під час маневру, а саме повороту в ліво у порушення вимог п.п. 2.3, 2.9, 10.1, 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху, в результаті чого допустив наїзд на стоячого на узбіччі біля смуги напрямку його руху пішохода ОСОБА_8 .

В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритої тупої травми живота з розривом тонкого кишечника, забою головного мозку, саден обличчя, забійних ран обличчя, правої кисті, забою грудного та поперекового відділів хребта, які утворилися від дії тупих предметів, не виключно 20 березня 2016 року при наїзді автомобіля, які згідно з висновком експерта від 30 травня 2016 року № 545 виданого Херсонським обласним бюро судово-медичних експертиз відносяться: закрита тупа травма живота з розривом тонкого кишечника – до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, у зв`язку з тим, що ця травма, без своєчасного надання медичної допомоги закінчилася би смертю; забій головного мозку, садна обличчя, забійні рани обличчя, правої кисті, забій грудного та поперекового відділів хребта – до середньої тяжкості тілесних ушкоджень за критерієм тривалості розладу здоров`я.

Вказані наслідки знаходяться в прямому причинному зв`язку з грубим порушенням Правил дорожнього руху зі сторони водія ОСОБА_7 .

Своїми діями з необережності ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, кваліфікуючими ознаками якого є порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

3. Доводи інших учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 у суді касаційної інстанції підтримав подану ним касаційну скаргу та просив скаргу задовольнити.

Прокурор у засіданні суду касаційної інстанції заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника, просила залишити оскаржуване судове рішення без зміни.

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1 Кримінальний процесуальний кодекс України

4.1.1 Стаття 94. Оцінка доказів

Частина 1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Частина 2. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

4.1.2 Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

4.1.3 Стаття 419. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Частина 2. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

5. Мотиви та висновки Верховного Суду

5.1 Щодо меж касаційного розгляду

5.1 Щодо меж касаційного розгляду

З урахуванням доводів, викладених у касаційній скарзі, та меж касаційного перегляду, установлених Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК України), розгляд провадження судом касаційної інстанції здійснено в частині перевірки доводів щодо допущення судами істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання через суворість.

5.2 Щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та невідповідності призначеного покарання

5.2.1 Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду в суді першої інстанції, а також оцінено судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України [4.1.1].

Процесуальним законом передбачені межі касаційного розгляду, відповідно до яких Верховний Суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, суд касаційної інстанції не має повноважень на перевірку доводів, наведених у касаційній скарзі захисника, в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а виходить з обставин, установлених судами.

Отже, за встановлених судом фактичних обставин провадження дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковано правильно.

5.2.2 Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам кримінального процесуального закону, доводи засудженого в апеляційній скарзі, зокрема й невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, невідповідності обвинувального акта вимогам процесуального закону, неправильно вирішеного цивільного позову, перевірено повною мірою та спростовано з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення [4.1.3].

5.2.3 При цьому суд не має повноважень на перевірку доводів щодо неправильно вирішеного цивільного позову, викладених у касаційній скарзі захисника, з огляду на те, що оскаржуваною ним ухвалою апеляційного суду скасовано вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову про відшкодування матеріальної й моральної шкоди та призначено новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

5.2.4 Не погоджується Суд й з доводами, наведеними у касаційній скарзі, щодо невідповідності обвинувального акта вимогам процесуального закону, що перевірялись також судом апеляційної інстанції й не знайшли свого підтвердження.

Обвинувальний акт складений із дотриманням вимог ст. 291 КПК України, містить як формулювання обвинувачення, так і правову кваліфікацію кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. У ньому викладені обставини, які відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а саме: час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину ОСОБА_7 , та сформульовано обвинувачення, яке і полягає у визначенні норми та конкретизації суспільно небезпечного діяння, яке вчинив обвинувачений, тобто ОСОБА_7 своїми діями вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, що полягає у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Під час підготовчого судового засідання, відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України ОСОБА_7 не заявляв клопотання про повернення обвинувального акту прокурору у зв'язку з невідповідністю обвинувального акта вимогам кримінального процесуального закону та порушення його процесуальних прав.

5.2.5 Твердження, викладені в касаційній скарзі захисника, щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального через виявлені неточності у тексі проголошеного вироку та його електронній копії з Єдиного реєстру судових рішень, Суд вважає необґрунтованими. Так як ці технічні, незначні, правки з мотивувальної частини вироку не впливають на висновки суду про винуватість обвинуваченого та кваліфікацію його дій та не є безумовною підставою до скасування вироку.

5.2.6 Разом з тим, Суд погоджується з доводами, наведеними у касаційній скарзі захисника, щодо невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості вчиненого злочину та даним про його особу через суворість. В цій частині касаційна скарга захисника підлягає задоволенню, але враховуючи що зміні підлягає не лише ухвала апеляційного суду, як цього вимагає захисник, але й вирок суду першої інстанції, то вказані судові рішення в частині призначеного покарання Суд змінює на підставі ч. 2 ст. 433 КПК України, виходячи з таких підстав.

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Втім, під час апеляційного розгляду, у тому числі з наданих суду нових даних про особу ОСОБА_7 та які не були враховані апеляційним судом повною мірою для пом`якшення покарання, встановлено у сукупності таке.

ОСОБА_7 визнав себе винним, щиро розкаявся, сприяв розкриттю злочину, згідно з характеристикою стосовно нього не зловживає алкогольними напоями, частково відшкодував матеріальні збитки потерпілій, має сім`ю та малолітню дитину. Наголошував на тому, що він буде працювати та відшкодовувати потерпілій матеріальні збитки та моральну шкоду. Зазначав про упереджену позицію потерпілої про призначення йому саме реальної міри покарання.

З огляду на викладене, суд вважає можливим пом'якшити призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, яке слід визначити в межах санкції цієї частини статті – у виді позбавлення волі на строк три роки з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк два роки, що буде справедливим, співмірним вчиненому, а також необхідним й достатнім для виправлення винуватої особи.

Керуючись статтями 434, 436, 438 ч. 1 п. 3, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

В порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вирок Цюрупинського районного суду Херсонської області від 02 березня 2017 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 29 січня 2019 рокуу кримінальному провадженні стосовно засудженого ОСОБА_7 змінити. Пом`якшити призначене засудженому ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України до трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                                  ОСОБА_3