Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

28 листопада 2019 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча                                      ОСОБА_1 ,

судді:                                                ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання   ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурор                                         ОСОБА_5 ,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги засуджених ОСОБА_6 та

ОСОБА_7 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2017 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016040660001577, стосовно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого за ч. 2 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі – КК України),

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_2 , засудженого за ч. 2 ст. 296 КК України.

1. Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

ОСОБА_6 виклав вимогу до суду касаційної інстанції про скасування вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2017 року, вироку Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року та закриття кримінального провадження. Вимогу мотивував неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що призвело до визнання його винуватим у злочині, який він не вчиняв. Не погоджується із рішенням апеляційного суду про збільшення розміру відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_8 .

ОСОБА_7 виклав вимог до суду касаційної інстанції про скасування вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2017 року, вироку Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року та закриття кримінального провадження. Вимогу мотивував неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що призвело до визнання його винуватим у злочині, який він не вчиняв. Не погоджується із рішенням апеляційного суду про збільшення розміру відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_8 .

2. Історія провадження, зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

2.1 Суд першої інстанції, рішення якого оскаржується

За вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2017 року засуджено:

– ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю два роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 частини 1 статті 76 КК України;

– ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю два роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 частини 1 статті 76 КК України.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на її користь 20 000 грн у рахунок відшкодування спричиненої їй злочином моральної шкоди.

2.2 Суд касаційної інстанції

Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 липня 2018 року касаційну скаргу прокурора задоволено, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2017 року про повернення прокурору апеляційної скарги на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2017 року скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

2.3 Суд апеляційної інстанції, рішення якого оскаржується

Вироком Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, апеляційні скарги засуджених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та потерпілої ОСОБА_9 задоволено частково. Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2017 року стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасовано. Ухвалено новий вирок, яким: ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 296 КК України призначено покарання у виді обмеження волі на строк два роки; ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 296 КК України призначено покарання у виді обмеження волі на строк два роки.

Цим же вироком апеляційного суду виключено з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції посилання на спричинення ОСОБА_10 тілесного ушкодження у вигляді синця на зовнішній поверхні лівого плеча у середній третині. Змінено вирок суду першої інстанції в частині цивільного позову та прийнято рішення про стягнення солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_9 моральної шкоди в розмірі 40 000 грн.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

2.4 Обставини у кримінальному провадженні, встановлені апеляційним судом

ОСОБА_6 27 травня 2016 року приблизно о 22-ій год. проходив поблизу будинку № 8 на вул. Сагайдачного у м. Дніпро, де побачив раніше знайомого ОСОБА_10 . Після чого, ОСОБА_6 безпричинно став чіплятися до останнього, висловлюючи йому претензії з приводу його перебування у дворі вказаного будинку та зателефонував своєму братові, ОСОБА_7 , повідомивши про свою зустріч з ОСОБА_10 .

У вказаний час ОСОБА_7 одразу прийшов до будинку АДРЕСА_1 , де знаходилися ОСОБА_6 та ОСОБА_10 . Там ОСОБА_7 , діючи спільно з ОСОБА_6 , використовуючи малозначний привід, безпричинно, голосно, стали висловлюватися на адресу ОСОБА_10 грубою нецензурною лайкою та умисно наносити удари ногами по тілу, бажаючи в такий спосіб самоутвердитись за рахунок приниження іншої особи, а ОСОБА_6 , який перебував поруч, своєю присутністю чинив психологічний вплив, пригнічуючи волю потерпілого ОСОБА_10 до опору.

В цей час, ОСОБА_9 , яка є матір`ю ОСОБА_10 , перебуваючи на другому поверсі вказаного будинку та бажаючи припинити хуліганські дії ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , почала робити останнім зауваження. У відповідь на це, у ОСОБА_7 та ОСОБА_6 раптово виник намір, спрямований на вчинення хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства. Так, ОСОБА_7 став голосно висловлюватися на її адресу грубою нецензурною лайкою та погрожувати фізичною розправою. При цьому він одразу піднявся сходами до вхідних дверей квартири ОСОБА_9 та, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, схопив її руками за одяг та голосно висловлюючись грубою нецензурною лайкою став виштовхувати її з коридору другого поверху на сходи. У відповідь на це, ОСОБА_9 , звільнившись від застосованої до неї фізичної сили з боку ОСОБА_7 та з метою надати допомогу своєму синові ОСОБА_10 , одразу вибігла у двір будинку, куди за нею вийшов ОСОБА_7 .

У цей час, ОСОБА_6 , перебуваючи біля ОСОБА_10 , який у непритомному стані лежав на землі під гойдалкою, розташованою поруч з вказаним будинком, не бажаючи припиняти свої хуліганські дії, та не реагуючи на вимоги ОСОБА_9 припинити побиття її сина, реалізовуючи свій злочинний намір, усвідомлюючи, що знаходиться в громадському місці, а саме поблизу гуртожитку, розташованого на вул. Сагайдачного, 8, у м. Дніпро, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, що виразилося у заподіянні тілесних ушкоджень, наніс ОСОБА_10 множинні удари ногами в область тіла у присутності його матері ОСОБА_9 , а ОСОБА_7 , який перебував там само та у вказаний час, діючи групою осіб з ОСОБА_6 тримав руками ОСОБА_9 не даючи можливості зупинити хуліганські дії ОСОБА_6 , які виразилися у побитті ОСОБА_10 , який знаходився у безпорадному стані через стан алкогольного сп`яніння.

Після чого, ОСОБА_7 підійшов до ОСОБА_10 та грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з особистою зухвалістю, перебуваючи у громадському місці, безпричинно наніс множинні удари ногами в область тіла ОСОБА_10 , супроводжуючи свої дії висловлюванням грубої нецензурної лайки, а ОСОБА_6 , діючи групою осіб з ОСОБА_7 , тримав руками ОСОБА_9 не даючи можливості зупинити хуліганські дії ОСОБА_7 , які виразилися у побитті її сина ОСОБА_10 , який перебував у безпорадному стані через стан алкогольного сп`яніння.

Таким чином, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 своїми хуліганськими діями спричинили ОСОБА_10 тілесні ушкодження у вигляді: садна на правій половині обличчя (в лобно-тім`яній області справа на межі росту волосся), синця та садна в лівій лобно-тім`яній області на межі росту волосся, які при своєму звичайному перебігу, стосовно живих осіб, мають ознаки легких тілесних ушкоджень.

Дії ОСОБА_7 та ОСОБА_6 кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 296 КК України як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалися особливою зухвалістю, вчинене групою осіб.

3. Доводи інших учасників судового провадження

Прокурор у засіданні касаційного суду заперечувала проти задоволення касаційних скарг засуджених.

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1 Кримінальний процесуальний кодекс України

4.1.1 Стаття 94. Оцінка доказів

Частина 1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Частина 2. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

4.1.2 Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

4.1.3 Стаття 420. Вирок, ухвала про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру суду апеляційної інстанції

Частина 1. Суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі:

2) необхідності застосування більш суворого покарання;

Частина 2. Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

4.1.4 Стаття 433. Межі перегляду судом касаційної інстанції

Частина 1. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

5. Мотиви та висновки Верховного Суду

5.1 Щодо меж касаційного розгляду

З урахуванням доводів, викладених у касаційних скаргах, та меж касаційного перегляду, установлених Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК України), розгляд провадження судом касаційної інстанції здійснено в частині перевірки доводів щодо допущення судами істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

5.2 Щодо істотних порушень вимог кримінального процесуального закону

Підстав до задоволення касаційних скарг засуджених Суд не вбачає, з огляду на таке.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду в суді першої інстанції, а також оцінено судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України [4.1.1].

Висновок суду про їх винуватість зроблено на підставі показань потерпілої ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які стверджували у суді, що саме обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , перебуваючи у громадському місці, а саме у дворі будинку АДРЕСА_1 , 27 травня 2016 року у вечірній час, нехтуючи елементарними правилами поведінки в суспільстві, виражаючись голосно нецензурною лайкою, зневажливо ставлячись до оточуючих, наносили удари ОСОБА_10 , який не мав можливості надати опір, оскільки знаходився у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується судово –токсикологічним дослідженням (висновок судово-медичної експертизи від 25 серпня 2016 року № 995/437-Е – в крові – 3,53‰ етилового спирту, у сечі – 4,58‰ етилового спирту). При цьому, незважаючи на спроби потерпілої ОСОБА_9 , яка є матір`ю останнього припинити їх дії, вчинення хуліганських дій не припиняли, а навпаки по черзі заважали їй, в той час як один з них продовжував свої хуліганські дії. Водночас дії обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 були достатньо тривалими, носили агресивний характер, та потерпіла ОСОБА_9 не могла чинити опір діям останніх, оскільки обвинувачені мали перед потерпілою як чисельну перевагу, так і фізичну [4.1.1, 4.1.2].

Правдивість та об`єктивність показань потерпілої та свідків, які були допитані судом, не викликали сумнівів, оскільки ці докази підтверджено сукупністю інших безпосередньо досліджених під час судового розгляду письмових доказів, якими водночас було спростовано показання обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 щодо заперечення їх винуватості у вчиненому хуліганстві.

Суд, дослідивши всі обставини у цьому кримінальному провадженні, дійшов правильного висновку, що винуватість ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в інкримінованому їм хуліганстві, що супроводжувалися особливою зухвалістю, вчинене групою осіб, знайшла своє підтвердження під час судового розгляду і доведена поза розумним сумнівом.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, – є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

За доводами касаційних скарг засуджених судові рішення оскаржено ними головним чином з підстав оспорювання фактичних обставин кримінального провадження, без конкретних та чітких посилань на неправильне застосування судами закону України про кримінальну відповідальність та істотних порушень вимог кримінального процесуального закону.

Процесуальним законом передбачені межі касаційного розгляду, відповідно до яких Верховний Суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, суд касаційної інстанції не має повноважень на перевірку доводів, наведених у касаційних скаргах засуджених, в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а виходить з обставин, установлених судами.

Крім того, під час судового розгляду перевірялись та не знайшли свого підтвердження доводи обвинувачених про їх відсутність на місці події в інкримінований слідством час, оскільки перебували в кафе з друзями, та загалом непричетність до вчиненого злочину. Аналогічні посилання викладені засудженими й в касаційних скаргах.

Втім, за наслідками проведеного судового слідства встановлено, що допитані судом свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 не змогли стверджувати суду під присягою, що саме у 22 годині 27 травня 2016 року обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не покидали приміщення кафе та знаходилися у полі їх зору. Також суд взяв до уваги інформацію, викладену у протоколі огляду від 09 вересня 2016 року, згідно з якою шляхом вимірювання часу руху людини як швидкого, так і повільного, встановлено, що приміщення кафе на вул. Воронезькій, 4, знаходиться неподалік до будинку 8 на вул. Сагайдачного у м. Дніпро (від 2 до 4 хвилин, а.к.п. 100–106, т. 1).

Отже, за встановлених судом фактичних обставин провадження дії ОСОБА_7 та ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 296 КК України кваліфіковано правильно.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам кримінального процесуального закону, доводи засуджених в апеляційній скарзі, зокрема й про неповноту судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам провадження, оспорювання винуватості, перевірено повною мірою та спростовано з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення [4.1.3].

Суд також погоджується з рішенням апеляційного суду щодо збільшення розміру відшкодування моральної шкоди на користь потерпілої ОСОБА_9 , враховуючи вмотивованість прийнятого рішення.

При цьому апеляційним судом було враховано, що потерпілій ОСОБА_9 було спричинено фізичні та душевні страждання, оскільки обвинувачені в її присутності спричиняли тілесні ушкодження сину, не реагуючи на її зауваження, й коли один наносив удари, інший в цей час тримав руками останню, не даючи можливості зупинити хуліганські дії, що спричинило душевні страждання ОСОБА_9 .

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не встановлено, а тому підстав до задоволення касаційних скарг й скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям кримінального провадження, не встановлено.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційні скарги засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2017 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року у кримінальному провадженні стосовно засуджених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                                   ОСОБА_3