Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 464/5825/17

провадження № 51-3650км19

Верховний Суд  колегією суддів Третьої судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого              ОСОБА_1 ,

суддів                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря

судового засідання   ОСОБА_4

прокурора                    ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Сихівського районного суду міста Львова від 12 лютого 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 травня 2019 року у кримінальному провадженні № 12017140070002089 щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Сихівського районного суду міста Львова від 12 лютого 2019 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 122 КК, та призначено йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з  іспитовим строком 1 рік.

Цивільний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 1258,05 грн. матеріальної шкоди та 15 000 грн. моральної шкоди. В решті позову відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 02 травня 2019 року вказаний вирок залишено без змін.

За вироком, 20 червня 2017 рокуОСОБА_6 , перебуваючи неподалік будинку №19, що по вул. Морозній у м. Львові, на ґрунті особистих неприязних відносин з потерпілим ОСОБА_7 , умисно наніс останньому лівою рукою один удар в область обличчя з правої сторони, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_7 ледь не впав на землю, після чого ОСОБА_6 умисно наніс потерпілому ОСОБА_7 один удар правою ногою в область обличчя з лівої сторони, в результаті чого спричинив останньому тілесні ушкодження, а саме перелом кута нижньої щелепи зліва, перелом виличної кістки та дуги зліва, які відносяться до середньої тяжкості тілесного ушкодження та струс головного мозку, який відноситься до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, не погоджуючись із судовими рішеннями у зв`язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону просив скасувати вирок Сихівського районного суду міста Львова від 12 лютого 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 травня 2019 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Посилається на те, що суди першої інстанції та апеляційної інстанції порушили приписи ст. 2, п.п. 10, 15 ч. 1 ст. 7, ст.ст. 17, 22 КПК, необ?єктивно та упереджено по відношенню до нього оцінили докази, а саме: безпідставно не були прийняті показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 і, навпаки, суд першої інстанції поклав в основу вироку показання потерпілого та свідка ОСОБА_10 , які саме і були ініціаторами конфлікту.

Крім того, вважає що суд першої інстанції в порушення ст. 62 Конституції України поклав в обґрунтування висновку про винуватість висновки судово-медичної експертизи №1094 від 31 липня 2017 року, у якому не міститься відомостей про механізм отримання тілесних ушкоджень, та додаткової судово-медичної експертизи №863 від 21 вересня 2018 року, який не є категоричним в частині визначення механізму отримання потерпілим тілесних ушкоджень та часу їх виникнення.

Посилається на те, що під час апеляційного розгляду заявляв клопотання про повторний допит свідків, однак це клопотання не було задоволено, тому суд апеляційної інстанції формально підійшов до оцінки обставин справи та фактично не провів судове слідство, та не перевірив доводи викладені в апеляційній скарзі, чим порушив приписи ст. 405 КПК.

Представник потерпілого – адвокат ОСОБА_11  подав до суду письмові заперечення в яких зазначив, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки засуджений намагається ввести в оману суд та уникнути відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, тому протягом досудового розслідування та судового розгляду змінював пояснення щодо обставин справи.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 з огляду на її необґрунтованість.

Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило. При цьому потерпілий ОСОБА_7 та його представник - адвокат ОСОБА_11 заявили клопотання про розгляд справи у касаційній інстанції без їх участі.

Мотиви Суду

Згідно зі статтею 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та  процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не  було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не  погіршується становище засудженого, виправданого чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи  виховного характеру.

Відповідно до статті  438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Положеннями статті 412 КПК  передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до вимог частини 3 статті 404 КПК, суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини справи виключно за клопотанням учасників судового провадження і лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, у разі, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Проте, при перевірці матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції з`ясовано, що стороною захисту ані в апеляційній скарзі, ані під час апеляційного розгляду не заявлялися клопотання (письмові чи усні) про повторне дослідження доказів.

Суд касаційної інстанції вважає, що висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 122 КК, та кваліфікацію його дій за цими нормами кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства.

Так, в основу вироку обґрунтовано покладені показання потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_10 , які свідчать про подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) та винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, форму вини і мету вчинення кримінального правопорушення.

За таких обставин судом першої інстанції критично були оцінені показання засудженого та свідка ОСОБА_8 в частині заперечення факту нанесення ОСОБА_6 ударів потерпілому, оскільки такі показання є суперечливими та спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_7 , свідка ОСОБА_10 та висновком додаткової судово-медичної експертизи № 863 від 21 вересня 2018 року, а показання свідка ОСОБА_9 не були прийняті судом у зв`язку з тим, що згідно даних слідчого експерименту вона не могла бути очевидцем нанесення ударів потерпілому.

Висновком експерта № 1094 від 31 липня 2017 року, який був досліджений та належним чином оцінений судом першої інстанції, встановлено тяжкість та характер тілесних ушкоджень, спричинених потерпілому. Відповідь на запитання № 8, поставлене у постанові слідчого про залучення експерта для проведення судово-медичної експертизи, "Чи могли утворитись тілесні ушкодження (якщо такі є) 20.06.2017 року чи інший час?" не є категоричною ("Вказані ушкодження утворились від дії тупих предметів, могли виникнути 20 червня 2017 р."), проте інших об`єктивних даних які б вказували на те, що потерпілий міг отримати тілесні ушкодження за інших обставин, від інших осіб, в інший час або в іншому місці, у кримінальному провадженні не встановлено. Крім того, досліджена під час судового розгляду довідка №285 від 21 червня 2017 року, видана КЗ ЛОР Львівським обласним госпіталем ветеранів війни та репресованих імені Ю. Липи, свідчить, що потерпілий ОСОБА_7 знаходився там на лікуванні з приводу отриманих тілесних ушкоджень саме з 20 червня 2017 року.

Колегія суддів констатує, що суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, як цього вимагає ст. 22 КПК. Так, місцевим судом задоволені клопотання прокурора про проведення слідчого експерименту в порядку ч. 3 ст. 333 КПК з метою встановлення механізму утворення тілесних ушкоджень на тілі потерпілого ОСОБА_7 з залученням до його проведення судово-медичного експерта ОСОБА_12 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , потерпілого ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_6 (ухвала від 16 квітня 2018 року), про тимчасовий доступ до речей і документів  (ухвала від 4 липня 2018 року), про проведення додаткової судово-медичної експертизи (ухвала від 7 серпня 2018 року), для проведення якої було запропоновані можливі два механізми утворення тілесних ушкоджень у потерпілого.

З висновку додаткової судово-медичної експертизи №863 від 21 вересня 2018 року вбачається, що враховуючи характер та локалізацію тілесних ушкоджень на різних анатомічних ділянках і поверхнях тіла потерпілого не слід вважати можливим їх виникнення внаслідок одноразового падіння на площину з висоти власного зросту. Найбільш імовірним є механізм отримання тілесних ушкоджень, який продемонстровано потерпілим ОСОБА_7 під час проведення слідчого експерименту за його участю та у присутності експерта, а саме отримання удару лівою рукою у праву сторону обличчя та ногою у ліву половину обличчя. Механізм утворення ушкоджень, які були продемонстровані під час слідчих експериментів ОСОБА_6 та свідком ОСОБА_8 , а саме відштовхування потерпілого та падіння останнього на тротуарне покриття із бордюром є малоймовірним.

З огляду на це, колегія суддів не вбачає порушень вимог ст. 62 Конституції України, відповідно до частини 3 якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Усі сумніви щодо доведеності вини ОСОБА_6 були усунені судом першої інстанції завдяки проведеним в ході судового розгляду допитам обвинуваченого, потерпілого, свідків, слідчих експериментів в порядку ч. 3 ст. 333 КПК,  додаткової судово-медичної експертизи, дослідженим письмовим доказам.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст.ст.  370 та 374 КПК, є законним, тобто ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом,  обґрунтованим, тобто ухваленим судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК, і вмотивованим, тобто таким, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Розгляд судом апеляційної інстанції проведений в межах вимог апеляційної скарги. Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, розглянуті у повному обсязі та обґрунтовано відхилені. Підстав для надання іншої оцінки доказам, ніж тієї, яка зроблена судом першої інстанції не вбачається. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370 та  419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, не встановлено.

Враховуючи викладене, касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Сихівського районного суду міста Львова від 12 лютого 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 02 травня 2019 року – без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                             ОСОБА_2                         ОСОБА_3