Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

26 листопада2019 року

м. Київ

справа № 759/17088/18

провадження № 51-3733 км 19

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                        ОСОБА_5 ,

засудженого                                   ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора

ОСОБА_7 , який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції,              на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 30 листопада 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань                                  за № 12018100080008203, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у м. Києві, зареєстрований та проживає

на АДРЕСА_1 , раніше судимого, останнього разу

29 вересня 2010 року Богунським районним судом м. Житомира за ч. 1 ст. 309,

ч. 4 ст. 70 Кримінального кодексу України (далі – КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 3 місяці з конфіскацією всього належного йому майна, звільненого 28 вересня 2016 року по відбуттю строку покарання,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 30 листопада 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання

з випробуванням з іспитовим строком, тривалістю 2 роки, та покладено на нього обов`язки, передбаченіп. 1, п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 76 КК.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 11 жовтня 2018 року приблизно о 12:30, перебуваючи на вул. Депутатській 11 у м. Києві,

в ході конфлікту з потерпілим ОСОБА_8 , діючи повторно, відкрито викрав, вирвавши з рук ОСОБА_8 , належний йому відеореєстратор марки "Ксіомі" вартістю 1799 грн. з картою пам`яті об`ємом 32 Гб вартістю 264 грн., заподіявши матеріальну шкоду на загальну суму 2 063 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вироку Святошинського районного суду міста Києва від 30 листопада 2018 року та ухвали Київського апеляційного суду від 25 квітня 209 року щодо ОСОБА_6 із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

На думку прокурора, звільнення засудженого ОСОБА_6 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК є необґрунтованим та не відповідає меті покарання. Вказує, що ОСОБА_6 раніше судимий, відбував покарання у виді позбавлення волі, проте належних висновків для себе не зробив,  на шлях виправлення не став та знову вчинив умисний тяжкий злочин. Вказане залишилось без уваги суду апеляційної інстанції, який всупереч положень ст. 419 КПК відповідних доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив та безпідставно залишив вирок щодо ОСОБА_6 без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор касаційну скаргу підтримав частково, просила скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Засуджений ОСОБА_6 заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину,              за який його засуджено, кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 186 КК, вид та розмір призначеного покарання у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до касаційної скарги, прокурор порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються порядку відбування покарання                      та пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Так, у ст. 65 КК визначено загальні засади призначення покарання, котрі наділяють суд правом вибору між альтернативами, кожна з яких є законною,              як однією із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої              є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення            про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. За змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням              суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Визначаючи засудженому ОСОБА_6 вид і розмір покарання                              за ч. 2 ст. 186 КК, суд врахував тяжкість вчиненого злочину, який згідно ст. 12 КК                        є тяжким, дані про особу винного, котрий раніше притягувався до кримінальної відповідальності, а тому призначив йому покарання у виді позбавлення волі

на строк 4 роки, що не оспорюється прокурором у касаційній скарзі.

Що стосується доводів прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у зв`язку з безпідставним звільненням засудженого ОСОБА_6 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання

з випробуванням, то вони не можуть вважатися обґрунтованими.

Обираючи захід примусу, суд зважив на повне визнання ОСОБА_6 своєї вини, у зв`язку з чим кримінальне провадження здійснювалось в порядку                  ч. 3 ст. 349 КПК, наявність у засудженого на утриманні дружини – інваліда другої групи, стійких соціальних зв`язків, постійного місця проживання та реєстрації. Обставинами, що пом`якшують покарання суд визнав щире каяття та добровільне відшкодування шкоди потерпілому.

Повною мірою врахувавши вказані обставини, а також думку потерпілого ОСОБА_8 , який не мав претензій до засудженого та просив призначити йому покарання не пов`язане з позбавленням волі, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без ізоляції від суспільства й на підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, який є достатнім для того, щоб засуджений в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення, а у разі порушення покладених на нього обов`язків, буде відбувати реальне покарання у виді позбавлення волі.

Отже, враховуючи принципи індивідуалізації, співмірності заходу примусу характеру вчинених дій та конкретні обставини справи, призначене                 ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є необхідним

і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, домірним вчиненому. Підстав вважати його явно несправедливим через м`якість колегія суддів не вбачає.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження

за  апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, які є схожими з доводам касаційної скарги,              та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й достатні мотиви спростування.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Переконливих доводів, які б спростовували висновки місцевого й апеляційного судів в частині призначеного покарання ОСОБА_6 , а також свідчили                          б про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання у виді позбавлення волі, прокурор у касаційній скарзі не навів.

За таких обставин, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, суд

ухвалив:

Вирок Святошинського районного суду міста Києва від 30 листопада 2018 року

та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 квітня  2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                             ОСОБА_3