Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

28 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 490/10870/15-к

провадження № 51-1019км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

захисника                                                   ОСОБА_6 ,

виправданого                                            ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №  22015150000000111, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 жовтня 2016 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за  ч. 1 ст. 263 КК та виправдано через недоведеність вчинення ним цього кримінального правопорушення. Вирішено питання про речові докази та заходи  забезпечення кримінального  провадження.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , судові рішення щодо яких у касаційному порядку не оскаржуються.

Миколаївський  апеляційний суд ухвалою від  23 січня 2019 року залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу прокурора – без задоволення.

Органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у носінні, зберіганні, придбанні вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу за таких обставин.

Так, у невстановлений органом досудового розслідування час, при невстановлених обставинах у невстановленому місці, ОСОБА_7 придбав вогнепальну зброю автомат АКС-74У та бойові припаси: 105 патронів калібру 5,45 мм та 1 патрон калібру 9 мм., які засуджений переніс і зберігав в квартирі АДРЕСА_2 .

19 вересня 2015 року  працівники правоохоронного органу за вказаним  місцем проживання ОСОБА_7 на підставі його письмової згоди в присутності останнього та двох понятих провели огляд вказаної квартири, в ході якого останній добровільно видав органу досудового розслідування вогнепальну зброю автомат АКС-74У та боєприпаси до нього.

Виправдовуючи  ОСОБА_7 суд першої інстанції  послався на те, що  надані стороною обвинувачення докази не доводять вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, які її подала

У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий  розгляд у суді апеляційної інстанції зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує на те, що висновки апеляційного суду про обґрунтованість виправдання ОСОБА_7 місцевим судом  за ч. 1 ст. 263 КК через недопустимість доказів, здобутих в ході огляду місця події (квартири АДРЕСА_2 ), а також добровільність видачі засудженим працівникам правоохоронного органу вогнепальної зброї є неправильними, оскільки суд не дав належної оцінки дослідженим у цьому провадженні доказам. Зазначає, що суд порушив загальні засади кримінального провадження, передбачені статтями 7, 22 КПК, а також ч. 3 ст. 404 КПК, а саме безпосередньо не допитав свідків обвинувачення – ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . На переконання прокурора, апеляційний суд при перегляді вироку місцевого суду не перевірив належним чином доводів його апеляційної скарги про незаконність цього судового рішення та не навів підстав, з яких визнав ці доводи необґрунтованими, а тому вважає, що ухвала апеляційного суду постановлена без додержання вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та є незаконною.

На касаційну скаргу захисник виправданого ОСОБА_7 – адвокат ОСОБА_6 подала письмові заперечення, в  яких, наводячи аргументи, зазначає про безпідставність касаційних вимог прокурора, у зв`язку з чим  просить відмовити в задоволенні його скарги, а рішення апеляційного суду залишити без змін.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення, просила ухвалу апеляційного суду ухвалу щодо ОСОБА_7   скасувати та призначити новий  розгляд у суді апеляційної інстанції

Виправданий ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора, просили рішення апеляційного суду залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК передбачено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. На будь-яких інших підставах, окрім зазначених у цій нормі, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту розгляду, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржених судових рішень, а при його перегляді виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.

Як убачається зі змісту касаційної скарги,  прокурор, серед іншого, посилається на неналежну оцінку доказів судом апеляційної інстанції, заперечує повноту апеляційного розгляду, тоді як їх перевірки згідно з статтями 433, 438 КПК до повноважень суду касаційної інстанції не віднесено.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені мотиви, з яких цей суд виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких скаргу визнано необґрунтованою. При цьому апеляційний розгляд здійснюється з урахуванням правил статей 404, 405, 407 КПК.

У цій справі, як видно з її матеріалів, апеляційний суд при перегляді виправдувального вироку щодо ОСОБА_7 за апеляційною скаргою прокурора дотримався наведених вимог закону.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, ретельно проаналізувавши всі зібрані під час досудового розслідування докази та оцінивши їх відповідно до ст. 94 КПК з точки зору належності, достовірності та достатності, дійшов висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого  ч. 1 ст. 263 КК.

Не погодившись із таким рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу, у якій, зокрема, просив скасувати виправдувальний вирок і ухвалити новий, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, та призначити йому покарання  у виді позбавлення волі на строк 5 років, звільнивши його на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор вказував, що суд  не дав належної правової оцінки доказам, які підтверджують законність проведення огляду у квартирі АДРЕСА_2 , а також посилався на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду щодо відмови судом у задоволенні клопотання  сторони обвинувачення у допиті свідків – ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . При цьому  порушував питання про повторне дослідження  доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину,  за який той обвинувачувався.

Здійснюючи апеляційний перегляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , апеляційний суд у порядку ст. 404 КПК дослідив письмові докази у кримінальному провадженні, ретельно перевірив усі доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, з наведенням в ухвалі відповідних мотивів, визнав їх безпідставними та дійшов вмотивованого висновку про законність вироку місцевого суду щодо виправдання ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 263 КК.

Так, спростовуючи твердження прокурора про законність здобутих за результатами проведеного огляду в квартирі АДРЕСА_2  від 19 вересня 2015 року доказів, апеляційний суд у своєму рішенні вказав, що суд першої інстанції правильно визнав дані протоколу огляду квартири АДРЕСА_2 від 19 вересня 2015 року недопустимими доказами, пославшись на те, що огляд вищевказаного житла було проведено без згоди власника на його проведення,тобто з порушенням правил ст. 233 КПК, що відповідно до вимог ст. 87 КПК  є істотним порушенням прав та свобод людини.

На підтвердження своїх висновків, апеляційний суд узяв до уваги те, що 19 вересня 2015 року в квартирі АДРЕСА_2 слідчим ОВС СВ УСБ України в Миколаївській області проведено огляд з підстав отриманої від ОСОБА_7 письмового дозволу ( т.2, а. к. п.  28).

Із змісту заяви ОСОБА_7 від 19 вересня 2019 року не видно, що останній надає згоду на проведення саме огляду у квартирі АДРЕСА_2 (т.2,  а.к.п. 27).

З урахуванням наведеного, а також з огляду на те, що ОСОБА_7 заперечував надання згоди на проведення огляду у  вищевказаній квартирі,  апеляційний суд дійшов висновку про відсутність в матеріалах кримінального провадження  добровільної згоди ОСОБА_7 на проведення цієї слідчої дії та обґрунтовано визнав заяву ОСОБА_7 та протокол огляду квартири АДРЕСА_2 недопустимими доказами.

Водночас цей суд правильно відзначив, що ОСОБА_7 не є власником квартири, в якій проведено огляд, її власником є його мати – ОСОБА_12 згідно з договором купівлі-продажу (т. 3, а. к. п. 181). Натомість у протоколі огляду вищевказаної квартири її власником зазначено  ОСОБА_7 .

Крім того, визнаючи твердження прокурора  про наявність в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого  ч. 1 ст. 263 КК безпідставним, апеляційний суд на додаткову підставу для виправдання останнього вказав той факт, що  засуджений добровільно видав правоохоронним органам  вогнепальну зброю – автомат АКС -74 У та боєприпаси до нього.

Однак, на думку Верховного Суду, наведення апеляційним судом додаткових аргументів та мотивів на підтвердження  своїх висновків щодо обґрунтованості виправдання  ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 263 КК,  не є істотним у розумінні ст. 412 КПК порушенням, що тягне за собою скасування судового рішення і не вплинуло жодним чином на законність постановленої ухвали апеляційного суду.

Що стосується тверджень в касаційній скарзі прокурора про порушення загальних засад кримінального провадження, передбачених статтями 7, 22 КПК, а також  порушення приписів ч. 3 ст. 404 КПК, то вони є необґрунтованими з таких підстав

Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або ж якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Так, згідно з даними, відображеними в журналі судового засідання та на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії в суді апеляційної інстанції, прокурор заявив клопотання про дослідження  письмових доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_7 , а саме: письмову заяву від вересня 2015 року про дозвіл на вхід до житла, протокол огляду від 19 вересня 2015 року,  протокол затримання від 19 вересня 2015 року, висновки експертів від 8 жовтня 2015 року № 1302, 19 вересня 2015 року № 1245, постанову про закриття кримінального провадження від 28 грудня 2015 року, а  також допит свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Указане клопотання прокурора апеляційним судом було задоволено в частині, що стосується дослідження письмових доказів, а в іншій частині –  суд відмовив у його задоволенні, оскільки прокурор не навів переконливих підстав, передбачених з ч. 3 ст. 404 КПК для допиту свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Також Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, щовирішенні питання щодо порядку та обсягу доказів, які  апеляційний суд вважає необхідним повторно дослідити в судовому засіданні належить до дискреційних повноважень суду,  тому при здійсненні апеляційної процедури суд не допустив порушень вимог ст. 404 КПК.

За наведених обставин Верховний Суд не знаходить підстав вважати висновки та мотиви апеляційного суду щодо законності вироку суду першої інстанції, наведені в ухвалі, сумнівними.

Ухвала апеляційного суду є належно умотивованою та обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив цей суд, та положення закону, якими він керувався при постановленні рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність,  які були би безумовними підставами для скасування оскаржуваної ухвали, про що йдеться у  касаційній скарзі прокурора, Верховний Суд не встановив.

З огляду на викладене, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями  433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                                ОСОБА_3