Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

28 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 453/88/18

провадження № 51-2234км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання                            ОСОБА_4 ,

прокурора                           ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 січня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140300000282, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього певні обов`язки. Питання щодо речових доказів та судових витрат вирішено судом відповідно до вимог закону.

Згідно з вироком суду 16 травня 2017 року приблизно о 00:45, ОСОБА_6 в стані алкогольного сп`яніння керуючи автомобілем ВАЗ-2106, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався по сільській дорозі населеного пункту с. Орявчик Сколівського району Львівської області у напрямку до с. Козьова Сколівського району Львівської області. Порушив вимоги розділу 1 п.п.1.2, 1.5; розділу 3 п.п.2.3 б, д, 2.9 а); розділу 10 п.10.1; розділу 11 п.11.3; розділу 12 п.п.12.1, 12.2, 12.4 Правил дорожнього руху України, ОСОБА_6 виїхав за межі проїзної частини дороги, що призвело до зіткнення вказаного автомобіля з бетонної конструкцією містка, в результаті чого пасажири неповнолітня ОСОБА_7 та ОСОБА_8 отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду – без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку прокурора, суд безпідставно не призначив додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, враховуючи те, що засуджений у стані алкогольного сп`яніння грубо порушив правила дорожнього руху, що призвело до тривалого розладу здоров`я двох потерпілих.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, за обставин, зазначених у вироку, кваліфікація його дій та призначення покарання у виді обмеження волі на строк 1 роки зі звільненням від його відбування на підставі статей 75, 76 КК у касаційній скарзі прокурором не оспорюється.

При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Водночас, доводи прокурора про безпідставне незастосування судами до засудженого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, на думку Суду, є необґрунтованими виходячи з нижченаведеного.

Так, відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

При цьому санкція ч. 1 ст. 286 КК, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і не є обов`язковим для суду.

Як убачається з вироку суду, при призначені засудженому основного покарання та вирішенні питання щодо додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд врахував, що ОСОБА_6 позитивно характеризується за місцем проживання, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні трьох малолітніх дітей, раніше до кримінальної відповідальності не притягався. Також, суд звернув увагу на те, що завдана матеріальна шкода потерпілим не відшкодована.

Зі змісту досудової доповіді органу з питань пробації вбачається, що відсутній високий ризик вчинення ОСОБА_6 повторного кримінального правопорушення. А згідно висновку органу пробації, виправлення ОСОБА_6 без позбавлення або обмеження волі можливе та не становить високої небезпеки для суспільства.

Крім того, суд визнав обтяжуючою обставиною покарання, вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння, а обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_6 – щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Згідно з звукозаписом судового засідання, прокурор в суді першої інстанції просив призначити покарання ОСОБА_6 у виді обмеження волі на строк 1 рік, без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та звільнити останнього від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк. Потерпіла пробачила засудженого та підтримала думку прокурора з приводу призначення ОСОБА_6 покарання та звільнення від його відбування.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість не призначати засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Доводи прокурора з приводу безпідставного незастосування до ОСОБА_6 такого додаткового покарання ретельно перевірив апеляційний суд і в межах своїх повноважень у порядку, визначеному ст. 404 КПК, для спростування цих доводів навів у своїй ухвалі відповідні аргументи з дотриманням вимог ст. 419 КПК.

Зокрема, під час апеляційного розгляду кримінального провадження суд встановив, що ОСОБА_6 є учасником бойових дій та безпосередньо перебував в зоні антитерористичної операції на сході України із липня 2014 року по березень 2015 року. Під час бойових дій отримав поранення, внаслідок чого проходить періодичне лікування, крім того 16 січня 2019 року у нього народилась четверта дитина. ОСОБА_6 із сім`єю проживає у будинку своєї матері у віддаленому гірському селі.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позбавлення права керування транспортними засобами поставить ОСОБА_6 вкрай скрутне становище щодо забезпечення необхідних життєвих потреб по утриманню сім`ї та власного лікування.

З урахуванням указаних обставин, даних про особу обвинуваченого, який виключно позитивно характеризується, відсутністю претензій з боку потерпілих, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що призначення ОСОБА_6 покарання без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами – відповідає його особі та обставинам вчиненого ним злочину. З указаними висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів.

Отже, переконливих доводів про необхідність скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції з касаційної скарги прокурора не вбачається.

Інших доводів щодо незаконності ухвали апеляційного суду, які могли би бути підставами для її скасування чи зміни, касаційна скарга прокурора не містить, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити її без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 січня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                                     ОСОБА_3