Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

28 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 682/1731/18

провадження № 51-3523км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                    ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                         ОСОБА_5 ,

захисника                                       ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 лютого 2019 року й ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 11 квітня 2019 року  у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018240210000191, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Українка Острозького району Рівненської області, зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , в силу вимог ст. 89 КК України раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121  КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 лютого 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років 6 місяців.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Славута Хмельницької області, перебуваючи в квартирі за адресою АДРЕСА_2 , де постійно проживав ОСОБА_8 , спільно з останнім та ОСОБА_9 з 13:00 розпивали алкогольні напої.

22 березня 2018 року приблизно о 17:20, під час розпивання алкогольних напоїв у вказаній квартирі між потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_7 виникла сварка на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, в ході якої потерпілий почав вимагати щоб ОСОБА_7 пішов з його квартири. Однак останній відмовлявся добровільно покинути помешкання, тому в ході суперечки потерпілий ОСОБА_8 спільно із ОСОБА_9 почали силоміць виштовхувати ОСОБА_7 із приміщення квартири на прилеглий до неї сходовий майданчик.

Виштовхавши ОСОБА_7 з приміщення квартири, потерпілий ОСОБА_8 залишився біля вхідних дверей квартири, а ОСОБА_9 продовжував виштовхувати ОСОБА_7 до виходу із під`їзду будинку.

При цьому у ОСОБА_7 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння та був обуреним поведінкою ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , виник злочинний умисел, спрямований на нанесення останнім тілесних ушкоджень.

Тому ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх негативні наслідки, діючи умисно, з метою нанесення тілесних ушкоджень, у коридорі під`їзду почав умисно наносити удари кулаками рук по голові та тулубу ОСОБА_9 , від яких останній втратив свідомість та впав на підлогу в коридорі. Однак ОСОБА_7 , не звертаючи уваги на безпорадний стан ОСОБА_9 , продовжив наносити останньому умисно удари ногами по голові та тулубу, завдавши в такий спосіб не менше п`яти ударів та спричинивши останньому тілесні ушкодження легкого ступеня тяжкості, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

У вказаний час ОСОБА_8 , який перебував біля вхідних дверей своєї квартири, почувши звуки бійки у коридорі, спираючись руками на стіни та перила під`їзду, так як перебував в стані сильного алкогольного сп`яніння та при ходьбі втрачав рівновагу, вийшов в коридор до вхідних дверей, де, незавдаючи жодних тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , перечепившись об поріг, впав на підлогу у коридорі.

При цьому ОСОБА_7 , припинивши наносити удари ОСОБА_9 , продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , який лежав на підлозі, підійшов до нього та, не даючи останньому змоги підвестися, умисно наніс йому не менше дев`яти ударів ногами по голові в ділянку обличчя, від яких потерпілий прикривався руками.

В такий спосіб ОСОБА_7 спричинив потерпілому ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження, за критерієм небезпеки для життя в момент заподіяння та від яких потерпілий ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 о 18:10 під час його госпіталізації з місця події до Славутської ЦРЛ.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 11 квітня 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_7 – ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження. Стверджує, що вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення, не містить складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України і засуджений діяв в умовах необхідної оборони. Вважає, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведено неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. При цьому зазначає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 370 КПК України та у ній всупереч вимогам ст. 419 КПК України, не надано належну оцінку доводам апеляційної скарги захисника.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник підтримав подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 2 ст. 121 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону судом першої інстанції зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судових рішеннях наведено докладні мотиви.

Той факт, що засуджений заподіяв умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_8 підтверджується показаннями свідка  ОСОБА_9 , який повідомив, що під час розпивання алкогольних напоїв між ним, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 виникла суперечка, під час якої він з ОСОБА_8 виштовхали ОСОБА_7 за межі квартири. Через деякий час він разом з ОСОБА_8 вийшли з квартири, де побачили ОСОБА_7 , який почав наносити йому удари в голову та обличчя, від чого він втратив свідомість. Прийшовши до тями, побачив, що ОСОБА_8 лежить без свідомості. Свідок ОСОБА_10 , повідомив, що він повертаючись додому 22 березня 2018 року, побачив бійку у під`їзді між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 . При цьому ОСОБА_9 штовхав обвинуваченого до виходу. Згодом побачив, як ОСОБА_9 впав, а ОСОБА_7 присів над ним та почав наносити йому удари. В цей час з квартири вийшов ОСОБА_8 , який впав. Після чого ОСОБА_7 залишив  ОСОБА_9 та почав наносити удари ОСОБА_8 . Крім того, висновки суду щодо винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується також показаннями свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , даними, що містяться у протоколах огляду місця події та огляду трупа, слідчих експериментів, висновках експертів та іншими доказами.

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_7 саме у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані.

Доводи касаційної скарги захисника про перевищення ОСОБА_7 меж необхідної оборони є безпідставними та спростовуються матеріалами провадження.

Так, згідно з ч. 3 ст. 36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Слід відрізняти необхідну оборону від уявної, під якою розуміється заподіяння шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, але особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, помилково припускала наявність такого посягання.

При уявній обороні кримінальна відповідальність за заподіяну

шкоду виключається лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала й не могла усвідомлювати помилковість свого припущення. Питання про те, чи дійсно в особи були підстави для помилкового висновку про наявність суспільно небезпечного посягання, вирішується з урахуванням конкретних обставин справи.

Судом першої інстанції, а в подальшому і  апеляційним судом ретельно перевірялась версія захисту про те, що у ОСОБА_7 не було умислу на заподіяння умисних тілесних ушкоджень, які спричинили смерть потерпілого, оскільки останній діяв з метою самозахисту. Проте, вона правильно визнана безпідставною та такою, що суперечить встановленим фактичним обставинам та наявними у справі доказам.

Так, за наведених у судових рішеннях обставин не знайшло підтвердження наявність  в діях потерпілого акту суспільно небезпечного посягання на життя засудженого. При цьому співвідношення дій потерпілого та протидії засудженого не можуть бути визнані відповідними захисту від небезпечності посягання, оскільки не були спрямовані на відвернення нападу та захисту, а були обумовленні бажанням спричинити шкоду потерпілому.

Право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього підстави. Така підстава, відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України характеризується двома елементами: вчинення особою суспільно-небезпечного посягання та необхідністю його негайного відвернення або припинення.

Перший елемент підстави необхідної оборони – це наявність суспільно небезпечного посягання. При цьому об`єктом суспільно небезпечного посягання можуть бути також охоронювані законом  права та інтереси іншої особи, тобто особи, яка хоча і була піддана посяганню, але сама їх не захищає і на захист стала інша особа. Істотною характеристикою суспільно небезпечного посягання є його наявність,  тобто тривалість у часі, протягом якого тільки і можлива необхідна оборона.

Другий елемент, що характеризує підставу необхідної оборони, - це наявність у того, хто захищається, потреби в негайному відверненні чи припиненні наявного суспільна небезпечного посягання.

Існування підстави для необхідної оборони свідчить про те, що особа знаходиться у стані необхідної оборони, тобто у неї виникло право на захист правоохоронюваних інтересів шляхом завдання шкоди тому, хто посягає. Таке право існує у особи лише протягом часу, коли вона знаходиться в стані необхідної оборони. У разі, якщо такий стан закінчився, то право на необхідну оборону припиняється. Якщо не зважаючи на це, особа все ж таки заподіює шкоду особі,  що здійснювала суспільно небезпечне посягання, то вона  підлягає кримінальній відповідальності за заподіяну шкоду на загальних підставах.

З встановлених фактичних обставин вбачається, що ОСОБА_8 будь-яких тілесних ушкоджень ОСОБА_7 не наносив, а вийшов з квартири в стані сильного алкогольного сп`яніння, перечепився  та впав, після цього ОСОБА_7 почав наносити ОСОБА_8 удари ногою по голові, руках та тулубу. При цьому ОСОБА_8 жодного опору йому не чинив.

Відповідно до  висновку експерта № 41  від 05 травня 2018 року смерть ОСОБА_8 настала від черепно-лицевої травми з розвитком кровотечі, пов`язаною з переломом кісток носа, яка обумовила асфіксію внаслідок аспірації крові (попадання у дихальні шляхи). Згідно висновку експерта № 69 від 08 червня 2018 року з виявлених у ОСОБА_8 тілесних ушкоджень за локалізацією та властивостями, що можуть бути характерними для механізму походження внаслідок самозахисту, можна віднести підшкірну гематому тильної поверхні правої кисті-прикривання обличчя долонями рік від нанесення ударів. Черепно-лицева травма в ОСОБА_8 заподіяна прикладанням не менше як дев`яти разів до передньої поверхні обличчя, та чотириразово до задньої поверхні голови. Заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, що перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із настанням смерті можливо внаслідок завдання йому ударів кулаками рук, ногами у взутті за обставин та в спосіб продемонстрований свідками ОСОБА_12 , ОСОБА_10 під час проведення за їх участю слідчих експериментів 19 травня 2018 року.

Отже, надмірна сила ударів та спрямування одних з них ногами у  ділянку голови потерпілого свідчили про те, що засуджений об`єктивно усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав можливість настання наслідків у виді спричинення будь-якої за тяжкістю шкоди здоров`ю потерпілого,  хоча й не конкретизував у своїй свідомості, якою саме буде така шкода. Тобто він діяв з неконкретизованим (невизначеним) умислом, за яким, незалежно від того, чи є такий умисел прямим або непрямим, настає відповідальність за фактично спричинену шкоду, у даному випадку - за умисне заподіяння  потерпілому тяжких тілесних ушкоджень.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи дії ОСОБА_7 , на думку колегії суддів, правильно кваліфіковані за  ч. 2 ст. 121 КК України.

У цьому кримінальному провадженні суд дослідив усі надані сторонами докази, які не викликають сумнівів у допустимості та достовірності, з`ясувавши усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, та дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженим кримінального правопорушення.

Переконливих та достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України та правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації діянь, в касаційній скарзі не наведено.

Крім того, аналогічні за змістом доводи касаційної скарги захисника щодо невідповідності вироку суду вимогам ч. 3 ст. 374 КПК України були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який з наведенням мотивів спростування, визнав їх неспроможними. Так, суд апеляційної інстанції, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , належним чином проаналізував усі доводи наведені у скарзі захисника на вирок місцевого суду, на кожний з доводів дав повну та вичерпну відповідь.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_7 попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційна скарга захисника має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 06 лютого 2019 року й ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 11 квітня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                          ОСОБА_3