Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

26 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 567/1397/17

провадження № 51-4346км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої  судової палати Касаційного кримінального суду  у складі:

головуючого                                    ОСОБА_1 ,

суддів                                                 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції

засуджених:                                     ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 ,

захисників:                                     ОСОБА_8 ,

ОСОБА_9 ,

законного представника

неповнолітнього засудженого  ОСОБА_10 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 18 червня 2019 року в кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за                  № 12017180170000405,  за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України (далі – КК),

та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 , такого, що судимості не мав, у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Острозького районного суду Рівненської області від 4 січня 2019 року ОСОБА_6 засуджено за частиною 2 статті 121 КК із застосуванням                              статті 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено попередній – у виді домашнього арешту.

Строк відбування покарання визначено обчислювати з дня звернення вироку до виконання.

Задоволено цивільний позов прокурора та частково задоволено позов потерпілої ОСОБА_11 , стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визначену суму у відшкодування процесуальних витрат на користь держави та вирішено питання щодо речових доказів.

Також за цим вироком визнано винуватим та засуджено ОСОБА_7 , щодо якого вирок та ухвала апеляційного суду в касаційній інстанції не оскаржується.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що  він 23 вересня 2017 року близько 01:35, будучи у стані алкогольного сп`яніння, перебуваючи поблизу будинку АДРЕСА_3 , де проживає ОСОБА_12 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин завдав йому ударів в обличчя та груди, а коли останній упав на землю, ОСОБА_6 ще двічі його ударив по тулубу. Близько 01:45 до них підійшов неповнолітній ОСОБА_7 , який завдав потерпілому також удару ногою по тулубу. Потім вони спільно вивели потерпілого в поле біля вул. Князів Острозьких, де руками та ногами завдали потерпілому близько 8 ударів по різних частинах тіла та по голові. У результаті вчинених дій потерпілий отримав комплекс тілесних ушкоджень, які відносяться до тяжких за критерієм небезпеки для життя в момент їх отримання.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 18 червня 2019 року вирок Острозького районного суду Рівненської області від 4 січня 2019 року залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому зазначає, що  під час досудового розслідування та судового слідства не було встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 завдавали ударів по голові потерпілого, чого належним чином не перевірив суд апеляційної інстанції, при цьому неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Також захисник, обґрунтовуючи свою позицію, вказує на те, що суд може посилатись лише на показання, які він безпосередньо отримав під час судового засідання і не вправі обґрунтовувати своє рішення показаннями, даними слідчому або прокурору, тому суд апеляційної інстанції порушив вимоги кримінального процесуального закону та неправомірно, без належного вмотивування відмовив у задоволенні апеляційних скарг сторони захисту.

У своїй касаційній скарзі засуджений просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому зазначає, що ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не врахували, що він не завдавав потерпілому ударів по голові, при цьому в матеріалах кримінального провадження відсутні докази, які на це вказують, на що не звернув уваги апеляційний суд, залишаючи вирок районного суду без зміни.

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали касаційні скарги, думку засудженого                     ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_9 та законного представника засудженого, які покликались на розсуд суду, прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційних скарг, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, і перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Мотиви Суду.

Відповідно до частини 1 статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Однак під час касаційного розгляду суд не має права досліджувати докази, тобто фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню.

Зі змісту касаційних скарг убачається, що сторона захисту не заперечує факту завдання потерпілому тілесних ушкоджень, однак як захисник, так і засуджений заперечують заподіяння потерпілому ударів у голову, а тому вважають, що суд апеляційної інстанції не надав умотивованих відповідей на доводи в їх апеляційних скаргах з цього приводу.

Однак ці доводи захисника та засудженого, наведені в касаційних скаргах, є безпідставними з огляду на таке.

У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що  суд першої інстанції, заслухавши показання засудженого, його співучасника, потерпілої, свідків та дослідивши письмові докази у кримінальному провадженні, обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку належні та допустимі докази.

Також у судовому засіданні було досліджено ряд експертиз, які вказують на механізм, характер, спосіб та локалізацію заподіяння тілесних ушкоджень, частина яких відноситься до легких тілесних ушкоджень, а з висновку експерта № 172  від 13 жовтня 2017 року убачається, що у ОСОБА_12 було виявлено симптокомплекс ушкоджень у вигляді важкої закритої черепно-мозкової травми, забою-компресії головного мозку, забою-осаднення м`яких тканин голови, які виникли від дії чотирьох травматичних дій (ударів) тупих предметів  та відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент їх отримання. Висновки такої експертизи у повній мірі підтримав експерт ОСОБА_13 в судовому засідання та ці висновки повністю узгоджуються з дослідженими протоколами слідчих експериментів  та відеозаписами до них за участю ОСОБА_6 та ОСОБА_7 від 2 та 4 жовтня 2017 року, які показали, як саме вони завдавали ударів та в який спосіб.

Суд апеляційної інстанції під час перевірки доводів, зазначених в апеляційних скаргах сторони захисту, аналогічних доводам у їх касаційних скаргах зазначив, що  з показань ОСОБА_7 убачається, що вони разом з ОСОБА_6 завдавали потерпілому ударів у голову – кулаками, долонями рук, а також взутими ногами. Також суд послався на висновки експертиз №194, та №193 від 22 листопада 2017 року, про те що механізм виникнення тілесних ушкоджень у ОСОБА_12 , на які вказували ОСОБА_6 та ОСОБА_7 під час проведення слідчих експериментів, не суперечать судово-медичним даним щодо їх виникнення.

Тобто проаналізувавши ці та інші докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_6 разом із ОСОБА_7 били потерпілого руками й ногами у різні частини тіла, а саме по тулубу і в голову та заподіяли останньому тяжких тілесних ушкоджень, що вказує на кваліфікацію їх дій за частиною 2 статті 121 КК.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про кваліфікацію дій засудженого, оскільки в ході судового розгляду підтверджено наявність умисних тілесних ушкоджень на тілі потерпілого, що належать до тяжких тілесних ушкоджень, а механізм та локалізація їх заподіяння  узгоджується з показаннями експерта та іншими письмовими доказами.

Суд апеляційної інстанції надав належні та вмотивовані відповіді на доводи в апеляційних скаргах захисника та засудженого, при цьому проаналізував висновки судово-медичних експертиз з протоколами слідчих експериментів за участю винних та правильно дійшов висновку про залишення без зміни вироку районного суду.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які                           були би безумовною підставою для скасування судових рішень щодо                        ОСОБА_6 , не встановлено.

Як убачається з касаційної скарги захисника, він, посилаючись на порушення судом безпосередності дослідження доказів у кримінальному провадження, зазначає, що суд не має права покласти в основу обвинувального вироку докази здобуті під час досудового розслідування, а саме показання осіб, які надавались слідчому чи прокурору. Однак під час перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не виявила порушень вимог закону, на які вказує захисник. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що захисник у своїй касаційній скарзі не конкретизує своїх доводів і не зазначає, на які саме показання, надані під час досудового розслідування,  послався суд першої або апеляційної інстанцій.

Неспроможними також є доводи засудженого щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції, оскільки такі порушення не було виявлено, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо правильності кваліфікації дій               ОСОБА_6 судом першої інстанції. З цього приводу апеляційний суд навів належні мотиви та обґрунтування, що вказує на законність та вмотивованість судового рішення.

Переконливих доводів, які би спростовували висновки суду апеляційної інстанції у частині кваліфікації дій ОСОБА_6 , а також свідчили би про допущення порушень кримінального процесуального закону, колегія суддів не встановила.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК.

Таким чином, касаційні скарги захисника та засудженого не підлягають задоволенню, а судові рішення не викликають у колегії суддів сумнівів щодо їх відповідності нормам закону.

Керуючись статтями 433, 434, 436,  441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Рівненського апеляційного суду від 18 червня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу та касаційну скаргу його захисника – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                           ОСОБА_2                                      ОСОБА_3