Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

28 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 405/48/18

провадження № 51-3443км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора                                        ОСОБА_5 ,

захисника                                        ОСОБА_6 ,

засудженого                                  ОСОБА_7 ,

в режимі відеоконференції

потерпілої                                       ОСОБА_8 ,

представника потерпілої            ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу зі змінами захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 листопада 2018 року і ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 10 квітня 2019 року та касаційну скаргу потерпілої

ОСОБА_8 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 10 квітня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016120020013604, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

м. Кіровограда, проживаючого у АДРЕСА_1 , зареєстрованого у АДРЕСА_2 , громадянина України,  раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 листопада 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років.

Запобіжний захід ОСОБА_7 – тримання під вартою – до набрання цим вироком законної сили залишено без зміни.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 задоволено повністю.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_7  на користь потерпілої  ОСОБА_8 7 265, 40 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 1 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 30 жовтня 2016 року, приблизно о 19:20, спільно з ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , перебували за місцем проживання останньої за адресою:

АДРЕСА_3 , де всі разом розпивали спиртні напої.

В цей час ОСОБА_11 та ОСОБА_12 вирішили піти за місцем свого проживання та покинули вищевказане домоволодіння. В подальшому 30 жовтня 2016 року о 19:30, ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, разом з ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , після спільного розпивання спиртних напоїв, наздогнав ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які поверталися за місцем проживання, в ході розмови, діючи умисно з метою нанесення тілесних ушкоджень, з мотиву особистої неприязні, використовуючи силу своїх м`язів, кулаками рук наніс потерпілому ОСОБА_11 , не менше п`яти ударів в область голови та не менше двох ударів в область тулубу, чим спричинив останньому тілесні ушкодження, які мають ознаки тяжких, як небезпечні для життя в момент їх заподіяння.

З місця вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_7 зник, а

ОСОБА_11 було доставлено до медичного закладу для надання медичної допомоги, де від отриманих тілесних ушкоджень останній помер.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 10 квітня 2019 року вирок

районного суду змінено в частині вирішення цивільного позову, а саме зменшено розмір моральної шкоди. Постановлено стягнути з ОСОБА_7  на користь потерпілої  ОСОБА_8 200 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В решті вирок районного суду залишено без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі зі змінами захисник ОСОБА_6 в інтересах засудженого

ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що у ОСОБА_7 не було умислу на заподіяння потерпілому ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень, що висновки суду першої та апеляційної інстанцій в цій частині суперечать фактичним обставинам справи, а дії засудженого ОСОБА_7 слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 119 КК України, оскільки вони носили необережний характер.

Також вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили від чого настала смерть потерпілого, зокрема від отриманих ним тяжких тілесних ушкоджень або від не надання йому своєчасної та якісної медичної допомоги.

У касаційній скарзі потерпіла порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м`якість та у зв`язку з неправильністю вирішення у провадженні цивільного позову.

Стверджує, що зменшення розміру стягнутої апеляційним судом із засудженого моральної шкоди на її користь є необґрунтованим.

При цьому зазначає, що апеляційний суд розглянув кримінальне провадження із порушенням вимог статей 370, 419 КПК України, на доводи, викладені в її апеляційній скарзі, вичерпної відповіді не дав, а також в ухвалі не зазначив підстав, на яких скаргу визнано необґрунтованою.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченні на касаційну скаргу захисника потерпіла ОСОБА_8 просить залишити її без задоволення як безпідставну.

В судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу зі змінами захисника та заперечували проти задоволення скарги потерпілої.

Потерпіла ОСОБА_8 , її представник – адвокат ОСОБА_9 виступили на підтримку поданої касаційної скарги потерпілої та заперечували проти задоволення скарги зі змінами захисника.

Прокурор заперечував проти задоволення скарги зі змінами захисника та касаційної скарги потерпілої.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженого, його захисника, потерпілої, її представника та думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга зі змінами захисника та скарга потерпілої не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_7 та на підтвердження його винуватості обґрунтовано послався на показання самого засудженого ОСОБА_7 , свідків

ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які узгоджуються між собою та не спростовуються показаннями інших свідків, зокрема ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , потерпілої ОСОБА_8 , підтверджують обставини того, що 30 жовтня 2016 року ОСОБА_7 після спільного вживання з ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 спиртних напоїв, під час конфлікту з ОСОБА_11 в присутності ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , наніс удари потерпілому ОСОБА_11 в область голови, від яких останній упав, а також на дані, що містяться у протоколах огляду місця події, протоколах пред`явлення особи для впізнання за участю свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , протоколі слідчого експерименту від 28 березня 2017 року, в ході якого ОСОБА_7 підтвердив те, що наніс удари рукою в область голови

ОСОБА_11 від яких останній упав на землю і втратив свідомість, свідоцтві про смерть № 1065 від 04 листопада 2016 року, згідно якого причиною смерті

ОСОБА_11 є напад з використанням тупого предмету з метою нанесення ушкоджень, висновоку судово-медичної експертизи від № 1007 від 04 листопада 2016 року та додатковий висновок судово-медичної експертизи від 07 квітня

2017 року до вказаного вище висновку про кількість, локалізацію, механізм утворення та тяжкість виявлених на трупі ОСОБА_11 тілесних ушкоджень, які виникли в результаті не менше 5 локальних травматичних впливів тупим предметом в область голови, що могло мати місце при обставинах зазначених в протоколі слідчого експерименту від 28 березня 2017 року та на підставі інших матеріалів провадження.

Розмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), і вбивства через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України) здебільшого здійснюється за їх суб`єктивною стороною.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об`єктивної сторони цей злочин характеризуються суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням.

Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини – умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.

Встановлюючи суб`єктивні ознаки складу злочину - умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), необхідно виходити з того, що ознаками суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, є умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і в у прямій, і непрямій формі. Зокрема, непрямий умисел наявний тоді, якщо винна особа передбачала і свідомо припускала настання відповідних наслідків, не розраховуючи при цьому на певні обставини, які могли б його відвернути. Також непрямий умисел має місце в тому випадку, якщо у засудженого не було чіткого уявлення про характер і тяжкість можливих наслідків. Питання про умисел винного або відсутність такого умислу необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, поведінку засудженого та потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Крім цього, виходячи із положень правової позиції Верховного Суду України у справі

№ 5-25кс15 від 28 травня 2015 року прояв ознак умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, та вбивства через необережність, їх відмінність між собою полягає у фактичних підставах кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння.

Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

У випадках, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке   тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розрахувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання тяжких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати, відповідно, за ст. 119 КК України.

У випадку, що розглядається, із зібраних та наведених у судових рішеннях доказів вбачається, що ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, з мотивів особистої неприязні, використовуючи силу своїх м`язів, кулаками рук наніс потерпілому не менше п`яти ударів в голову та не менше двох ударів в тулуб, від яких останній упав на коліна, після чого повалився спиною на землю.

ОСОБА_7 залишив потерпілого без допомоги та покинув місце події. Потерпілого виявили працівники патрульної поліції лежачого  спиною на землі.  Тяжкі тілесні ушкодження, виявлені у  потерпілого і від яких настала його смерть, були спричинені безпосередніми насильницькими діями ОСОБА_7 .

З механізму нанесення тілесних ушкоджень, їх локалізації, кількості нанесених ударів  вбачається умисел на нанесення ударів невизначеної сили.

У цьому контексті необхідно виходити з правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 28 травня 2015 року у справі № 5-25кс15. Зокрема, якщо, цілеспрямовано наносячи удари, особа не конкретизує у своїй свідомості, яку саме шкоду здоров`ю (тяжкість тілесних ушкоджень) буде фактично спричинено ним потерпілому, то в цьому випадку така особа діє з невизначеним (неконкретизованим) умислом, за якого вона хоча і бажає спричинити або свідомо припускає спричинення шкоди здоров`ю потерпілого, але при цьому не конкретизує точними межами у своїй свідомості тяжкість цієї шкоди. У таких випадках винувата особа має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно. Що стосується смерті потерпілого, то в її настанні присутня лише необережна форма вини, бо хоча він і не бажав цього настання і навіть свідомо не допускав його, але повинен був і міг передбачити, що внаслідок його злочинних дій може настати і такий наслідок, як смерть потерпілого.

Таке поєднання умислу та форми вини підтверджує правильність висновків суду першої інстанції щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_7 саме за ч. 2 ст. 121 КК України та відповідно за цією ж ознакою виключає кваліфікацію дій за ст. 119 КК України. За таких обставин, доводи касаційної скарги захисника про необхідність кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 119 КК України є необґрунтованими.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції, з яким погодився  і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_7 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 121 КК України з таким висновком погоджується і колегія суддів.

При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Стосовно доводів касаційної скарги зі змінами захисника про те, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено існування прямого причинного зв`язку між наявними у потерпілого тяжкими тілесними ушкодженнями та його смертю, то вони спростовуються належним чином дослідженими судами під час судового розгляду доказами у кримінальному провадженні. Зокрема з висновку

експерта судово-медичної експертизи від № 1007 від 04 листопада 2016 року та додаткового висновку експерта судово-медичної експертизи від 07 квітня

2017 року вбачається, що кількість, локалізація, механізм утворення та тяжкість виявлених на трупі ОСОБА_11 тілесних ушкоджень, які виникли в результаті не менше 5 локальних травматичних впливів тупим предметом в область голови, могли мати місце при обставинах зазначених в протоколі слідчого експерименту від 28 березня 2017 року, а смерть ОСОБА_11 знаходиться в прямому причинному зв`язку з наявними пошкодженнями і спричинена від закритої черепно-мозкової травми, яка супроводжувалась крововиливом під тверду і м`яку оболонку головного мозку, забоєм тканин головного мозку (т. 1 а. п. 85-87).

Тому твердження захисника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили від чого настала смерть потерпілого, зокрема від отриманих ним тяжких тілесних ушкоджень або від не надання йому своєчасної та якісної медичної допомогисуперечать матеріалам кримінального провадження та спростовуються наведеним вище.

Щодо доводів касаційної скарги потерпілої про необґрунтоване зменшення апеляційним судом розміру стягнутої на її користь моральної шкоди, то колегія суддів вважає, що вони є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК Україницивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим  Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Також у ч. 1 ст. 368, частинах 3, 4 ст. 374 КПК України передбачено, що при ухваленні вироку суд повинен вирішити, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов, і якщо так, то на чию користь, в якому розмірі та порядку, а в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, рішення про цивільний позов.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦК України.

Згідно із положеннями п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

При цьому суд зобов`язаний усебічно, повно й об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити причинний зв`язок між діянням і шкодою, що настала, й дати у вироку належну оцінку таким обставинам.

Встановивши доведеність винуватості ОСОБА_7 , місцевий суд, повністю задовольнив позовні вимоги потерпілої ОСОБА_8 , стягнув з ОСОБА_7  на її користь 7 265, 40 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 1 000 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, захисником

ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 було подано апеляційну скаргу з доповненнями в якій вона просила, зокрема змінити вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 листопада 2018 року в частині вирішення цивільного позову, а саме зменшити розмір суми, стягнутої з ОСОБА_7 в рахунок відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_8 .

Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку суд перевірив усі доводи, викладені захисником, у зазначеній апеляційній скарзі з доповненнями, і, приймаючи рішення про зміну вказаного вироку у частині відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_8 , апеляційний суд визначив невідповідність розміру стягнутої моральної шкоди на користь потерпілої, у зв`язку із чим її розмір було зменшено до 200 000 грн.

При цьому, як убачається з мотивувальної частини рішення суду апеляційної інстанції, щодо визначення та обґрунтування розміру відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_8 було встановлено судом з достатнім урахуванням характеру вчиненого злочину, його наслідків, глибини та тривалості моральних та фізичних страждань потерпілої, пов`язаних із смертю її брата ОСОБА_11 у результаті протиправних дій ОСОБА_7 . Також виходячи при цьому з вимог розумності, виваженості та справедливості, суд врахував конкретні обставини провадження та докази досліджені і оцінені в судовому засіданні, діяв на власний розсуд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду і вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди було визначено із засад розумності, виваженості та справедливості з урахуванням фізичних та моральних страждань потерпілої, конкретних обставин справи, наслідків вчиненого злочину і вважати його необґрунтовано зменшеним підстав не має.

Апеляційний суд розглядаючи кримінальне провадження щодо

ОСОБА_7 , ретельно перевірив доводи апеляційної скарги з доповненнями захисника в частині вирішення цивільного позову, і задовольняючи її частково, належним чином вмотивував в цій частині прийняте рішення.

Стосовно доводів касаційної скарги потерпілої про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з положеннями ст. 65 КК України, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивовано.

З мотивувальної частині вироку місцевого суду слідує, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, при обранні виду та розміру покарання ОСОБА_7 суд послався на ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно із положеннями

ст. 12 КК України належить до тяжкого злочину, дані про особу винного, який раніше не судимий, є учасником бойових дій, те що на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні двоє малолітніх дітей. В тому числі судом враховано відсутність обставин, що пом`якшують покарання та обставину, яка обтяжує його – вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння. Також суд урахував конкретні обставини вчинення злочину та ставлення засудженого до скоєного.

Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд дійшов правильного висновку про можливість виправлення засудженого ОСОБА_7 лише в умовах ізоляції від суспільства, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі, визначивши його в мінімальних межах санкції статті інкримінованого йому злочину та своє рішення належним чином мотивував.

При розгляді апеляційної скарги потерпілої суд апеляційної інстанції її доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги, щодо м`якості призначеного

ОСОБА_7 покарання, та яка просила постановити новий вирок і призначити засудженому покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років, перевірив і своє рішення належним чином мотивував, зазначивши підстави, з яких визнав її необґрунтованою.

Ухвала апеляційного суду мотивована належним чином та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Таким чином, покарання призначене ОСОБА_7 у виді позбавлення волі строком на 7 років, тобто у мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 121 КК України є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Переконливих доводів про необхідність призначення засудженому більш суворого покарання у касаційній скарзі потерпілої не міститься, розглядом кримінального провадження не встановлено.

Інші доводи касаційної скарги зі змінами захисника і касаційної скарги потерпілої та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційна скарга зі змінами захисника та касаційна скарга потерпілої мають бути залишені без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Ленінського районного суду м. Кіровограда від 21 листопада 2018 року і ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 10 квітня 2019 року щодо

ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу зі змінами захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 та касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_8 – без задоволення.

Постанова є  остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                                        ОСОБА_3