Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2019 року

м. Київ

Справа №473/1142/17

Провадження № 51-645км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

засудженого                                               ОСОБА_6 в режимі відеоконференції,

захисника                                                   ОСОБА_7 в режимі відеоконференції

розглянув у закритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 квітня 2018 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року в кримінальному провадженні №12017150190000033 по обвинуваченню

ОСОБА_6 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Олександрівка Вознесенського району Миколаївської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 153, ч. 3 ст. 357 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 квітня 2018 року по епізоду таємного викрадення майна у ОСОБА_8 . ОСОБА_6 визнано невинуватим. Цим же вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 153, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 357 КК України, та призначено покарання: за ч. 1 ст. 153 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 3 ст. 185 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 3 ст. 187 КК України - у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна; за ч. 3 ст. 357 КК України - у виді обмеження волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_6 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна. Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарання за цим вироком та покарання, призначеного за вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 квітня 2017 року, остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років з конфіскацією всього майна.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_6 у строк покарання у виді позбавлення волі, зараховано строк попереднього ув`язнення з 14 лютого 2017 року по дату набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, в період з 09 по 11 лютого 2017 року, в нічну пору доби, в смт. Олександрівка, Вознесенського району Миколаївської області ОСОБА_6 з корисливих мотивів, з метою таємного викрадення чужого майна, прибув до домоволодіння ОСОБА_9 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . Шляхом зламу вхідних дверей, проник до приміщення будинку за вказаною адресою, звідки таємно викрав майно належне ОСОБА_9 , чим заподіяв останньому матеріальну шкоду на загальну суму 4500 грн.

Під час вчинення крадіжки майна, належного ОСОБА_9 , перебуваючи у приміщенні будинку за адресою: АДРЕСА_2 у ОСОБА_6 виник умисел на викрадення належних потерпілому документів. Так, ОСОБА_6 викрав важливі особисті документи ОСОБА_9 , а саме: паспорт громадянина України (закордонний), диплом кваліфікованого робітника з додатком, свідоцтво про базову загальну середню освіту з додатком, свідоцтво про народження, атестат про повну загальну середню освіту з додатком, картку про присвоєння ідентифікаційного номеру та трудову книжку.

Крім того 14 лютого 2017 року в період часу з 03 по 04 годину в смт Олександрівка, Вознесенського району ОСОБА_6 з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном, прибув до домоволодіння ОСОБА_10 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , та через огорожу будинку проник на територію зазначеного домоволодіння, шляхом вільного доступу зайшов до приміщення господарської будівлі та знайшов сокиру. Після чого, підійшовши до будинку, за допомогою сокири відчинив вікно та проник до приміщення будинку.

Перебуваючи у приміщенні будинку, реалізуючи умисел на заволодіння чужим майном, ОСОБА_6 розбудив ОСОБА_10 , взявши її за руку, скинув з ліжка на підлогу. З метою залякування ОСОБА_6 наніс декілька ударів тильним боком кисті правої руки в область потилиці потерпілої, погрожував вбивством потерпілої та її малолітньої дитини. Користуючись перевагою у фізичній силі та пригніченим станом потерпілої, ОСОБА_6 перевів потерпілу до іншої кімнати, та поклав на диван обличчям донизу, продовжуючи погрожувати вбивством, примусив віддати йому золоту обручку, а також вимагав надати йому грошові кошти. ОСОБА_10 , сприймаючи погрози нападника реально, побоюючись здійснення погроз щодо неї та її дитини, зняла з пальця золоту обручку і віддала ОСОБА_6 , пояснивши, що гроші знаходяться в кишені куртки, яка знаходилась у іншій кімнаті. Заволодівши золотою обручкою, ОСОБА_6 , продовжуючи погрожувати вбивством, та тримаючи в руці металевий предмет продовгуватої форми, наказав потерпілій не вставати з дивану і не повертати голови, після чого, заволодів грошовим коштами, що знаходились у куртці. В результаті нападу з погрозою застосування насильства небезпечного для життя та здоров`я, поєднаного з проникненням у житло, ОСОБА_6 , заволодів майном, належним потерпілій ОСОБА_10 на загальну суму 4750 грн.

Після вчинення розбійного нападу, продовжуючи перебувати у приміщенні будинку за адресою: АДРЕСА_2 , у ОСОБА_6 виник умисел на задоволення статевої пристрасті неприродним способом. З метою реалізації виниклого умислу, користуючись пригніченим психічним станом ОСОБА_10 , продовжуючи залякувати останню вбивством її та дитини, ОСОБА_6 здійснив з ОСОБА_10 насильницький статевий акт неприроднім способом (орально), після закінчення якого, наказав не вставати з дивану та втік з місця події.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року зазначений вирок місцевого суду залишений без зміни.

Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами залишено поза увагою, що потерпілій ОСОБА_11 були спричинені легкі тілесні ушкодження і не було жодної погрози її життю, а тому кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 187 КК України є невірною. Вказує, що свідки не були при безпосередньому вчиненні злочину. Зазначається, що справа розглядалася без участі потерпілої, а тому засуджений був позбавлений права поставити їй запитання. Крім того зазначається, що засуджений є ВІЛ-інфікованим, а також хворіє на гепатит С, проте потерпіла не інфікована, тому це спростовує висновки суду про вчинення ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 153 КК України.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 та його захисник, який взяв участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримали касаційну скаргу, просили судові рішення скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Прокурор у судовому засіданні заперечила проти задоволення касаційної скарги засудженого, вважала судові рішення законними та обґрунтованими.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.

За нормами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення судове рішення.

Відповідно до положень ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 , дійшов висновку, що підстав, передбачених ст. ст. 412, 413 КПК України для скасування чи зміни судових рішень не вбачається.

Так, у касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 зазначає про те, що органом досудового розслідування та судами невірно кваліфіковано його дії за ч. 3 ст. 187 КК України, оскільки потерпілій ОСОБА_11 були спричинені легкі тілесні ушкодження і не було жодної погрози її життю.

Виходячи з обставин, які встановлені судами, а також враховуючи те, що засуджений не заперечує факт проникнення до житла потерпілої з метою заволодіння майном, стягнення її з ліжка, наявність в кімнаті малолітньої дитини, вимагання у потерпілої грошей та золота і наявність у руці певного предмета в момент нападу, твердження засудженого про неправильно застосований закон України про кримінальну відповідальність щодо кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 187 КК України є безпідставними.

За змістом норм ч. 3 ст. 187 КК України кримінальна відповідальність передбачена за напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій), поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

При цьому погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі, бажає, щоб у потерпілої особи склалося враження, що якщо вона протидіятиме нападнику або не виконає його вимог, ця погроза буде реалізована, а у потерпілої ОСОБА_11 таке враження дійсно склалося. Метою погрози є намір подолати опір потерпілої особи й упередити її протидію нападу. Головним критерієм реальності погрози при розбої є суб`єктивне сприйняття її потерпілою особою, а не тяжкість спричинених тілесних ушкоджень.

Судом першої інстанції встановлено, що у момент висунення вимоги про передачу коштів та золота, а також здійснення насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом, погроза вбивства потерпілою сприймалася як така, що дійсно може бути реалізована.

Зазначені висновки суду першої інстанції були предметом перевірки апеляційного суду, який з ними погодився, навівши в ухвалі відповідні мотиви.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності в діях ОСОБА_6 складу злочину,  передбаченого ч. 3 ст. 153 КК України, також є необґрунтованими.

Зазначені доводи також були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який в своїй ухвалі, спростовуючи їх,  вказав, що суд першої інстанції вірно послався на показання потерпілої, яка в деталях розповіла про обставини вчиненого злочину, на показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , а також дані протоколів слідчих дій. При цьому апеляційний суд зазначив, що з матеріалів вбачається, що потерпіла, свідки із засудженим знайомі не були, в неприязних стосунках з ним не перебували, їх показання є логічними та послідовними і узгоджуються між собою та іншими доказами, а тому підстав недовіряти їм не має.

Твердження засудженого про те, що він є ВІЛ-інфікованим та хворіє на гепатит С, були предметом розгляду як суду першої інстанції, так і апеляційного суду, які навели відповідні мотиви на їх спростування.

Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що потерпіла ОСОБА_10 після спричинення їх ушкоджень з 16 лютого 2017 року перебувала під наглядом інфекціоніста КУ "Вознесенська ЦРЛ", отримала курс лікування 28 днів антиретровірусними препаратами та в подальшому проходила лабораторне обстеження щодо моніторингу стану її здоров`я відносно інфекційних захворювань, гепатитів В, С та ВІЛ-інфекції.

Враховуючи, що оральний статевий акт з чоловіком хворим на ВІЛ-інфекцію та гепатит С не призводить до обов`язкового зараження жінки, а також відсутність доводів щодо незаконності висновків суду першої інстанції та апеляційного суду в цій частині, Верховний Суд вважає, що підстав сумніватися у вказаних висновках судів першої та апеляційної інстанції не вбачається.

Поряд з наведеним Верховний Суд відкидає і твердження засудженого щодо позбавлення його права на перехресний допит потерпілої, оскільки остання не приймала участь у судовому розгляді суду першої інстанції.

Вказані твердження спростовуються записом технічного носія судового засідання, відповідно до якого таке право засудженому та його захиснику було надано в суді першої інстанції, більше того, потерпіла в суді надавала показання двічі, у тому числі  надавала відповіді на питання сторони захисту.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення постановлені відповідно до вимог КПК України, є законними та обґрунтованими.

Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433, 434, 436-438, 440, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга засудженого не підлягає задоволенню.

З цих підстав Верховний Суд постановив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 квітня 2018 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року відносно ОСОБА_6 – без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                              ОСОБА_3