Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада2019 року

м. Київ

Справа №176/2522/15-к

Провадження № 51-8554км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю

секретаря судового засідання          ОСОБА_4 ,

прокурора                                              ОСОБА_5 ,

засудженого                                           ОСОБА_6 в режимі відеоконференції,

захисника                                               ОСОБА_7 в режимі відеоконференції

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 травня 2017 року у кримінальному провадженні № 12016080060000763 по обвинуваченню

ОСОБА_6 , громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Краснопільське Кіровського району Кримської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 4 ст. 187 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2017 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.186 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Також ОСОБА_6 виправдано на підставі ч. 1 п. 2 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю, що злочин, передбачений ч. 4 ст. 187 КК України, вчинено обвинуваченим.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, 20 лютого 2016 року, приблизно о 19 годині 50 хвилин, ОСОБА_8 , маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, діючи повторно, з корисливих мотивів, знаходячись біля 5-го під`їзду по вулиці Яценка 12 у місті Запоріжжі, шляхом ривку з лівого плеча ОСОБА_9 , відкрито викрав сумку бежового кольору, в якій знаходився гаманець з грошовими коштами та інше майно, що не представляє для потерпілої матеріальної цінності, тим самим відкрито викрав майно ОСОБА_9 , спричинивши останній матеріальні збитки на загальну суму 1 060 гривень, після чого зник з місця скоєння злочину.

Крім того, органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався за ч. 4 ст. 187 КК України, тобто у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, вчиненому особою, яка раніше вчинила розбій, поєднаному із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, а саме у тому, що 20.02.2016 року, приблизно о 19 годині 00 хвилин, він будучи особою, яка раніше вчиняла розбій, маючи умисел на напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, діючи умисно, з корисливих мотивів, перебуваючи біля будинку №10 по вулиці Кам`яногірській у місті Запоріжжя, ззаду наздогнав потерпілу ОСОБА_10 та наніс останній удар невстановленим тупим предметом в область голови від чого потерпіла ОСОБА_10 втратила свідомість та впала на землю.

Після чого, ОСОБА_8 , скориставшись безпорадним станом потерпілої, заволодів шкіряною сумкою чорного кольору, в якій знаходився гаманець з грошовими коштами у розмірі 60 гривень; мобільний телефон в корпусі червоного кольору фірми "Samsung El 195", із сім картою "Київстар" та інше майно, що не представляє для потерпілої матеріальної цінності, після чого зник з місця скоєння злочину.

Виправдовуючи ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 КК України у зв`язку із недоведеністю вчинення ним злочину, суд першої інстанції послався на те, що докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження і надані стороною обвинувачення на підтвердження обвинувачення за ч. 4 ст. 187 КК України, є суперечливими, доказів того, що вони отримані з дотриманням КПК України не надано, у зв`язку з чим викликають обґрунтовані сумніви, всупереч ст. 92 КПК України прокурором не доведено, що обвинувачений ОСОБА_6 вчинив розбійний напад щодо ОСОБА_10 , при цьому стороною обвинувачення не надано суду доказів на спростування доводів обвинуваченого щодо його непричетності до вчинення інкримінованого йому злочину, а також належних і допустимих доказів на підтвердження його винуватості.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 30 травня 2017 року зазначений вирок залишений без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно визнали неналежними ряд доказів щодо вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, що суд неодноразово змінював порядок дослідження доказів, що апеляційний суд в ухвалі послався на докази, які безпосередньо не досліджував.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор частково підтримала доводи касаційної скарги, просила скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Засуджений ОСОБА_6 та його захисник, які взяли участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, заперечили проти задоволення касаційної скарги.

Крім того у запереченнях на касаційну скаргу захисник зазначив про безпідставність наведених прокурором доводів, просив залишити судові рішення без зміни.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначена касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Так, суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 КК України, в обґрунтування свого рішення, з яким в подальшому погодився і суд апеляційної інстанції, зазначив, що докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження і надані стороною обвинувачення на підтвердження обвинувачення за ч. 4 ст. 187 КК України, є суперечливими, доказів того, що вони отримані з дотриманням КПК України суду не надано, а у зв`язку з чим вони викликають обґрунтовані сумніви.

Також суд вказав, що всупереч ст. 92 КПК України прокурором не доведено, що ОСОБА_6 вчинив розбійний напад щодо ОСОБА_10 , при цьому, під час судового розгляду цього кримінального провадження, судом були створені необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, проте, стороною обвинувачення не надано суду доказів на спростування доводів обвинуваченого щодо його непричетності до вчинення інкримінованого йому злочину, а також належних і допустимих доказів на підтвердження його винуватості.

Не погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції, прокурор в касаційній скарзі вказує на те, що суд першої інстанції, а в подальшому і апеляційний суд, безпідставно визнали неналежними ряд доказів, які підтверджували, на думку сторони обвинувачення, винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.

Разом з тим, прокурор конкретно не зазначає, які саме докази суди першої та апеляційної інстанцій визнали неналежними, і не вказує, у чому саме полягає незаконність висновків як суду першої інстанції, так і апеляційного суду з даного питання.

Також є необґрунтованим і твердження прокурора щодо порушення судом першої інстанції порядку дослідження доказів, оскільки прокурором не вказано, яким чином це вплинуло на законність та обґрунтованість судових рішень.

Крім наведеного, прокурор у касаційній скарзі зазначає, що ухвалою апеляційного суду надано оцінку доказам, які були викладені у вироку суду першої інстанції, зокрема, показанням потерпілої ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , при цьому суд апеляційної інстанції надала вказаним показання свій висновок безпосередньо їх не дослідивши.

Зазначені твердження прокурора Верховний Суд відкидає як необґрунтовані.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

Разом з тим, клопотання про повторне дослідження доказів прокурором в апеляційній скарзі не заявлялося, як не заявлялося таке ж клопотання в ході судового розгляду в суді апеляційної інстанції і прокурором не наводилося жодних доводів, що вказані докази досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням,

Отже, суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали виходив з тих обставин, які встановив суд першої інстанції, при цьому іншої оцінки доказам ніж суд першої інстанції апеляційний суд в ухвалі не надав. а тому посилання прокурора, що суд апеляційної інстанції допустив істотного порушення вимог КПК України, є безпідставним.

При цьому апеляційний суд, переглядаючи вказане кримінальне провадження зокрема за апеляційною скаргою прокурора, в якій наводились аналогічні доводи щодо незаконності вироку суду першої інстанції в частині виправдання ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 КК України, що і в касаційній скарзі, погодився з висновками суду першої інстанції та вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги прокурора.

Свої висновки суд апеляційної інстанції належним чином обґрунтував, підстав вважати ці висновки незаконними Верховний Суд не вбачає.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що судові рішення постановлені відповідно до вимог КПК України, є законними та обґрунтованими.

Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 433, 434, 436-438, 440, 441, 442 КПК України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

З цих підстав Верховний Суд постановив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 30 травня 2017 року відносно ОСОБА_6 , - без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                              ОСОБА_3