Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

21 листопада 2019 р.

м. Київ

Справа №190/409/17

Провадження № 51-5130 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого –          ОСОБА_1 ,

суддів:                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря

судового засідання  ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора                  ОСОБА_5 ,

засудженого              ОСОБА_6 ,

захисників                   ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на вирок Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 17 січня 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2019  року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120170400550000146, за  обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. П`ятихатки, Дніпропетровської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 17 січня 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 в рахунок відшкодування моральної шкоди 30000 гривень.

Вирішено долю речових доказів у провадженні.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2019 року зазначений вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без змін.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він                              15 лютого 2017 року,  приблизно о 22.15 годині, знаходячись в приміщенні кухні власного буд. АДРЕСА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, під час сварки із ОСОБА_10 , яка раптово виникла на ґрунті неприязних відносин, з метою заподіяння смерті останньому,, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, завдав ОСОБА_10 один удар лезом ножа в область грудної клітки зліва, чим спричинив одне колото-різане поранення, від якого 15 лютого 2017 року о 22.25 год потерпілий помер в приміщенні спальні буд. АДРЕСА_2 .

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 стверджують про незаконність постановлених щодо ОСОБА_6 судових рішень, просять ухвалу апеляційного суду скасувати, а вирок місцевого суду змінити, перекваліфікувати дії їх підзахисного з ч. 1 ст. 115 на ст. 118 КК України та призначити покарання в межах санкції статті. Вказують на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про  кримінальну відповідальність, а саме на те, що судом першої інстанції неправильно зроблена правова оцінка подіям, невірно визначено щодо умислу в діях ОСОБА_6 , що призвело до неправильної оцінки події в подальшому. Також не враховано в повному обсязі особу самого загиблого ОСОБА_10 , який був неодноразово судимим та прийшовши до будинку ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння та вів себе зухвало та агресивно до його членів сім`ї, яких він вимушений був захищати від неправомірних дій потерпілого та не мав прямого умислу на заподіяння смерті останньому.Суд апеляційної інстанції при перегляді вироку в апеляційному порядку належним чином не перевірив доводи скарги засудженого та розглянув її поверхнево, не умотивувавши належним чином свого рішення. Крім того зазначають про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого та необґрунтоване стягнення моральної шкоди в розмірі 30000 грн.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 і його захисники підтримали касаційну скаргу та просять її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 вважає касаційну скаргу сторони захисту необґрунтованою та просить залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до вимог ст. 433 КПК України касаційний суд у межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При розгляді кримінального провадження суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судом.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Доводи захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_6 з ч. 1 ст. 115 КК України на ст. 118 КК України є необґрунтованими.

Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції дійшов висновку  про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України з  додержанням вимог ст. 23 КПК України та на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими в їх взаємозв`язку, відповідно до ст. 94 КПК України. Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин, суд першої інстанції обґрунтував показаннями потерпілих      ОСОБА_9 ,ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13   ОСОБА_14 ,        ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , даними, які містяться в протоколах огляду місця події і трупа та доданих до них схеми та таблиць зображень, висновках експертів: №28-Е, №317/Н, №319/Н, №341, №342, №28-Е-Д, зміст яких детально відтворено у вироку.

Отже, суд першої інстанції правильно оцінив встановлені обставини кримінального провадження та критично поставився до пояснень ОСОБА_6 про відсутність умислу на вбивство потерпілого, оскільки такі доводи суперечать іншим зібраним матеріалам провадження в їх сукупності.

Так, за нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК України). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК України, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118

КК України, є мотив діяння – захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Згідно із ч. 1ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3ст. 36 КК України).

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що згідно обставин які передували скоєнню злочину, а саме розпивання спиртних напоїв, взаємовідносин засудженого та потерпілого, які почали сваритися, оскільки останній став висловлювати погрози на адресу його пасинка – ОСОБА_14 , вимагаючи від нього повернення телефону, вдарив дружину засудженого  - ОСОБА_12 , яка намагалася перешкодити ОСОБА_10 забрати її сина із собою, у зв`язку з чим засуджений хотів відтягнути ОСОБА_10 від дружини, однак останній схопив його за светр, та за відсутності будь-яких знарядь, притиснув його до столу. Дані обставини не свідчать, що такі дії потерпілого, потребували захисту, який був застосований засудженим. А з урахуванням способу та знаряддя вчинення злочину, характеру, удару, який був нанесений з достатньою силою, механізму утворення та локалізації поранення завданого потерпілому в область лівої частини грудної клітини, де знаходиться життєво важливий орган, наслідки його діяння у виді смерті потерпілого та причинний зв`язок між діями та наслідком, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, натомість ними доведена винуватість ОСОБА_6 в умисному протиправному заподіянні смерті ОСОБА_10 та правильно кваліфікував його дії за ч.1 ст. 115 КК України.

Доводи касаційної скарги про те, що засуджений захищався від неправомірних дій потерпілого і діяв в стані необхідної оборони, є необґрунтованими, оскільки статтею 36 КК України передбачено право на захист не від будь-якого протизаконного вчинку, а лише від суспільно-небезпечного посягання. Будь-яких доказів, які б свідчили, що потерпілий ОСОБА_10 вчинив суспільно-небезпечне посягання щодо ОСОБА_6 та його членів сім`ї, у зв`язку з чим засуджений міг перебувати у стані необхідної оборони, немає. Крім того, на це вказують очевидці події.

Також у матеріалах провадження відсутні докази на підтвердження того, що потерпілий ОСОБА_10 вчинив будь-які дії, які за своїм характером та об`єктивними проявами могли бути розцінені як такі, що досягли ступеню суспільної небезпечності, властивого для злочину і викликали би у ОСОБА_6 стан необхідної оборони.

Таким чином засуджений, використовуючи ніж і завдаючи ним удар в ліву ділянку грудей, де розташоване серце, не міг не передбачити, що в результаті цих дій потерпілий отримає тілесні ушкодження від яких помре.

Отже, доводи захисників у касаційній скарзі про вчинення їх підзахисним умисного  вбивства при перевищенні меж необхідної оборони та необхідність кваліфікації його дій за ст. 118 КК України, є безпідставними.

У касаційній скарзі захисників не наведено доводів щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили судам постановити законні та обґрунтовані судові рішення.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи скаргу засудженого ОСОБА_6 та залишаючи її без задоволення, повною мірою перевірив і спростував доводи, викладені в ній, у тому числі, щодо неправильності кваліфікації його дій, а постановлена апеляційний судом ухвала відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

При обранні покарання ОСОБА_6 , суд вірно та відповідно до вимог закону врахував тяжкість вчиненого злочину, який відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, інвалід 2-ї групи, одружений, має на утриманні малолітню дитину, за місцем проживання характеризується позитивно, на диспансерному обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває.

Обране ОСОБА_6 покарання призначене в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК, відповідає вчиненому та даним про особу засудженого і є необхідним та достатнім для попередження нових злочинів.

Посилання сторони захисну на несправедливість вирішення цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди в сумі 30000 грн на користь потерпілої ОСОБА_9 є необґрунтованими.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, окрім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Сталою судовою практикою визначено, що, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Задовольняючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 частково, в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 30000 грн, місцевий суд виходив з засад розумності і справедливості, враховуючи характер і обсяг спричинених їй душевних страждань у зв`язку із смертю чоловіка ОСОБА_10 , що призвело до порушення її нормальних життєвих зав`язків, створило дискомфорт у житті, вона змушена звертатись до правоохоронних органів та суду за захистом своїх прав,а отже є обґрунтованим та визначеним відповідно до вимог чинного законодавства.

З огляду на викладене, касаційна скарга сторони захисту задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України , Суд

у х в а л и в:

Вирок Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 17 січня 2018 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 січня 2019  року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисників    ОСОБА_7 та ОСОБА_8 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                                 ОСОБА_2                                 ОСОБА_3