Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

19 листопада 2019 року

м. Київ

судова справа № 539/3362/17

провадження № 51-1581км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

потерпілого                                                ОСОБА_6 ,

представника потерпілого                    ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань

за № 12017170240001611 від 29 жовтня 2017 року, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

м. Лубен Полтавської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що в силу ст. 89 КК України судимості не має,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України,

за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_6 на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 вересня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області

від 12 вересня 2018 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Відповідно до ст. 76 цього Кодексу зобов`язано ОСОБА_8 не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, повідомляти уповноваженому органу з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 до ОСОБА_8 задоволено частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 у рахунок відшкодуванняшкоди: матеріальної — 3200 грн та моральної — 1000 грн.

Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_8 в частині стягнення матеріальної шкоди, завданої здоров`ю, залишено без розгляду.

Вирішено долю речових доказів у порядку, передбаченому ст. 100 КПК України.

Полтавський апеляційний суд ухвалою від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду від 12 вересня 2018 року щодо ОСОБА_9 — без змін.

За вироком місцевого суду ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він

23 жовтня 2017 року приблизно о 10:20 у магазині "Продукти" на

просп. Володимирському, 128 у м. Лубнах із корисливих мотивів шляхом вільного доступу викрав із належної ОСОБА_6 барсетки належну йому ж банківську картку ПАТ КБ "ПриватБанк" № НОМЕР_1 .

Цього ж дня ОСОБА_8 , достеменно знаючи пін—код від зазначеної банківської картки, таємно зняв за допомогою картки 3200 грн, викравши в такий спосіб належні ОСОБА_6 гроші, чим завдав збитків останньому на вказану суму.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі потерпілий, не оскаржуючи виду та розміру призначеного ОСОБА_8 покарання, а також не оспорюючи необхідності застосування до останнього положень статей 75, 76 КК України, просить змінити постановлені у кримінальному провадженні судові рішення щодо ОСОБА_8 , виключити з мотивувальних частин рішень місцевого та апеляційного судів посилання на наявність у кримінальному провадженні обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_8 — щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину.

На думку потерпілого,цивільний позов у кримінальному провадженні вирішено всупереч положенням цивільного законодавства, а тому ОСОБА_6 також просить збільшити розмір суми відшкодування матеріальної та моральної шкоди, які підлягають стягненню із засудженого на його користь.

Апеляційний суд, на думку потерпілого, формально зазначивши у своєму рішенні доводи, викладені в апеляційній скарзі, всупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК України належним чином їх не перевірив і не навів належних мотивів на їх спростування.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні суду касаційної інстанції потерпілий ОСОБА_6 , висловивши свої доводи, підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити; представник потерпілого ОСОБА_7 , висловивши свої доводи, також просила касаційну скаргу потерпілого задовольнити; прокурор вважав, що доводи потерпілого, викладені в касаційній скарзі, про порушення процесуального закону в результаті розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні, є обґрунтованими, а тому просив постановлені в ньому судові рішення в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Мотиви суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 вказаної статті суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Доводи в касаційній скарзі потерпілого про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у частині визнання місцевим судом щирого каяття й активного сприяння розкриттю злочину обставинами, які пом`якшують ОСОБА_8 покарання, були предметом перегляду апеляційним судом, який визнав такі доводи потерпілого безпідставними.

Так, з огляду на матеріали кримінального провадження засуджений

ОСОБА_8 під час досудового розслідування та судового розгляду свою винуватість у скоєному визнав та розкаявся, погодився давати пояснення щодо обставин вчиненого ним злочину, не ухилявся від слідства, суду та добровільно видав банківську картку. Крім того, під час судового провадження кримінального провадження в суді апеляційної інстанції засуджений

ОСОБА_8 визнав свою винуватість у вчиненому та попросив вибачення за скоєне, а тому колегія суддів касаційного суду вважає, що апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком місцевого суду про наявність у кримінальному провадженні пом`якшуючих покарання ОСОБА_8 обставин – щире каяття і сприяння у розкритті злочину.

Ухвала апеляційного суду в цій частині відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

З урахуванням того, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у цій частині, колегія суддів не встановила, касаційна скарга потерпілого в цій частині задоволенню не підлягає.

Проте з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій у частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_6 колегія суддів погодитися не може з огляду на таке.

У п. 1 частин 1 і 2 ст. 438 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412–414 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі його порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст. 370 зазначеного Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.При цьому законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Умотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Частиною 2 ст. 374 КПК України передбачено, що в разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови в ньому, залишення його без розгляду, а також мотиви його вирішення та положення закону, якими керувався суд.

Однак колегія суддів касаційного суду вважає, що в результаті розгляду цивільного позову потерпілого в цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції проігнорував указані вимоги ч. 2 ст. 374 цього Кодексу, а також проігнорував вимоги ст. 128 КПК України, відповідно до яких цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до ст. 129 цього Кодексу суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Залишення цивільного позову без розгляду можливе лише у випадку виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчиненого кримінального правопорушення (ч. 3 ст. 129 КПК України), а також у разі неприбуття в судове засідання цивільного позивача (ч. 1 ст. 326 цього Кодексу).

Всупереч наведеному суд першої інстанції залишив без розгляду цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 в частині відшкодування матеріальної шкоди, завданої його здоров`ю.

Суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи потерпілого щодо неправильного вирішення цивільного позову, послався на те, що доводи потерпілого про необхідність стягнення з обвинуваченого на його користь витрат на лікування та обстеження не є шкодою, завданою в результаті вчинення кримінального правопорушення, а тому стягненню з обвинуваченого не підлягають.

Проте апеляційний суд не звернув належної уваги на те, що розмір заявленого позову в частині відшкодування матеріальної шкоди, пов`язаної з погіршенням стану здоров`я (витрат на лікування та обстеження), потерпілий обґрунтовував з огляду на нервове перенавантаження внаслідок вчинення ОСОБА_8 злочину щодо нього, тобто згаданий суд не звернув належної уваги на те, що місцевий суд усупереч вимогам процесуального закону не розглянув позову в цій частині, чим порушив вимоги закону.

Крім того, на думку колегії суддів касаційного суду, апеляційний суд, погодившись із визначеним місцевим судом розміром суми відшкодування моральної шкоди — 1000 грн, не звернув належної уваги на те, що місцевий суд, пославшись на ненадання потерпілим жодних даних для з`ясування глибини, тривалості моральних страждань і необґрунтування заявленої суми відшкодування моральної шкоди,не навів переконливих мотивів свого рішення.

Вказані порушення є істотними, а тому судові рішення щодо ОСОБА_8 в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_6 не можуть вважатися законними й обґрунтованими і на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК Україна підлягають скасуванню з призначенням у цій частині нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 вересня

2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року щодо ОСОБА_8 в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

У решті постановлені судові рішення залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                          ОСОБА_3