Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 листопада 2019 року

Київ

справа №802/1933/18-а

адміністративне провадження №К/9901/5305/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Мороз Л.Л., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Охрімчук І.Г., Капустинського М.М., Мацького Є.М. від 08 січня 2019 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати протокол № 28 від 16 червня 2018 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум;

- зобов`язати Міністерство оборони України здійснити перерахунок одноразової грошової допомоги по інвалідності, виходячи із розміру 30-місячного грошового забезпечення на дату встановлення ІІ групи інвалідності.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року у справі №  134/78/17, яка набрала законної сили 06 грудня 2107 року, визнано протиправним та скасовано рішення комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, оформлене протоколом № 53 від 08 липня 2016 року, в частині відмови у призначені одноразової допомоги ОСОБА_1 , зобов`язано комісію з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби прийняти рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнення з військової служби (зборів) осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі - Порядок № 499). Крім того позивач зазначає, що у рішеннях у справі № 134/78/17 визначено його право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 30-місячного грошового забезпечення.

Натомість, на виконання зазначеного рішення суду Міністерством оборони України прийнято рішення, оформлене протоколом № 28 від 16 березня 2018 року, яким ОСОБА_1 нараховано одноразову грошову допомогу в розмірі 24-місячного грошового забезпечення на день звільнення з військової служби в сумі 2,23 грн.

На переконання позивача, таке рішення Міністерства оборони України є протиправним, оскільки розмір одноразової грошової допомоги повинен обчислюватися з розміру грошового забезпечення відповідної категорії військовослужбовців на момент встановлення ОСОБА_1 інвалідності, але за посадою, яку він займав на час звільнення з військової служби.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії - відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що розмір одноразової грошової допомоги обчислюється з розміру грошового забезпечення на день звільнення військовослужбовця незалежно від дати встановлення групи інвалідності. При цьому, збільшення розміру окремих видів грошового забезпечення для військовослужбовців, що проходять службу в Збройних Силах України, яке відбулось після звільнення позивача з військової служби, для обчислення одноразової грошової допомоги не враховується. Оскільки, на час звільнення позивача його грошове забезпечення складалося з: окладу за військовим званням - 2 500 крб., посадового окладу - 4 920 крб., процентної надбавки за вислугу років - 1 855 крб., а проведеною грошовою реформою в Україні українські карбованці перераховані в гривні за курсом 100 000 карбованців на 1 гривню (відповідно до Указу Президента України "Про грошову реформу в Україні" від 25 серпня 1996 року № 762/96), відтак розмір одноразової грошової допомоги позивача становить: (2 500 крб. + 4 920 крб. + 1 855 крб.) х 24/100 000 крб./грн. = 2,23 грн.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2019 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року скасовано, позовні вимоги задоволено частково, визнано неправомірними дії Міністерства оборони України щодо розрахунку одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , передбаченої Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 499, зобов`язано Міністерство оборони України повторно здійснити розрахунок одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку №499, яка підлягає виплаті на користь ОСОБА_1 , з урахуванням висновків, які зроблені Сьомим апеляційним адміністративним судом у цій справі, в іншій частині позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що відповідач був зобов`язаний здійснити розрахунок грошової допомоги, виходячи із розміру, який встановлено Порядком № 499 та з урахуванням грошового забезпечення, який отримував позивач. При цьому, відповідач, при розрахунку розміру одноразової грошової допомоги, мав застосувати співвідношення 1 карбованця до 1,05 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Міністерство оборони України звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2019 року, як таку, що винесена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 20 лютого 2019 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Мороз Л.Л.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2019 року у справі № 802/1933/18 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Мороз Л.Л.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив військову службу в лавах Радянської Армії та Збройних Сил України, а 06 жовтня 1992 року звільнений в запас за власним бажанням.

Згідно довідки до акту огляду медико - соціальною експертною комісією від 13 серпня 2013 року № 539156 позивачу з 13 серпня 2013 року безстроково встановлено другу групу інвалідності внаслідок травми, контузії, захворювання, що пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії.

16 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернувся до військового комісаріату Крижопільського району із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю.

08 липня 2016 року на засіданні комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, комісією прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги. Рішення мотивоване тим, що позивач звільнений з військової служби до набуття чинності Законом України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, та інвалідність встановлено до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або періодичні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 975 (далі - Порядок № 975), оскільки відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року у справі №134/78/17, яку залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2017 року, визнано протиправним та скасовано вищезазначене рішення комісії та зобов`язано здійснити виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю в порядку визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №499 від 28 травня 2008 року. Крім того, в зазначених судових рішеннях визначено, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги як особа якій визначено ІІ групу інвалідності. Натомість, Підпунктом 2 пункту 2 Порядку №499 встановлено, що інвалідам II групи одноразова грошова допомога виплачується у розмірі 30-місячного грошового забезпечення.

На стадії виконання зазначеного рішення, Міністерством оборони України прийнято рішення, оформлене протоколом № 28 від 16 березня 2018 року, яким ОСОБА_1 нараховано одноразову грошову допомогу в розмірі 24-місячного грошового забезпечення на день звільнення з військової служби в сумі 2,23 грн.

На переконання позивача, таке рішення Міністерства оборони України є протиправним, оскільки розмір одноразової грошової допомоги повинен обчислюватися з розміру грошового забезпечення відповідної категорії військовослужбовців на момент встановлення ОСОБА_1 інвалідності, тому він звернувся до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу Міністерство оборони України обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, скасовано рішення суду першої інстанції. Скаржник вказує на те, що оскільки позивачем по суті заявлено позовну вимогу щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання належного виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року по справі № 134/78/17, а саме розрахунку одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 499,  то, відповідно, позивачем невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права. Крім того, Міністерство оборони України зазначило, що оскаржуване судове рішення не відповідає правовій позиції, висловленій в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 816/2016/17.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу Міністерства оборони України, у якому вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішення суду апеляційної інстанції.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є частково прийнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В частині першій статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.

Згідно статті 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Верховний Суд звертає увагу, що вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Таким чином, оскаржуване рішення комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, оформлене протоколом № 53 від 08 липня 2016 року, прийняте на виконання судового рішення по справі № 134/78/17 і може бути оскаржене відповідно до статті 383 КАС України.

Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п`ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.

Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Суд також враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а.

За вказаних обставин, колегія суддів зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправними дій, вчинених на виконання рішення суду. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов`язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Тобто, якщо позивач вважав, протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, вчинені на виконання вищевказаного рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року у справі № 134/78/17, то він може звернутись до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред`являти новий адміністративний позов.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі  № 522/10140/17.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки є така, що набрала законної сили постанова суду з того самого фактичного предмету спору (право позивача на одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови №499) і між тими самим сторонами, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України.

Суд також звертає увагу, що строк, передбачений частиною четвертою статті 383 КАС України, за наявності причин, які можуть бути визнані судом у справі №134/78/17 поважними, підлягає поновленню, зокрема, з огляду на закриття провадження у справі №802/1933/18.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 40  рішення Європейського суду з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції", Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. (Hornsby v. Greece № 18357/91).

У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі "Антонюк проти України" (заява № 17022/02) зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У пункті 54 даного Висновку йдеться про те, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути — коли це доречно — таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Справді, Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Міністерства оборони України слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 січня 2019 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії закрити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                           Я.О. Берназюк

Судді:                                                                                                               І.В. Желєзний

Л.Л. Мороз