Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада  2019 року

м. Київ

справа № 201/3292/17

провадження № 51–9781км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                    ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                          ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника            ОСОБА_6 на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська              від 10 серпня 2018 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року у кримінальному провадженні № 12017040650000478 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Промінь Солонянського району Дніпропетровської області, жителя     м. Дніпра,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня                  2018 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на  строк 4 роки.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК призначено ОСОБА_7 остаточне покарання, шляхом поглинення менш суворого покарання призначеного цим вироком більш суворим покаранням призначеним вироком Жовтневого районного суду             м. Дніпропетровська від 25 вересня 2017 року, у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк              3 роки.

Відповідно до ст. 75 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, покладено обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Районний суд встановив, що ОСОБА_7 без передбаченого законом дозволу, умисно носив при собі самозарядний пістолет, перероблений саморобним способом із газового пістолета "RG-88" калібру 9 мм Р.А. Кnall (шляхом видалення з каналу ствола стаціонарного захисного елементу, що перешкоджає здійсненню пострілів кінетичними снарядами (кулями)), який відноситься до категорії ручної короткоствольної гладкоствольної вогнепальної зброї.

Ця зброя була виявлена та вилучена у ОСОБА_7 працівниками поліції           10 лютого 2017 року.

При перегляді цього вироку Дніпровський апеляційний суд 31 жовтня 2018 року рішення місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання скасував та ухвалив у цій частині новий вирок, яким призначив йому за                ч. 1 ст. 263 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2017 року щодо              ОСОБА_7 (за ч. 2 ст. 286 КК) визначив виконувати самостійно.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення через допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення.

Захисник вважає, що стороною обвинувачення суду не надано та в матеріалах справи немає належних та допустимих доказів, які би свідчили про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину.

На думку захисника, при перегляді вироку місцевого суду суд апеляційної інстанції вказаних порушень усупереч вимог ст. 404 КПК не усунув і своє рішення про необхідність призначення ОСОБА_7 реального покарання належним чином не вмотивував.

Відтак захисник вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі не відповідають вимогам статей 370, 374, 420 КПК.

Позиція інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні у задоволенні касаційної скарги заперечив і просив оскаржувані судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що  касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, при касаційному перегляді судових рішень колегія суддів виходить із обставин кримінального провадження встановлених судами першої та апеляційної інстанції, і не перевіряє ці судові рішення в частині неповноти судового розгляду та  невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Натомість, вказані обставини могли бути предметом перевірки суду апеляційної інстанції, однак, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, встановлені районним судом фактичні обставини справи сторона захисту не заперечувала і вирок цього суду в апеляційному порядку не оскаржувала.

Доводи захисника у касаційній скарзі про обов`язковість дослідження судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи суперечать змісту ст. 404 КПК та є неприйнятними.

Так, за правилами вказаної норми, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення лише у межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок, у тому числі, і у разі необхідності застосування більш суворого покарання. Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків, у ньому зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Цих вимог закону суд апеляційної інстанції повністю дотримався.

Так, предметом розгляду суду апеляційної інстанції була апеляційна скарга прокурора, котрий не оспорюючи доведеності винуватості та правильності  кваліфікації судом дій засудженого зазначав, що призначене районним судом ОСОБА_7 покарання не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про особу засудженого.

Суд апеляційної інстанції, ретельно перевіривши ці доводи, дійшов умотивованого висновку про неможливість виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції від суспільства, а тому визнав рішення місцевого суду про застосування до ОСОБА_7 положень            ст. 75 КК неправильним, а призначений захід примусу – м`яким.

Ухвалюючи свій вирок апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке належить до категорії тяжких злочинів та має підвищену суспільну небезпеку, що пов`язано із незаконним поводженням із зброєю, а також особу засудженого, котрий вчинив злочин під час розгляду відносно нього іншого кримінального провадження, та відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, свій висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення суд першої інстанції обґрунтував: показаннями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,            ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , а також протоколом огляду місця події від 10 лютого 2017 року, відеозаписами з нагрудних камер працівників поліції від 10 лютого 2017 року та висновком судової балістичної експертизи  від 13 лютого 2017 року № 26/3.1/3.2-97.

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив надані докази у справі, детально виклав їх зміст у вироку та у відповідності до вимог ст. 94 КПК надав їм належну правову оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Вирок місцевого суду є належним чином обґрунтованим та вмотивованим і будь яких сумнівів у правильності наведених у ньому висновків щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК у суду касаційної інстанції не викликає.

Вироки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей 370, 374 та 420 КПК, у них зазначено відповідні підстави та положення закону, якими керувалися ці суди при постановленні своїх рішень.

Доводи, наведені в касаційній скарзі захисника, не спростовують правильності висновків викладених у цих судових рішеннях і не ставлять під сумнів законність цих рішень.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть тягнути за собою зміну або скасування оспорюваних судових рішень.

Враховуючи наведене, підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_6 колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК,  Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити  без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2018 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 31 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_7 – без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

___________________                           _______________                        ________________

ОСОБА_1                      ОСОБА_2                        ОСОБА_3