Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

12 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 688/2243/18

провадження № 51-1864км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої  судової палати Касаційного кримінального суду  у складі:

головуючого                                    ОСОБА_1 ,

суддів                                                 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

засудженого                                   ОСОБА_6 ,

захисника                                       ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 з доповненнями та касаційну скаргу його захисника ОСОБА_7 на вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2018 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018240000000067,  за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Малі Юначки Красилівського району Хмельницької області, жителя                    АДРЕСА_1 , такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочинів, передбачених частиною 2 статті 15 частиною 1 статті 115, частиною 1 статті 263  Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області                            від 12 жовтня 2018 року ОСОБА_6 засуджено: за частиною 2 статті 15 частиною 1 статті 115 КК  до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років; за частиною 1 статті 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі статті 70 КК  шляхом часткового складання покарань ОСОБА_6 за сукупністю злочинів остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу залишено попередню у виді тримання під вартою.

Строк покарання ОСОБА_6 визначено обчислювати з 12 жовтня 2018 року та зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 13 квітня по 11 жовтня 2018 року.

Стягнуто на користь держави судові витрати на проведення експертиз та у повному обсязі задоволено цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 .

Вирішено питання щодо  речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що                  він у невстановленому місці, за невстановлених обставин та часу,  умисно придбав, носив, без передбаченого законом дозволу, обріз, виготовлений саморобним способом шляхом укорочування ствола до залишкової довжини              303 мм та вкорочення прикладу із мисливської гладкоствольної, одноствольної, куркової рушниці 16 калібру, моделі "ЗК", який є нестандартною вогнепальною зброєю, а також один патрон калібру 7,62 мм, який є боєприпасом, які зберігав за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_2 .

Крім того,  13 квітня 2018 року близько 17:00 ОСОБА_6 під час перебування у подвір`ї  багатоквартирного будинку АДРЕСА_3 , зустрів свого брата ОСОБА_8 , з яким протягом тривалого часу він перебував у неприязних стосунках. Мід ними сталася словесна суперечка, під час якої у ОСОБА_6 виник умисел на позбавлення брата життя. Він дістав з-під куртки обріз мисливської рушниці та скерував ствол у сторону ОСОБА_8 і, усвідомлюючи небезпечні наслідки та бажаючи настання смерті останнього, умисно здійснив цілеспрямований постріл у груди потерпілого, де розміщені життєво важливі органи людини. Після цього, не намагаючись вжити будь-яких заходів щодо надання допомоги потерпілому, зник з місця події.

Таким чином ОСОБА_6 виконав усі дії, які вважав за необхідне для умисного протиправного заподіяння смерті ОСОБА_8 , передбачав та бажав настання смерті останнього, однак такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин. Після отримання вогнепального поранення ОСОБА_8 направився до лікарні, де йому надали своєчасну допомогу.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року вирок Шепетівського міськрайонного суду від 12 жовтня 2018 року стосовно                  ОСОБА_6 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі захисник просить змінити судові рішення через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке суперечить його точному змісту, та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, оскільки воно є явно несправедливим через суворість.

Таку позицію захисник обґрунтовує тим, що його підзахисний хоча і не заперечує, що діяв умисно, однак не бажав настання смерті своєму брату, тобто наміру вбивати ОСОБА_6 не мав, а тому його дії неправильно кваліфіковано, як замах на умисне вбивство, адже якби він мав такий намір, то йому нічого не завадило б  довести свої злочинні дії до кінця.

Також захисник звертає увагу Суду на поведінку свого підзахисного після вчинення злочину, що він після заподіяння братові тілесних ушкоджень залишався на місці, повідомив матір, що його брат у лікарні, тобто не вчинив подальших злочинних дій, що вказує на відсутність умислу на вбивство, а убачається кваліфікація його дій за частиною 1 статті 121 КК.

Крім зазначеного, захисник вважає, що призначене його підзахисному покарання не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, оскільки, на думку захисту, суди не врахували, що дії винного спровоковані протиправною та провокаційною поведінкою потерпілого, а сам злочин вчинено у стані сильного душевного хвилювання. Також зазначає, що судом не враховано  позитивної характеристики                      ОСОБА_6 за місцем проживання та на громадських роботах, те, що він раніше не судимий, має на утриманні неповнолітню дитину, активно сприяв у розкритті злочину, щиро розкаюється у вчиненому.

Аналогічні за змістом є доводи в касаційній скарзі засудженого, який зазначає, що твердження суду про те, що він передбачав та бажав настання смерті свого брата, ґрунтуються лише на припущеннях органів досудового розслідування.

Засуджений стверджує, що перебував у стані сильного душевного хвилювання під час вчинення злочину, що виникло раптово внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання та тяжкої образи з боку потерпілого, при цьому зазначає, що не мав наміру позбавляти життя свого рідного брата, знав, що в рушницю заряджено холостий патрон, а тому тяжких наслідків не настане.

Також на обґрунтування невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного засуджений вказує, що судами не враховано способу та знаряддя злочину, здійснення ним лише одного пострілу, а також того, що поранення, яке отримав брат, не могло призвести до його смерті, а дії, вчинені ОСОБА_6 після скоєного, не вказують на його умисел завдати смерті потерпілому, при цьому зазначає, що суди не врахували його щирого каяття у вчиненому злочині.

У доповненнях до касаційної скарги засуджений вказує про недопустимість доказів у кримінальному провадженні, оскільки обшук його помешкання було проведено 13 квітня 2018 року, а ухвалу слідчого судді було отримано наступного дня, при цьому невідкладності у проведенні такої слідчої дії не було. У зв`язку із цим вважає, що отримані під час обшуку речові докази також повинні бути визнані недопустимими та їх не могли покласти в основу проведених експертиз.

Також засуджений, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року, вказує, про порушення проведення негласних (розшукових) слідчих дій, при цьому наводить зміст такої правової позиції щодо порушення судами вимог статті 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) та зазначає, що відсутність можливості ознайомитись з клопотанням слідчого про призначення експертизи та ухвалою слідчого судді на стадії їх постановлення порушили його право на захист, а тому такі докази суд не повинен був визнавати допустимими.

У запереченнях на касаційні скарги засудженого та його захисника потерпілий вказує, що ОСОБА_6 , намагаючись уникнути кримінальної відповідальності за вчинене, постійно надає неправдиві свідчення, а посилання останнього на те, що з боку потерпілого відбувається постійне насильство та знущання не відповідає дійсності, оскільки сам ОСОБА_6 всіляко провокував потерпілого погрозами та образливим ставленням. Просить касаційні скарги залишити без задоволення, а судові рішення – без зміни.

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого та захисника, які підтримали касаційні скарги, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення таких скарг, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, й перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Мотиви Суду.

Відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Зі змісту касаційних скарг убачається, що захисник і його підзахисний не погоджуються з пред`явленим ОСОБА_6 обвинуваченням, вважають останнього винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КК, при цьому їх позиція ґрунтується на тому, що у винного відсутній був умисел на позбавлення життя потерпілого.

Однак такі доводи, наведені в касаційних скаргах, є безпідставними з огляду на таке.

У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що  суд першої інстанції заслухавши показання засудженого, потерпілого, свідків та дослідивши письмові докази у кримінальному провадженні, обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку належні та допустимі докази. Зокрема, показання потерпілого ОСОБА_8 , який підтвердив, що намагався не реагувати на суперечки брата та продовжував різати на подвір`ї дерева, а коли повернувся до нього лицем, останній дістав з куртки обріз та здійснив постріл, але він встиг відвернутися у сторону, а тому поранення прийшлось у плече. Він наклав на рану жгут  і поїхав до лікарні, де йому надали своєчасну допомогу.

Також судом досліджено письмові докази, а саме:  протокол огляду місця події від 13 квітня 2018 року; висновок експерта №3.1/3.2-0060:18 від 13 червня 2018 року, відповідно до якого наданий на експертизу предмет є нестандартною вогнепальною зброєю - обрізом, виготовленим саморобним способом та придатним до проведення пострілів; висновок експерта № 71 від 08 червня 2018 року, згідно з яким на речах потерпілого знайдено не менше дев`яти окремих твердих, тупих, травмуючих предметів, що можуть бути і шротини (дробини) чи картеч з набою для не нарізної (гладко-ствольної) зброї;   висновок експерта №64 від 23 червня 2018 року, відповідно до якого у потерпілого виявлено тілесні ушкодження у вигляді проникаючого кульового поранення лівої половини грудної клітки, які за своїм характером відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень як небезпечні для життя в момент їх заподіяння.

Виявлені тілесні ушкодження на тілі потерпілого могли утворитися за обставин, на які вказав останній та на які вказав ОСОБА_6 під час проведення за їх участю слідчих експериментів, про що свідчить висновок експерта №5.1-0520:18 від 05 травня 2018 року, висновком експерта №192 від 19 квітня 2018 року та висновок експерта №283 від 02 липня 2018 року. З протоколу слідчого експерименту від 14 квітня 2018 року та відеозапису такої слідчої дії, убачається, що ОСОБА_6 в присутності понятих та захисника, із застосуванням відеозйомки, в деталях вказав місце, спосіб та механізм заподіяння потерпілому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, протокол слідчого експерименту від 08 червня 2018 року та відеозапису слідчої дії, якими підтверджується, що ОСОБА_8 , в присутності понятих, в деталях вказав місце, спосіб та механізм спричинення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_9 .

У висновку судово-психіатричної експертизи №294 від 10 травня 2018 року, зазначено, що ОСОБА_6 хронічним душевним захворюванням (психічним захворюванням) або недоумством не страждає, не страждав таким і на момент вчинення інкримінованого йому злочину, у період вчинення злочину міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, на момент вчинення інкримінованого йому злочину в стані фізіологічного афекту, фрустрації, психологічного стресу не перебуває. Застосування щодо нього примусових заходів медичного характеру не потребує.

Суд дав належну оцінку усім зібраним по справі доказам та правильно кваліфікував дії ОСОБА_6 за частиною 2 статті 15 частиною 1 статті 115 КК, як закінчений замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині та за частиною 1 статті 263 КК, як носіння, зберігання, придбання вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу.

При цьому суд вказав у своєму рішенні, що про наявність умислу в діях                                   ОСОБА_6 на замах на вбивство  свідчить спосіб, характер та механізм заподіяння тілесного ушкодження, а цілеспрямоване поранення у життєво важливий орган потерпілого, у повній мірі підтверджує умисел винного.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про кваліфікацію дій засудженого, оскільки в ході судового розгляду підтверджено наявність тілесних ушкоджень на тілі потерпілого,  що належать до тяжких тілесних ушкоджень та є небезпечним у  момент заподіяння,  а механізм та локалізація їх заподіяння узгоджується з висновками експертизи, протоколами слідчих експериментів, показаннями експерта та іншими письмовими доказами.

Суд апеляційної інстанції надав належні та вмотивовані відповіді на доводи, викладені в апеляційних скаргах захисника, засудженого та потерпілого, при цьому проаналізував усі досліджені судом докази та надав  відповідь на доводи захисника та засудженого в частині неправильної кваліфікації дій винного, зазначивши, що ОСОБА_6 першим спровокував конфлікт з потерпілим, а після здійснення вистрілу не вжив заходів для спроби врятувати життя ОСОБА_8 , а покинув місце злочину.

Тобто суд апеляційної інстанції належним чином зважив на доводи апеляційних скаргах захисника та засудженого і належним чином спростував їх таобґрунтовано залишив без задоволення апеляційні скарги.

Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, в частині перекваліфікації дій його підзахисного не знайшли підтвердження під час перевірки матеріалів кримінального провадження, як і доводи засудженого про те, що він стріляв холостими патронами, що спростовується висновком експертизи № 71                      від 08 червня 2018 року, за якою на речах потерпілого знайдено не менше дев`яти окремих твердих, тупих, травмуючих предметів, що можуть бути і шротини (дробини) чи картеч з набою для не нарізної (гладко-ствольної) зброї.

Неспроможними також є доводи викладені у доповненнях до касаційної скарги засудженого в частині недопустимості доказів.

У відповідності до статті 290 КПК, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для скла­дання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медич­ного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня                      2019 року, про порушення проведення негласних (розшукових) слідчих дій, засуджений вказує на порушення судом вимог статті 290 КПК, однак матеріали кримінального провадження не містять даних про проведення негласних (розшукових) слідчих дій, а доводи ОСОБА_6 щодо порушення кримінального процесуального закону органами досудового розслідування при проведенні обшуку в його житлі є неспроможними з огляду на послідовність дій слідчого, який діяв відповідно до вимог статей 177 та 233 КПК.

Що стосується доводів про визнання недопустимими висновків експертів у зв`язку із неознайомленням сторони захисту з клопотанням слідчого про призначення експертизи та ухвалою слідчого судді на стадії їх постановлення, такі твердження є безпідставними, оскільки під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження у сторони захисту не виникло жодних клопотань або зауважень до проведення досудового розслідування, як і не було заявлено таких клопотань під час судового слідства при дослідженні експертиз.

Тому доводи в касаційній скарзі засудженого з приводу недопустимості доказів у вказаному кримінальному провадженні є надуманими та не підлягають задоволенню.

Також сторона захисту у своїх касаційних скаргах посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного через суворість.

Колегія суддів першої інстанції врахувала тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, ступінь суспільної небезпеки, обставини вчинення таких злочинів та особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за попереднім місцем роботи, посередню характеризується за місцем проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Також взяла до уваги думку потерпілого, який просив суворо покарати винного та на відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин і дійшла висновку про призначення покарання у виді позбавлення волі, яке буде необхідним і достатнім для виправлення                          ОСОБА_6 та попередження вчинення ним нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції розглядаючи апеляційні скарги як сторони захисту, так і потерпілої сторони, належним чином перевірив усі доводи наведені в апеляційних скаргах визнав їх неспроможними та правомірно залишив вирок місцевого суду без зміни.

Доводи засудженого про неврахування такої пом`якшуючої покарання обставини, як щире каяття, колегія судді вважає неспроможними, оскільки під час розгляду, як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді ОСОБА_6 заперечував вчинення злочину, яке йому інкримінують, визнав вину частково, зазначивши, що не мав наміру вбивати потерпілого.

Однак щире каяття як обставина, яка пом`якшує покарання - це розкаяння, що передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Разом з цим, у матеріалах справи відсутні дані на підтвердження того, що засуджений повністю визнав свою винуватість.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд правильно призначив засудженому покарання у виді 8 років позбавлення волі за сукупністю злочинів, оскільки саме такі вид та розмір покарання будуть достатніми та співмірними з вчиненими кримінальними правопорушеннями і сприятимуть виправленню засудженому та запобігання вчинення ним нових злочинів.

З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав, які би вказували на можливість скасувати судові рішення, оскільки вони є законними, вмотивованими та належним чином обґрунтованими.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які                           були би безумовною підставою для скасування судових рішень щодо                        ОСОБА_6 , не встановлено.

У зв`язку з цим касаційні скарги засудженого та захисника задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433, 434, 436,  441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 12 жовтня 2018 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року щодо засудженого ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу та касаційну скаргу захисника – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                             ОСОБА_2                            ОСОБА_3