Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

12 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 158/302/16-к

провадження № 51-1348км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного  кримінального суду у складі:

головуючого                                                          ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                          ОСОБА_4 ,

прокурора                                                               ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015030100000828,за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кадище, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 296 і ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі — КК),

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 липня 2017 року ОСОБА_6 засуджено до покарання:

– за ч. 1 ст. 296 КК — у виді обмеження волі на строк 1 рік;

– за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 КК — у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави в інтересах Луцької міської ради кошти, витрачені на лікування потерпілого ОСОБА_7 , в сумі 4312 грн, які підлягають зарахуванню в Луцький міський бюджет.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 13 грудня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишив без зміни. Доповнив резолютивну частину вироку рішенням наступного змісту: "Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Луцької міської ради про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину, задовольнити".

ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 9 листопада 2015 року близько 21:00, перебуваючи в громадському місці біля магазину "Сузір`я" у с. Дерно Ківерцівського району Волинської області, ігноруючи елементарні правила поведінки, моральності, добропристойності, грубо порушив громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, яка виразилася у висловлюванні на адресу ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_7 нецензурної лайки та цькуванні на останніх свого пса породи вівчарка. Внаслідок цього пес покусав вказаних осіб, що призвело до заподіяння вказаним потерпілим тілесних ушкоджень у вигляді забійних ран, саден та укушених ран, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Крім того, ОСОБА_6 під час вказаних хуліганських дій, керуючись метою заподіяти фізичну шкоду здоров`ю, умисно завдав ОСОБА_7 удару дерев`яним поліном по голові, яке в ході конфлікту підібрав біля магазину "Сузір`я", заподіявши потерпілому тілесні ушкодження у вигляді відкритої тупої черепно-мозкової травми, вдавленого імпресивного перелому правої тім`яної кістки, забою головного мозку, забійної рани тім`яної ділянки голови справа, які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент їх завдання.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд в апеляційному суді у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

На обґрунтування своїх доводів прокурор посилається на те, що апеляційний суд:

– на порушення вимог статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) не навів переконливих мотивів для залишення без задоволення апеляційної скарги прокурора, в якій ставилося питання про неправильне застосування судом ст. 69 КК;

— не зазначив в ухвалі підстав того, що враховані місцевим судом пом`якшуючі покарання обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину;

– не врахував, що наведені судом першої інстанції обставини, які були підставою для призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 69 КК(позитивні характеристики за місцем проживання та роботи, наявність сім`ї та малолітньої дитини на утриманні, відшкодування шкоди потерпілому), характеризують засудженого в загальносоціальному плані, проте не вказують на ставлення особи до вчиненого злочину і не впливають на особливості конкретного злочину та обставини його вчинення, тобто не знижують істотно ступеня їх тяжкості;

– не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_6 вчинив умисний тяжкий злочин, вини не визнав та жодних дій для примирення з потерпілим не вчинив;

— не спростував доводів в апеляційній скарзі, що ОСОБА_6 згідно з показаннями потерпілих та свідків вчинив злочин за ч. 1 ст. 121 КК у стані алкогольного сп`яніння із застосуванням насильства, небезпечного для життя в момент його застосування спричинення, в результаті чого потерпілий ОСОБА_7 отримав II групу інвалідності;

— залишив поза увагою питання про відсутність усупереч ст. 129 КПК у резолютивній частині вироку вказівки про рішення, яке суд прийняв за результатами розгляду цивільного позову прокурора в інтересах держави в особі Луцької міської ради про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину.

Позиції учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги не надійшло.

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу.

Мотиви Суду

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та правильність кваліфікації  його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.

Доводи прокурора щодо істотного порушення судом вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і особі обвинуваченого через м`якість Суд, ураховуючи надані матеріали кримінального провадження, не може взяти до уваги як обґрунтовані з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Частиною 1 ст. 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що суд, постановляючи вирок, дотримався цих вимог закону.

Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції врахувавступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які відповідно до ст. 12 КК відносяться до категорії невеликої тяжкості та тяжкого  злочину.

Разом із цим суд урахував:

- пом`якшуючі покарання обставини, якими визнав добровільне відшкодування завданої шкоди потерпілому ОСОБА_7 та вчинення злочину вперше;

- відсутність  обтяжуючих покарання обставин;

- обставини виникнення конфлікту та дані про особу ОСОБА_6 , який  позитивно характеризується за місцем проживання, одружений, має на утриманні малолітню дитину, працює в ПП "Комфорт-Буд-Сервіс", за місцем працевлаштування зарекомендував себе як відповідальний, добросовісний та дисциплінований працівник;

- обставини кримінального провадження та дані про осіб потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , які на момент вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченим ОСОБА_6 перебували у стані алкогольного сп`яніння;

- відсутність претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого ОСОБА_6 з боку потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .

Оскільки дані про обтяжуючу обставину — вчинення злочинів у стані алкогольного сп`яніння, яка інкримінувалася ОСОБА_6 під час проведення досудового розслідування кримінального провадження, свого підтвердження не знайшли, суд дійшов обґрунтованого висновку про її виключення з обвинувачення.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у пунктах 3, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання", визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність незнятих чи непогашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо. Призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин (ст. 69 КК), може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Вирішуючи питання про можливість призначення ОСОБА_6 покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої санкцією ч. 1 ст. 121 КК, суд першої інстанції врахував наявність обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів: особу винного, його молодий вік, поведінку за місцем проживання, відсутність скарг від сусідів та мешканців навколишніх житлових будинків, міцність його соціальних зв`язків, оскільки він одружений, від цього шлюбу народилася дитина, відсутність обтяжуючих обставин, а також відшкодування шкоди потерпілому.

Зваживши на зазначені обставини, суд дійшов висновку, що вони істотно знижують ступінь тяжкості скоєних правопорушень, а тому з урахуванням положень статей 50, 65 КК обґрунтовано призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу.

При цьому суд підстав для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням, про що просила сторона захисту, не знайшов.

Апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу прокурора, проаналізував належним чином встановлені судом першої інстанції обставини, які стали підставами для   призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК.

Так, апеляційний суд установив, що суд першої інстанції навів у вироку переконливі мотиви такого рішення, з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, обставини, які пом`якшують покарання, дані про особу обвинуваченого, добровільне відшкодування потерпілому ОСОБА_7 майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, крім того, обґрунтовано врахував й обставини, які передували скоєнню інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, зокрема те, що саме потерпілі, які перебували в стані алкогольного сп`яніння, та те хто був ініціатором виниклого конфлікту. Тому апеляційний суд погодився з висновком, що за відсутності обставин, які обтяжують покарання, вищенаведені обставинив їх сукупностіпом`якшують покарання та істотно знижують ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину.

Також апеляційний суд вважав правильним висновок суду про виключення з обвинувачення обтяжуючої покарання обставини, оскільки в ході судового розгляду стороною обвинувачення об`єктивно не доведено факту перебування ОСОБА_6 в момент скоєння злочинів у стані алкогольного сп`яніння.

Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що, враховуючи право судової дискреції (повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про  особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо), з урахуванням установлених судом обставин кримінального провадження, ролі засудженого у вчинених злочинах, даних про його особу призначене ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 69 КК відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання, є обґрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Твердження у скарзі прокурора про те, що ОСОБА_6 вчинив умисний тяжкий злочин із застосуванням насильства, небезпечного для життя в момент його застосування, в результаті чого потерпілий ОСОБА_7 отримав II групу інвалідності, вини не визнав та жодних дій для примирення з потерпілим не вжив, за встановлених судом обставин, враховуючи, що завданнятяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, є кваліфікуючою ознакою цього злочину; потерпілий судових рішень, у тому числі в частині призначеного засудженому покарання, не оскаржує, в цілому не спростовують висновків суду щодо призначеного покарання.

Також суд першої інстанції в мотивувальній частині вироку дійшов висновку, що цивільний позов прокурора Ківерцівського відділу Маневицької місцевої прокуратури ОСОБА_10 в інтересах держави в особі Луцької місцевої ради про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину, слід задовольнити повністю. Згідно з резолютивною частиною вироку стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави в інтересах Луцької міської ради кошти, витрачені на лікування потерпілого ОСОБА_7 , в сумі 4312 грн, які підлягають зарахуванню в Луцький міський бюджет.

Апеляційний суд, враховуючи, що судом першої інстанції з обвинуваченогостягнуто на користь держави кошти, витрачені на лікування потерпілого, та керуючись ст. 374 КПК, відповідно до якої у резолютивній частині вироку зазначається, в тому числі, і рішення про цивільний позов, вніс у вирок суду вказівку про рішення щодо цивільного позову прокурора, а саме доповнив резолютивну частину вироку рішенням наступного змісту: "Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Луцької міської ради про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину, задовольнити".

Тому доводи у скарзі прокурора про те, що апеляційний суд залишив поза увагою питання про відсутність усупереч ст. 129 КПК у резолютивній частині вироку вказівки про рішення, яке суд першої інстанції прийняв за результатами розгляду цивільного позову прокурора в інтересах держави в особі Луцької міської ради про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від злочину, є безпідставними.

Таким чином, відсутні обґрунтовані підстави для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення касаційних вимог прокурора.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                               ОСОБА_2                             ОСОБА_3