Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

|

||

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа №200/10903/15-к

провадження № 51-2912 км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                        ОСОБА_1 ,

суддів                                    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря

судового засідання            ОСОБА_4 ,

прокурора                            ОСОБА_5 ,

захисника                             ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015040640000992, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Павлограда Дніпропетровської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 6 березня 2018 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років та 6 місяців.

Відповідно до ст. 72 КК ОСОБА_7 в строк відбуття покарання зараховано термін перебування в Дніпропетровському слідчому ізоляторі з 8 березня 2015 року до 20 червня 2017 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, з 21 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

У вироку вирішено питання стосовно речових доказів та судових витрат.

ОСОБА_7 визнано винуватим в умисному заподіянні потерпілому ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, що потягли смерть потерпілого, вчиненому за обставин, детально викладених у вироку.

Відповідно до вироку ОСОБА_7 , у денний час 07 березня 2015 року, перебуваючи на території міського цвинтаря по Запорізькому шосе, буд. 55 у м. Дніпропетровську, разом зі своїми знайомими ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 після вживання невідомої хімічної речовини шляхом паління через пляшки, втратив свідомість. Опритомнівши через деякий час, виявив ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , які лежали поряд та ОСОБА_8 , який стояв поруч з ним. В ході розмови у ОСОБА_7 з потерпілим ОСОБА_8 виник конфлікт, після якого ОСОБА_7 , на ґрунті особистих неприязних відносин, що виникли раптово, умисно завдав ОСОБА_8 стиснутою в кулак рукою три удари в ділянку обличчя від чого потерпілий упав на землю. Продовжуючи свої дії ОСОБА_7 стиснутими в кулак руками та взутими ногами умисно завдав не менше двох-трьох ударів в обличчя та в область грудної клітини ОСОБА_8 , який лежав на землі. Такими умисними діями ОСОБА_7 завдав ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, від яких настала смерть потерпілого.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2019 року вирок Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 06 березня 2018 року відносно ОСОБА_7 залишено без зміни.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК у строк відбування покарання ОСОБА_7 зараховано строк попереднього ув`язнення з 08 березня 2015 року по 11 березня 2019 року з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, які її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 посилається на незаконність оскаржуваних судових рішень відносно ОСОБА_7 , просить скасувати їх з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та закрити кримінальне провадження. В обґрунтування своїх вимог зазначає про застосування до ОСОБА_7 недозволених заходів впливу під час досудового розслідування, зокрема, що затримання останнього, а також досудове розслідування проводились з порушенням норм процесуального закону, у тому числі й права ОСОБА_7 на захист. Вказує, що вирок відносно ОСОБА_7 обґрунтовано недопустимими доказами. ОСОБА_6 стверджує, що наведені, та інші, зазначені ним в апеляційній скарзі доводи, були залишені поза увагою апеляційним судом, який не навів їх в своїй ухвалі та відповідно не надав на них відповідь.

Позиції інших учасників судового провадження

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу, просив скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження.

У судовому засіданні прокурор, що представляв державне обвинувачення під час касаційного розгляду, вважав судові рішення законними та обґрунтованими.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, захисника, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подана касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає оскаржені судові рішення у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ч. 2 ст. 418 та ст. 419 КПК вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має містити короткий зміст доводів особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення – підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Також в ухвалі викладаються докази, що спростовують її доводи.

Ці законодавчі приписи апеляційний суд залишив поза увагою, при перегляді вироку відносно ОСОБА_7 зазначених вимог закону належно не виконав.

Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що захисник ОСОБА_6 не погоджуючись із висновком суду першої інстанції, подав на нього апеляційну скаргу. У ній він заперечував обґрунтованість засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК і просив скасувати оскаржене рішення, а кримінальне провадження відносно ОСОБА_7  – закрити. На обґрунтування своїх доводів захисник зазначав, у тому числі й про порушення під час досудового розслідування права ОСОБА_7 на захист, внаслідок чого органом досудового розслідування здобуто недопустимі докази, які, за твердженням захисника, безпідставно покладено в основу обвинувального вироку. Серед іншого захисник вказував про наявність декількох кримінальних проваджень, внесених до єдиного реєстру досудових розслідувань за декількома фактами та об`єднаних в одне провадження за № 42015040000001050, фактичні дані у якому, за доводами скаржника, свідчать про недопустимість доказів, покладених в основу обвинувального вироку.

Розглянувши апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 апеляційний суд, в порушення вимог ст. 419 КПК, належно не перевірив усі доводи апеляційної скарги захисника та, всупереч положень частини другої вказаної статті, не зазначив усі підстави, з який апеляційну скаргу захисника визнано необґрунтованою.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

У цій нормі закріплено як загальну підставу визнання доказів недопустимими – їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Так, спростовуючи доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо застосування до ОСОБА_7 недозволених заходів впливу під час досудового розслідування, внаслідок чого останній зізнався у вчиненні злочину, апеляційний суд зазначив, що такі не заслуговують на увагу, оскільки не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Однак, поза увагою апеляційного суду залишилось існування об`єднаного кримінального провадження № 42015040000001050, предметом перевірки в якому, у тому числі й на момент розгляду кримінального провадження відносно ОСОБА_7 як в суді першої, так і апеляційної інстанції, є відомості, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 1 ст. 374, ч. 1 ст. 358, ч. 2 ст. 365, ч. 1 ст. 366 КК.

Оскільки на час розгляду в суді першої інстанції перевірка за вказаним кримінальним провадженням тривала, а апеляційний суд не надав указаним доводам захисника належної уваги, висновок цього суду стосовно непідтвердження доводів захисника в цій частині, є передчасним.

Апеляційна скарга сторони захисту також містить доводи щодо незаконності затримання ОСОБА_7 з 07 березня по 09 березня 2015 року, внаслідок чого й про недопустимість доказів, отриманих у цей період часу, оскільки переважна більшість процесуальних документів, містить інформацію, яка є похідною з даних протоколів слідчих дій, складених у зазначений період.

Наведені твердження апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 залишились поза увагою апеляційного суду, оскільки не отримали належного відображення та спростування у відповідному судовому рішенні.

Таким чином, апеляційний суд не навів в ухвалі, не перевірив та належним чином не проаналізував усіх доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 щодо незаконності рішення суду першої інстанції, не зазначив підстав, з яких визнав їх необґрунтованими, внаслідок чого постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Недотримання положень ст. 419 КПК є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

На підставі ч. 1 ст. 438 цього Кодексу у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону ухвала апеляційного суду відносно ОСОБА_7 підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, крім того, перевірити інші доводи касаційної скарги захисника, дати на них вичерпну відповідь і ухвалити рішення, яке відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково. Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 березня 2019 року стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                                  ОСОБА_3