Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

07 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 459/3523/15-к

провадження № 51-2412км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції

захисника                                       ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника

ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 на вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 31 липня 2018 року й ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015140150001635, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки

АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України такої, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого  ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Червоноградського міського суду Львівської області від 31 липня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі  строком на 5 років.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винною у тому, що вона 27 серпня

2015 року приблизно о 15:00, перебуваючи за місцем свого проживання у квартирі АДРЕСА_2 , будучи в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з ОСОБА_8 , з метою спричинення останньому тяжких тілесних ушкоджень, умисно гострим предметом типу клинка ножа нанесла останньому удар в ділянку життєво важливих органів, а саме в живіт, чим спричинила ОСОБА_8 поранення черевної порожнини, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник,посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог захисник вказує на неповноту судового розгляду місцевим судом, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що місцевий суд мав закрити кримінальне провадження у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведеності винуватості   ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину.

При  цьому стверджує, що суд першої інстанції в основу вироку поклав припущення свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про те, що саме засуджена спричинила потерпілому тілесні ушкодження. Також зазначає, що відеозапис з камер відеоспостереження, який підтверджує існування обставин, які мають значення для кримінального провадження є недопустимим доказом,  він був отриманий з порушенням вимог чинного законодавства та наданий зацікавленою особою, а саме дружиною слідчого, який включений до складу слідчої групи у даному кримінальному провадженні.

Разом з цим, вказує на те, що розгляд даногокримінального провадження у суді першої інстанції відбувся без участі потерпілого.

На зазначені порушення ним було вказано і в апеляційній скарзі, проте апеляцій суд в порушення вимог ст. 419  КПК України, не надав оцінки всім доводам його скарги.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні захисник підтримав касаційну скаргу, прокурор заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги захисника ОСОБА_6 вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано в статтях 409 та 410 КПК України, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Стосовно доводів касаційної скарги захисника про те, що місцевим судом

не встановлено достатніх доказів для доведеності винуватості   ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Так, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винуватість засудженої у вчиненні злочину, за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законними та вмотивованими.

Судом правильно зроблений висновок про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй злочину, передбаченого  ч. 1 ст. 121 КК України, на підставі показань свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,

ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , пояснень експерта ОСОБА_17 на підтримку висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_8 , а також показань свідка ОСОБА_9 , яка суду пояснила, що ОСОБА_7 , будучи дуже схвильованою, говорила про те, що ОСОБА_18 зарізали, і зазначила: "Я його…..бо він мене дістав", показань свідка ОСОБА_10 , який є лікарем-анестезіологом Червоноградської ЦМЛ та який дав показання з чужих слів про те, що перед тим як зробити наркоз потерпілому для проведення операції у зв`язку з проникаючим пораненням черевної порожнини у останнього, він запитав у потерпілого, хто його підрізав, і на що останній відповів, що жінка. Вказані показання свідків є логічними, послідовними та узгоджуються з іншими наявними у кримінальному провадженні доказами.

Крім цього, винуватість засудженої підтверджується дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, зокрема висновками експертів, протоколами огляду речей від 21 жовтня 2015 року, огляду місця події від 27 серпня 2015 року та фототаблицями до нього, протоколом обшуку квартири від 05 вересня

2015 року в якій проживає ОСОБА_7 , в ході якого було виявлено та вилучено кухонний ніж, протоколом огляду речей (документів) від 31 серпня 2015 року відповідно до якого слідчий провів огляд відеозаписів з камер відеоспостереження, відеозаписами з камер відеоспостереження на сходовій клітці квартири АДРЕСА_3 та іншими письмовими доказами, яким судом першої інстанції надано належну оцінку.

Отже, твердження захисника про те, що судом першої інстанції покладено в основу вироку припущення свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 щодо обґрунтування  вини ОСОБА_7 спростовується наведеним вище та матеріалами кримінального провадження.

Крім того, посилання сторони захисту на те, що засуджена не спричиняла потерпілому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, а останній зайшов до неї в квартиру вже з раною на животі були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції, а в подальшому і апеляційного суду та обґрунтовано визнані безпідставними і такими, що спростовуються матеріалами провадження, зокрема показаннями свідка ОСОБА_12 про те, що він бачив ОСОБА_8 , який піднімався по сходах будинку без тілесних ушкоджень, свідка ОСОБА_14 , яка, крім того, надала правоохоронним органам відеозапис з камер відеоспостереження на підтвердження вказаних обставин.З такими висновками суду першої та апеляційної інстанцій погоджується і колегія суддів.

Таким чином, зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, із достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

У вироку суду відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 , досліджених та оцінених із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладені виключно ті докази, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.

При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції правильно кваліфікував дії засудженої за ч. 1 ст. 121 КК України.

Доводи касаційної скарги захисника про недопустимість як доказу відеозапису з камер відеоспостереження, оскільки він був отриманий з порушенням вимог чинного законодавства, колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий в порядку встановленому КПК України. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 2 ст. 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, відомості про вчинення злочину ОСОБА_7 були внесені до ЄРДР 27 серпня 2015 року, а цифровий носій з відеозаписами з камер відеоспостереження за 27 серпня 2015 року був добровільно наданий старшому слідчому свідком ОСОБА_14 під час її допиту, що підтверджується протоколом допиту свідка від 29 серпня 2015 року.

Разом з цим, зазначені відеозаписи відповідно до протоколу огляду речей (документів) від 31 серпня 2015 року були оглянуті слідчим з дотриманням вимог чинного законодавства і є такими, що підтверджують існування обставин, які мають значення для кримінального провадження.

Таким чином, отримання вказаного вище доказу, відбулося в межах кримінального провадження, після внесення відомостей в ЄРДР.

Разом з цим, доводи касаційної скарги захисника про те, що вказані вище відеозаписи були надані зацікавленою особою, а саме дружиною слідчого, який включений до складу слідчої групи у даному кримінальному провадженні не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Так, матеріали кримінального провадження не містять жодних даних про те, що старший слідчий СВ Червоноградського МВ ГУ МВС України у Львівській області ОСОБА_19 , який  здійснював допит свідка ОСОБА_14 , під час якого вона добровільно надала цифровий носій з відеозаписами з камер відеоспостереження за 27 серпня 2015 року, та зазначений свідок перебувають у шлюбі, що також не підтверджено стороною захисту. Крім цього, чинний КПК України не містить заборони на проведення допиту  уповноваженою на те посадовою особою своїх близьких родичів.

Отже, відеозаписи з камер спостереження, що розташовані у під`їзді № 3 будинку

АДРЕСА_4 , який покладено судом першої інстанції в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 , були отримані від свідка ОСОБА_14 уповноваженою на те посадовою особою органу досудового розслідування з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а тому доводи сторони захисту щодо недопустимості як доказу відеозапису є такими, що не ґрунтуються на положеннях кримінального процесуального закону та матеріалах кримінального провадження.

Стосовно посилання у касаційній скарзі захисника на те, що  розгляд кримінального провадження судом першої інстанції був здійснений без участі потерпілого, як на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону не заслуговують на увагу.

Так, як вбачається з обвинувального акта потерпілою у даному кримінальному провадженні є ОСОБА_11 . У матеріалах кримінального провадження наявні судові повістки, направлені за адресою проживання потерпілої ОСОБА_11 , які повернулися до суду у зв`язку з їх неодержанням адресатом, що свідчить про виконання судами обов`язку щодо завчасного поінформування останньої про час і місце судового розгляду. Крім цього, в матеріалах провадження міститься телефонограма щодо повідомлення потерпілої про судове засідання у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_7 . Також наявна заява потерпілої ОСОБА_11 , в якій остання просила розгляд даного кримінального провадження проводити без її участі, у зв`язку з поганим станом здоров`я та проходження лікування, і просила призначити ОСОБА_7 суворе покарання.  Водночас, у своїй касаційній скарзі захисник не вказує, яким чином розгляд провадження без участі потерпілої ОСОБА_11 порушило права останньої та вплинуло на законність прийнятого судового рішення. Крім того, зазначена потерпіла не була очевидцем подій, але визнана потерпілою, оскільки є родичкою померлого ОСОБА_8 , якому ОСОБА_7 спричинила тяжкі тілесні ушкодження.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, в тому числі і тим на які захисник послалася у касаційній скарзі, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційним судом не встановлено.

Інші доводи касаційної скарги та матеріали кримінального провадження не містять вказівки на порушення судом першої або апеляційної інстанцій при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційна скарга захисника має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Червоноградського міського суду Львівської області від 31 липня

2018 року й ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженої ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                 ОСОБА_3