Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

31 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 711/5284/18

провадження № 51-1508км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання                             ОСОБА_4 ,

прокурора                            ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, котрий брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 грудня 2018 року, у кримінальному провадженні, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Сєвєродонецьк Луганської області, жительки АДРЕСА_1 , такої, що судимостей не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 190 КК до покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Згідно з вироком ОСОБА_6 з 31 серпня 2015 року перебувала на обліку Управління соціального захисту населення Придніпровського району Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради (далі – Управління) як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України. При цьому вона, достовірно знаючи, що у її власності перебуває квартира АДРЕСА_2 , знаходячись в робочий час в адміністративному приміщенні установи ( АДРЕСА_3 ) подала до Управління заяву про призначення щомісячної адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, в якій зазначила неправдиві відомості про відсутність у неї та членів сім`ї у володінні житлового приміщення, розташованого регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія. Своїми діями ОСОБА_6 ввела в оману працівників Управління в наслідок чого їй було виплачено із держбюджету 7965, 98 грн.

Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , вирок районного суду щодо ОСОБА_6 скасував та закрив провадження у справі за відсутністю в діянні особи складу кримінального правопорушення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує на те, що апеляційний суд врахував лише доводи сторони захисту, зокрема показання самої ОСОБА_6 , при цьому упереджено підійшов до оцінки доказів обвинувачення, не взяв до уваги інші докази, проте надав їм протилежну, ніж місцевий суд, оцінку. Апеляційний суд вибірково вивчив письмові докази у справі та обґрунтував своє рішення суперечливими та не перевіреними поясненнями обвинуваченої про необізнаність з порядком надання грошової допомоги, при цьому поза увагою залишив показання представника потерпілого ОСОБА_8 щодо роз`яснень ОСОБА_6 положень Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам та наслідки його невиконання при зверненні із заявою на отримання такої допомоги. Також суд проігнорував наявні в матеріалах справи заяви ОСОБА_6 про взяття її на облік та про призначення щомісячної адресної допомоги.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, захисник ОСОБА_7 зазначає про необхідність залишення її без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення кримінального процесуального закону.

Відповідно до ст. 370 КПК ухвала апеляційного суду повинна бути законною, обґрунтованою і вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 404 КПК апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку відповідності нормам матеріального та процесуального закону, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

Зважаючи на ці законодавчі положення та приписи ст. 419 КПК, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Апеляційний суд при перегляді вироку суду першої інстанції зазначених вимог закону належно не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судом першої інстанції встановлено винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК.

Апеляційний суд, розглянувши справу за апеляційною скаргою захисника, дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_6 складу кримінального правопорушення, а тому вирок місцевого суду скасував та закрив кримінальне провадження.

При цьому, на думку апеляційного суду, умислу на заволодіння державними коштами шляхом обману у ОСОБА_6 не було, а її дії носили характер необережної помилки, викликаної недостатньо ретельним ставленням до заповнення відповідних документів на отримання допомоги, а також зумовленою недостатньою обізнаністю щодо умов отримання цієї допомоги.

Однак, колегія суддів не погоджується з наведеними висновками апеляційного суду і вважає їх передчасними та суперечливими, виходячи з нижченаведеного.

Так, згідно Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 505 (далі – Порядок № 505) проводиться призначення щомісячної адресної допомоги у відповідності до поданої такою особою заяви.

Відповідно до п. 2 Порядку № 505 грошова допомога надається особам з дня звернення за її призначенням та виплачується по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж шість місяців.

Згідно з п. 6 Порядку № 505 грошова допомога не призначається у разі, коли заявник або будь-хто з членів сім`ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та районах проведення антитерористичної операції.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що ОСОБА_6 з 31 серпня 2015 року перебувала на обліку Управління, як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України. При цьому у заяві про взяття на облік остання зазначила про відсутність у неї або будь-кого із членів сім`ї у володінні житлових приміщень, розташованих в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України та районах проведення антитерористичної операції.

Також, згідно із заявою ОСОБА_6  було роз`яснено, що представник сім`ї, якому призначено грошову допомогу, зобов`язаний повідомляти уповноваженому органу про зміну обставин, які впливають на призначення такої допомоги, протягом трьох днів з дня настання цих обставин, та нею було надано згоду на обробку, використання й зберігання її персональних даних.

Як убачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 6 травня 2016 року, який міститься в особовій справі ОСОБА_6 , на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 2015 року за нею зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Разом з цим, 8 грудня 2015 року ОСОБА_6 звернулась до Управління із заявою для призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг та отримувала таку допомогу. В заяві ОСОБА_6 зазначила про відсутність у будь-кого із членів сім`ї у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та районах проведення антитерористичної операції. Зі змісту заяви убачається, що ОСОБА_6 була поінформована, що інформація подана у заяві, а також документи, додані до неї, можуть бути перевірені органом соціального захисту населення для забезпечення цільового використання бюджетних коштів.

Рішеннями Управління від 8 грудня 2015 року та 4 квітня 2016 року ОСОБА_6 було призначено грошову допомогу (за період з 8 грудня 2015 року по 7 червня 2016 року) та виплачено 7965, 98 грн.

Таким чином, з огляду на те, що ОСОБА_6 13 лютого 2015 року придбала квартиру у м. Черкаси, вона відповідно до п. 6 Порядку № 505 не мала права на отримання адресної допомоги.

При цьому, в суді першої інстанції ОСОБА_6 підтвердила, що вона дійсно зазначила в заявах від 31 серпня та 8 грудня 2015 року про відсутність у неї та членів сім`ї житла, розташованого в регіонах інших ніж тимчасово окупованої території України та районах проведення антитерористичної операції. А також пояснила, що не вважала себе власником житла, оскільки придбала квартиру на позичені кошти і не могла розпоряджатися житлом не віддавши борг.

Разом з цим ОСОБА_6 , будучи обізнаною, що про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги, вона зобов`язана повідомити уповноваженому органу, не повідомила про наявність у її власності вищевказаної квартири.

Проте, вищезазначені обставини залишились поза увагою апеляційного суду, оскільки він не проаналізувавши сукупність зібраних у кримінальному провадженні доказів, дійшов передчасного висновку про відсутність у діях ОСОБА_6 складу інкримінованого злочину. Зокрема суд вказав, що фахівцями Департаменту соціальної політики не було в достатній мірі роз`яснено особливості застосування Постанови Кабінету Міністрів України, а тому надмірна сплата обвинуваченій коштів з державного бюджету мала місце не внаслідок злочинних дій останньої, а внаслідок помилки, яку не було своєчасно виявлено державними службовцями. Крім того, оскільки грошові кошти було добровільно повернуто обвинуваченою, тому це також непрямо указує на відсутність обману з її боку, а лише на наявність помилкових дій.

Відповідно до положень ст. 190 КК обман при шахрайстві – це неправдиве утвердження винною особою про такі факти, які завідомо не відповідають дійсності, або умисне замовчування таких фактів, подій тощо, повідомлення яких було обов`язкове з метою викривлення дійсних інтересів потерпілого. Шахрайство вважається закінченим з моменту переходу чужого майна у володіння винного або з моменту отримання ним права розпоряджатися таким майном.

Однак апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_6 , маючи право власності на квартиру та діючи всупереч п. 6 Порядку № 505, при поданні до Управління заяв двічі не повідомила про наявність у неї житла та не долучила до них копії відповідних документів на підтвердження цього. А твердження суду про те, що фахівцями Департаменту соціальної політики не було в достатній мірі роз`яснено особливості застосування Постанови Кабінету Міністрів України, побудовано на показаннях самої ОСОБА_6 , які є суперечливими та не узгоджуються з іншими доказами наявними у справі.

Враховуючи викладене,колегія суддів вважає, що висновок апеляційного суду про відсутність у діях ОСОБА_6 складу інкримінованого їй кримінального правопорушення, належним чином не обґрунтований та не мотивований, оскільки цей суд не врахував всіх досліджених місцевим судом доказів та не встановив всіх фактичних обставин кримінального провадження, яким у їх сукупності, повинен був дати оцінку.

Наведені порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, що є безумовною підставою для його скасування.

Таким чином, касаційну скаргу прокурора слід задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, який необхідно провести з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 грудня 2018 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                  ОСОБА_3