Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

31  жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 591/9618/13-к

провадження № 51- 953  км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                     ОСОБА_4 ,

прокурора                                                         ОСОБА_5 ,

особи, щодо якої закрито провадження    ОСОБА_6 ( в режимі відеоконференції),

захисника                                                          ОСОБА_7 ( в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу  прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження, на  ухвалу Сумського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року  у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за  № 12013200440005550, щодо

ОСОБА_6 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Боровизно Чащенського району Вітебської області Республіка Білорусь,  жителя   АДРЕСА_1 ,  в силу ст. 89 КК України, такий що не має судимості,

який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.118 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком   Зарічного районного суду міста Суми від 15 липня 2016 року  ОСОБА_6 визнано  винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 118 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі  ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю три роки, та покладено на нього відповідні обов`язки, передбачені ст.76 цього Кодексу.

Вирішено цивільний позов, а також питання про речові докази та процесуальні витрати  у провадженні.

Відповідно до вироку, ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони,  за наступних обставин. Так, ОСОБА_6 ,  08 серпня 2013 близько 17: 30 год., перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, на зупинці громадського транспорту "Паризька комуна" по вул. Харківській в м. Суми, внаслідок вчинення відносно нього ОСОБА_8 відкритого викрадення майна, із застосуванням насильства, перебуваючи у стані необхідної оборони, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажаючи, але свідомо припускаючи їх настання, тобто діючи з непрямим умислом, наніс потерпілому ОСОБА_8 один удар розкладним ножем в область грудної клітки від якого останній помер на місці.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року  вирок місцевого суду скасовано,  а кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закрито на підставі п.2 ч.1  ст.284 КПК у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.118 КК України.

Цивільний позов ОСОБА_9 залишено без розгляду.

Вирішено питання про процесуальні витрати у провадженні.

Мотивуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що за встановлених фактичних  обставин, ОСОБА_6 діяв в стані необхідної оборони не перевищуючи її меж, тому  в його діях відсутній склад  злочину,  передбаченого ст.118 КК України.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.  В обґрунтування своєї позиції  зазначає,  що кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 закрито безпідставно, адже у діях останнього наявний склад злочину, передбачений ст.118 КК України. Крім того,  вказує на невідповідність оскаржуваного рішення вимогам ст.370 КПК, через незаконність та необґрунтованість.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу прокурора від  ОСОБА_6 та його захисника – ОСОБА_7 надійшли заперечення, у яких вони просять залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржуване рішення -  без зміни.

Аналогічну позицію   ОСОБА_6  та його захисник висловили в судовому засіданні.

Прокурор в суді касаційної інстанції  вимоги скарги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

Мотиви суду

Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно із ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування судового рішення судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та  неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Касаційні доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, і через це, безпідставне закриття апеляційним судом кримінального  провадження щодо ОСОБА_6   за  ст.118 КК України,  заслуговують на увагу.

Для  вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Так, кримінальна відповідальність за ст. 118 КК настає за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

З об`єктивної сторони цей злочин, як і умисне вбивство, характеризується дією   у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діями та наслідками, а з суб`єктивної сторони – умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки  і бажає або свідомо припускає їх настання.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК є мотив діяння – захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Судами чітко встановлено, що мало місце  суспільно небезпечне посягання на  ОСОБА_6 , а також відбувся  акт  захисту з його сторони. Однак, не в повній мірі встановлено співвідношення посягання та захисту, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Судом першої інстанції достовірно встановлено, що ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, на зупинці громадського транспорту, внаслідок вчинення відносно нього ОСОБА_8 відкритого викрадення майна, із застосуванням насильства, перебуваючи у стані необхідної оборони, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажаючи, але свідомо припускаючи їх настання (діючи з непрямим умислом), наніс потерпілому ОСОБА_8 один удар розкладним ножем в область грудної клітки від якого останній помер на місці. Дії   ОСОБА_6 кваліфіковано за ст.118 КК України, як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання кваліфікації дій обвинуваченого, опирався на ті ж самі фактичні обставини, що були встановлені місцевим судом, але надав їм зовсім протилежну правову оцінку, дійшовши переконання про те, що ОСОБА_6  діяв в стані необхідної оборони, не перевищуючи її меж.

Однак, за встановлених судами фактичних обставин, такий висновок апеляційного суду не містить жодного правового підґрунтя.

Судом апеляційної інстанції при наведенні мотивів на обґрунтування рішення допущено суттєві протиріччя. Так,  суд зазначив, що ОСОБА_6   діяв в стані необхідної оборони, не перевищуючи її меж, так як захищався від  протиправних дій нападника – ОСОБА_8 , який намагався відкрито заволодіти майном ОСОБА_6 , застосовуючи до останнього фізичне насильство.

В цей же час, суд вказав, що дії ОСОБА_6 були співмірні насильству, яке здійснювалося щодо нього, з огляду на те, що ОСОБА_8 був не один, а разом із своїм знайомим ОСОБА_10 , який знаходився неподалік, і  ОСОБА_6   думав, що він теж становить йому загрозу,  вважаючи  його спільником ОСОБА_8 .

В даному випадку суд залишив поза увагою те, що посягання має бути дійсним, реальним, а не існувати лише в уяві того, хто захищається.

В ході судових розглядів, суди нижчих інстанцій  чітко встановили, що ОСОБА_10 не вчиняв будь-які дії пов`язані з інцидентом, тобто реального посягання щодо ОСОБА_6 з його боку не було. Заслуговує на увагу і те, що під час досудового слідства жоден із учасників кримінального провадження не оспорював  постанову прокурора від 27 жовтня 2013 року про закриття кримінального провадження за ч.2 ст.186 КК України у зв`язку зі смертю обвинуваченого ОСОБА_8 , якою встановлено, що посягання на ОСОБА_6 були виключно з боку ОСОБА_8 . У даному кримінальному провадженні   ОСОБА_10 має лише процесуальний статус свідка.

Суд звертає увагу, що при необхідній обороні допускається заподіяння лише такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. Закон не вимагає механічної рівності між засобами і характером оборони та засобами і характером посягання. Правомірним буде і застосування більш серйозних засобів або заподіяння більш значної шкоди, ніж ті, що об`єктивно були достатніми для відбиття нападу, якщо особа, яка оборонялась, не могла правильно оцінити обставини нападу і вибрати абсолютно адекватні засоби оборони чи заподіяти при захисті виключно необхідну для відбиття нападу шкоду. Проте, заподіяння при необхідній обороні явно надмірної шкоди, якщо той, хто оборонявся, розумів, що посягання можна припинити із заподіянням менш значної шкоди, за певних умов може бути визнане перевищенням меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони закон визнає умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Під тяжкою шкодою при перевищенні меж необхідної оборони слід розуміти смерть особи або заподіяння їй тяжкого тілесного ушкодження. Невідповідність тяжкої шкоди, заподіяної тому, хто посягає, небезпечності посягання або обстановці захисту слід визнавати явною тоді, коли це з урахуванням обставин справи є очевидним для кожної людини, отже і для того, хто обороняється.

Події відбувалися у громадському місці, у світлий період доби, ОСОБА_6   міг покликати на допомогу, вчинити інші дії які б могли припинити протиправні посягання відносно нього, однак цього не зробив. Обидва учасники інциденту були в стані алкогольного сп`яніння. Апеляційний суд, хоча і послався на їх фізичні дані, врахував різницю у віці, однак, безпідставно зробив висновок про значну перевагу в силі  не порівнявши їх  з огляду на зріст, вагу, будову тіла.

ОСОБА_6 було нанесено один удар, який спричинив легке тілесне ушкодження та у нього викрадено майно, однак, з метою захисту він завдав ОСОБА_11 цілеспрямованого удару ножем в область серця, який призвів до смерті потерпілого, що має незворотний характер. Неможливо погодитись із тим, що саме смерть у даному випадку була  необхідною та достатньою  для припинення посягання, смерть є явно надмірною шкодою та не відповідає небезпечності посягання і обстановці захисту.

Порушення апеляційним судом вказаних вимог закону України про кримінальну відповідальність, призвело до постановлення судом незаконного та необґрунтованого рішення, яке не  відповідає вимогам статті 370  КПК,  що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону,  через що  касаційні доводи прокурора в цій частині теж є слушними.

З урахуванням зазначеного, Суд вважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню   з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді необхідно  вжити усіх передбачених законом заходів до повного, всебічного й об`єктивного розгляду кримінального провадження, усунути зазначені порушення, ретельно перевірити усі доводи апеляційних скарг,  співставити їх із наявними у кримінальному провадженні доказами, яким дати належну юридичну оцінку й ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, Суд дійшов висновку, що касаційна  скарга прокурора підлягає до задоволення.

З цих підстав Суд ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Сумського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року щодо  ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                                     ОСОБА_12                                              ОСОБА_3