Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

31 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 154/234/19

провадження № 51-2875км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду  у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                  ОСОБА_5 ,

захисника – адвоката                             ОСОБА_6 ,

захисників – адвокатів                           ОСОБА_7 і ОСОБА_8 ,

заінтересованої особи                             ОСОБА_9 ,

та його законного представника         ОСОБА_10 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_11 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 4 березня 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами останніх на вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 23 січня                      2019 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) за № 12015030060000605, за обвинуваченням

ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1 , неодноразово судимого, останнього разу – за вироком Любомльського районного суду Волинської області від 12 жовтня 2016 року за ч.  3                ст. 185, ст. 71 Кримінального кодексу України (далі – КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 8 місяців,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вирокомВолодимир-Волинського міського суду Волинської області від 23 січня 2019 року ОСОБА_12 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, призначених за цим вироком і за вироком Любомльського районного суду Волинської області від 12 жовтня 2016 року, остаточно ОСОБА_12 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 4 місяці.

Постановлено відповідно до ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання" (далі – Закон № 838-VIII) зарахувати ОСОБА_12 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 25 березня 2016 року по 23 січня 2019 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

У зв`язку з відбуттям призначеного покарання запобіжний захід у виді тримання під вартою скасовано та постановлено негайно звільнити засудженого ОСОБА_12                  з-під варти.

Згідно з вироком ОСОБА_12 в період із 24 липня по 19 листопада 2015 року, діючи повторно, за попередньою змовою з Особою 1 та Особою 2, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження, з інших приміщень, розташованих на території                        м. Володимир-Волинського та Володимир-Волинського району Волинської області, вчинив 14 епізодів таємного викрадення чужого майна, чим заподіяв потерпілим шкоди на суми у розмірі: ОСОБА_13 – 5937 грн, ОСОБА_14 – 3752 грн, ОСОБА_15 – 15 973,10 грн, ОСОБА_16 – 2000 грн, ОСОБА_17 – 6137,31 грн, ОСОБА_18 – 22 685 грн, ОСОБА_19 – 29 610 грн, ОСОБА_20 – 9372 грн, ОСОБА_21 – 9800 грн, ПАТ "Банк Михайлівській" – 7426,09 грн, ОСОБА_22 – 2972 грн, ОСОБА_23 – 11 500 грн, ОСОБА_24 – 5000 грн, ОСОБА_25 – 86 760 грн.

На вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 23 січня                  2019 року подали апеляційні скарги захисники обвинувачених у кримінальному провадженні № 12015030060000605   ОСОБА_9 – адвокат ОСОБА_7 і ОСОБА_11 – адвокат ОСОБА_8 .

Волинський апеляційний суд ухвалою від 4 березня 2019 року відмовив адвокатам ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у відкритті апеляційного провадження на підставах, передбачених ч. 4 ст. 394 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).

Вимоги касаційних скарг і узгоджені доводи осіб, які їх подали

Захисник – адвокат ОСОБА_7 у своїй касаційній скарзі в інтересах обвинуваченого       ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджує, що апеляційний суд допустив істотне порушення процесуального законодавства, а саме порушення права ОСОБА_9 на справедливий судовий розгляд, оскільки обмежив його права як особи, прав, свобод та інтересів якої стосується вирок на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим                              ОСОБА_12 , на апеляційне оскарження цього вироку. Наголошує на тому, що суд першої інстанції, затверджуючи зазначену угоду, всупереч положенням ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод порушив презумпцію невинуватості ОСОБА_9 , оскільки за відсутності офіційних даних відобразив думку про його винуватість у вчиненні злочинів за попередньою змовою з ОСОБА_12 . Вказує на те, що місцевий суд також порушив право ОСОБА_9 на захист, оскільки розглянув справу без нього, хоча той наполягав на участі в судовому засіданні. Зазначає, що на вказані обставини вона звертала увагу у своїй апеляційній скарзі, проте суд апеляційної інстанції не проаналізував цих її доводів, не дослідив доказів, не надав їм відповідної процесуальної оцінки з точки зору належності та допустимості і постановив незаконне рішення.

Захисник – адвокат ОСОБА_8 у своїй касаційній скарзі в інтересах ОСОБА_11 також просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Стверджує, що апеляційний суд усупереч вимогам ч. 1                    ст. 405 КПК не проаналізував доводів, викладених у його апеляційній скарзі, щодо порушення судом першої інстанції презумпції невинуватості ОСОБА_11 . Вказує на те, що у вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором і ОСОБА_12 , прямо вказується на вчинення останнім кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, за попередньою змовою з                 ОСОБА_11 . Захисник вважає, що вирок про затвердження угоди щодо винуватості ОСОБА_12 стосується прав та інтересів ОСОБА_11 , отже, він як захисник останнього мав право на апеляційне оскарження цього вироку, а суд апеляційної інстанції не мав підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження за його скаргою.

Позиції учасників судового провадження

Захисники ОСОБА_7 і ОСОБА_8 в режимі відеоконференції підтримали свої касаційні скарги, просили їх задовольнити, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Заінтересована особа ОСОБА_9 та його законний представник ОСОБА_10 у режимі відеоконференції підтрималикасаційні скарги захисників ОСОБА_7 і                          ОСОБА_8 , просили їх задовольнити, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник – адвокат  ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечував проти задоволення касаційних скарг адвокатів ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , просив залишити їх без задоволення, а ухвалу апеляційного суду – без зміни.

Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_26 подала заперечення на касаційні скарги захисників ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , просила залишити їх без задоволення, а ухвалу Волинського апеляційного суду від 4 березня 2019 року – без зміни.

Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційні скарги захисників ОСОБА_7 і                  ОСОБА_8 необґрунтованими, просила залишити ухвалу апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження без зміни, а касаційні скарги – без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати йвизнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

У касаційних скаргах ставиться під сумнів правильність рішення апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі щодо ОСОБА_12 за апеляційним скаргами осіб, які не були учасниками зазначеного провадження, а саме порушується питання про недотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. 370 КПК і порушення права обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_11 на справедливий судовий розгляд. Обґрунтовуючи своє право на оскарження судового рішення, заявники посилаються на те, що зміст вироку недвозначно стверджує про співучастьнеповнолітнього ОСОБА_9 і ОСОБА_11 у вчиненні крадіжок з інших приміщень із засудженим ОСОБА_12 , і в такий спосіб створює преюдицію та усупереч презумпції невинуватості встановлює їхню винуватість у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 399 КПК суддя – доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями ст. 394 цього Кодексу.

Апеляційний суд, вирішуючи питання про відкриття провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_7 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_11 , які просили скасувати вирок суду першої інстанції щодо затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором Володимир-Волинської місцевої прокуратури Волинської області та обвинуваченим ОСОБА_12 , дійшов висновку, що ці адвокати здійснюють захист ОСОБА_9 і ОСОБА_11 в іншому виділеному кримінальному провадженні, вирок про затвердження угоди не містить згадування прізвищ ОСОБА_9 і ОСОБА_11 , суд не вирішував питання про права, свободи чи інтереси зазначених осіб, а отже, не створював преюдиції щодо них, тому адвокати ОСОБА_7 і ОСОБА_8 не є особами, які мають право на апеляційне оскарження зазначеного вироку з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК.

Відповідно до зазначеної норми КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених  частинами 4, 6, 7 ст. 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Із приписів ч. 2 ст. 24 КПК випливає, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Також гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежено (Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, Рішення від 25 квітня 2012 року № 11–рп/2012).

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11–рп/2012 право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України).

За Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11–рп/2007 перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право на звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

З урахуванням наведеного Верховний Суд України у постанові від 3 березня    2016 року № 5-347кс15 зробив висновок про те, що відсутність "інших осіб" у вичерпному переліку суб`єктів оскарження, передбаченому ст. 394 КПК, не є перешкодою у доступі до правосуддя та зверненні до суду вищої інстанції, за умови, що судове рішення стосується їхніх прав, свобод та інтересів.

У доктрині права преюдиції – це загальні положення (правила), в силу яких особа, яка здійснює оцінку доказів, і суд при постановленні вироку вправі вважати встановленими обставини, які мають значення для вирішення кримінальної справи. Преюдиційні факти не потребують повторного чи додаткового дослідження. Факт преюдиції розцінюється суддею як безспірний, встановлений компетентним органом і як такий, що спрощує оцінку даних.

У ст. 90 КПК зазначено, що рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили та яким встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України й міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, має преюдиційне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

Отже, підставою для оскарження судового рішення згідно з ч. 2 ст. 24 КПК до суду вищої інстанції особою, яка не брала участі в судовому розгляді, є те, що це судове рішення стосується її прав, свобод та інтересів, а саме: воно містить інформацію щодо цієї конкретної особи із зазначенням прізвища ім`я та по-батькові або її можна ідентифікувати за певними, належними їй ознаками, і цим рішенням установлено факти щодо оцінки конкретних дій цієї особи, які матимуть безспірне значення для вирішення кримінальної справи щодо неї.

Як убачається з вироку щодо ОСОБА_12 , суд першої інстанції констатував його винуватість у 14 епізодах таємного викрадення чужого майна з інших приміщень, вчинених повторно, за попередньою змовою з Особою 1 та                    Особою 2, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження.

Вирок не містить ані прізвищ інших осіб, причетних до вказаних злочинів, крім прізвища засудженого ОСОБА_12 , ані ознак, за якими можна було б ідентифікувати конкретну особу, ані дослідження та оцінки правомірності дій будь-яких інших осіб.

Отже, постановлений щодо ОСОБА_12 за результатами угоди про визнання ним винуватості вирок не стосується прав, свобод та інтересівнеповнолітнього ОСОБА_9 та ОСОБА_11 і не є преюдиційним рішенням.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами адвокатів ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , які не є особами, котрі мають право на апеляційне оскарження вироку про затвердження угоди між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_12 .

Вважати рішення апеляційного суду таким, що суперечить вимогам закону чи обмежує права неповнолітнього ОСОБА_9 і ОСОБА_11 на доступ до правосуддя, колегія суддів підстав не має.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 399 КПК, є законною, обґрунтованою та вмотивованою.

Тому Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 4 березня 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами захисників – адвокатів                        ОСОБА_7 і ОСОБА_8 на вирок Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 23 січня 2019 року щодо ОСОБА_12 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_7 і ОСОБА_8 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                           ОСОБА_3