Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

29 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 509/255/14-к

провадження № 51-269км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на вирок Овідіопольського районного суду Одеської області від 29 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120131703800001636, щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

якого визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вирокомОвідіопольського районного суду Одеської області від 29 квітня

2015 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК, та виправдано у зв`язку із відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у тому, що він, будучи суб`єктом підприємницької діяльності – фізичною особою-підприємцем, керуючись корисливим умислом, маючи у власності нерухоме майно: а саме   частини кафе-бару " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", загальною площею 275,1 м. кв., що розташоване на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області в АДРЕСА_2 , вартість якого згідно з висновком про ринкову вартість майна від 20 серпня 2012 року складає 1 198 769 грн, та   частини земельної ділянки цільового призначення для експлуатації торгівельного павільйону площею 0,0740 га, та отримуючи в період з 1 вересня 2009 року по теперішній час щомісячний прибуток від передачі в оренду вказаної   частини кафе-бару " ІНФОРМАЦІЯ_2 " фізичній особі-підприємцю ОСОБА_7 , право власності на яке він набув згідно рішення Приморського районного суду м. Одеси від 1 вересня 2009 року, а також автомобіль марки "Hyundai Tucson", д/н НОМЕР_1 , достовірно знаючи про наявність рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2006 року, яке набрало законної сили 19 листопада 2006 року про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 боргу у сумі 69 116, 66 грн, на користь ОСОБА_9 боргу у сумі 138 233, 32 грн, на користь ОСОБА_10 боргу у сумі 50 624, 85 грн та судових витрат на користь: ОСОБА_11 у сумі 691,16 грн, ОСОБА_9 у сумі 25 грн, умисно не виконував указане рішення та не вживав жодних заходів, направлених на його виконання, а саме: повернення боргів та судових витрат на загальну суму 258 690, 99 грн.

Дії ОСОБА_6 кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 1

ст. 382 КК як умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили.

Під час судового розгляду суд першої інстанції виправдав ОСОБА_6 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), у зв`язку із відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій (далі – прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що всупереч вимогам статей 94, 370, 374 КПК апеляційний суд належно не перевірив правильність встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, не надав обґрунтованої оцінки дослідженим доказам, не навів мотиви, з яких відкинув докази обвинувачення, та не зазначив у рішенні достатніх підстав для його ухвалення. Крім того, зазначає, що апеляційний суд, як і суд першої інстанції, не спростував належним чином доводи сторони обвинувачення щодо наявності у ОСОБА_6 грошових коштів, які він отримував від ОСОБА_7 за передачу в оренду своєї частини бару, та якими розпорядився на власний розсуд. Також вказує, що апеляційний суд допустив вибірковість в оцінці досліджених доказів, надавши перевагу показанням ОСОБА_6 не давши належну правову оцінку всім доказам у сукупності, а докази сторони обвинувачення відхилив без належного спростування. Так, на думку прокурора, в ухвалі апеляційного суду міститься лише формальне посилання на дослідження показань свідків, однак не розкрито їх зміст і доказове значення. Окрім того стверджує, що апеляційний суд порушив вимоги ст.  ст. 370, 419 КПК, оскільки належно не перевірив доводи, викладені у апеляційній скарзі прокурора, не провів ретельного аналізу й оцінки доказів і таким чином постановив незаконне та необґрунтоване судове рішення.

Захисник ОСОБА_12 подав на касаційну скаргу прокурора заперечення та просить судові рішення щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 частково підтримала касаційну скаргу прокурора, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Згідно зі ст. 433КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

У п.1 ч. 1 і ч. 2 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначеної підстави суд касаційної інстанції має керуватися статтею 412 цього Кодексу.

Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що доводи прокурора про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст.  ст. 370 і 419 КПК є обґрунтованими.

Так, згідно зі ст. 370 КПК ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Крім того, зміст ухвали суду апеляційної інстанції повинен відповідати вимогам ст.  419 КПК.

Виходячи з положень указаних статей закону, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, дати вичерпну відповідь на вказані у ній доводи щодо оцінки покладених в основу вироку доказів з точки зору їх належності, допустимості й достовірності, а також зазначити мотиви, з яких він виходив при постановленні ухвали, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення – підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, пославшись на відповідну норму права.

При розгляді даного кримінального провадження наведені вище вимоги закону залишились поза увагою апеляційного суду.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на вирок місцевого суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій вказував на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Серед іншого прокурор вважав, що суд необґрунтовано виправдав ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 382 КК і наводив відповідні доводи на обґрунтування своїх вимог. При цьому стверджував, що наявність умислу в ОСОБА_6 на невиконання рішення суду підтверджується тим, що за його апеляційною скаргою, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 травня 2012 року, яким за ним визнано право власності на   частини кафе бару "Балатон", скасовано ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2012 року, а в задоволенні подання відділу державної виконавчої служби Овідіопольського РУЮ про визнання права власності на зазначене нерухоме майно за ОСОБА_6 та реєстрацію за ним права власності на майно відмовлено. Також зазначав, що метою вказаних дій ОСОБА_6 є недопущення стягнення грошових коштів за рахунок майна для виконання рішення суду. Крім того, вказував про те, що у власності ОСОБА_6 перебуває земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , автомобіль "Хюндай Туксон" ( НОМЕР_1 ), який він придбав у 2007 році, а також про отримання ним орендної плати за здачу в оренду   частину кафе-бару "Балатон".

Переглядаючи вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції повторно дослідив докази, а саме допитав свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , а також дослідив письмові докази, проте в повній мірі не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, при цьому в ухвалі не навів докладних мотивів для їх спростування та підстав, на яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою.

Крім того, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками місцевого суду, про відсутність умислу в ОСОБА_6 на ухилення від виконання рішення суду чи перешкоджання його виконанню, зазначив, що він намагався сплачувати заборгованість у "міру своїх можливостей", що підтверджується його пропозицією сплачувати борг частинами та клопотанням про надання розстрочки, а стороною обвинувачення не надано жодного прямого доказу на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, що йому інкримінується, а непрямі докази не доводять його вину.

Однак, погодившись з оцінкою доказів судом першої інстанції, апеляційний суд не провів належного аналізу обставин кримінального провадження та не дав оцінки кожному доказу за критеріями ст. 94 КПК, а сукупності доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, при цьому не звернув уваги, що прийняття одних і відхилення інших доказів повинно бути мотивовано.

Водночас слід зауважити, що наявність у диспозиції ч. 1 ст. 382 КК словосполучень "невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду" та "перешкоджання їх виконанню" вказують на її бланкетний характер, адже для розкриття змісту такої диспозиції у кожному конкретному випадку суб`єкт правозастосування повинен звертатися до тексту самого судового рішення, а також до норм законодавства, які визначають порядок реалізації відповідних судових приписів.

Обов`язковою умовою настання відповідальності за невиконання судового рішення є наявність у цьому рішенні вимоги зобов`язального чи забороняючого характеру. Причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов`язаного суб`єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов`язок за рішенням суду.

Залежно від характеру такої вимоги невиконання судового рішення може проявлятися у бездіяльності зобов`язаної особи щодо здійснення передбачених законом або визначених судом заходів, спрямованих на виконання цього рішення, або ж у вчиненні дій, які прямо заборонені у самому судовому рішенні. Стосовно ж відповідного обов`язкового припису, який міститься у судовому рішенні, то він може вимагати як певної одноразової дії, так і багаторазового виконання чи тривалого у часі утримання від вчинення певних дій.

Окрім того, для доведення умисного невиконання судового рішення має важливе значення з`ясування питання про наявність реальної можливості його виконати. Зокрема, відсутність реальної можливості виконати рішення суду виключає відповідальність за ст. 382 КК. Водночас, для встановлення факту умисного невиконання достатньо підтвердити, що зобов`язана особа мала можливість хоча б частково виконати судове рішення, але без поважних причин не зробила цього.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2006 року, що набрало законної сили 19  листопада 2006 року, суд постановив: стягнути з ОСОБА_6 борг на користь ОСОБА_8 в сумі 69 116, 66 грн, ОСОБА_9 в сумі 138 233, 32 грн, ОСОБА_16 в сумі 50 624, 85 грн та судові витрати.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що після набрання рішенням законної сили, ОСОБА_6 пропонував позивачам різні варіанти його виконання, зокрема: щомісячні виплати певної суми грошових коштів в сумі 4000 грн; звернення до суду через виконавчу службу про розстрочку виконання судового рішення.

Однак, апеляційний суд не звернув уваги на те, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 3 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2012 року, відмовлено в задоволенні подання державного виконавця про надання ОСОБА_6 розстрочки виконання судового рішення, оскільки останній не довів існування обставин, які утруднюють або роблять неможливим для нього виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2006 року.

Разом з цим, жодних доказів, що підтверджують суми коштів, які ОСОБА_6 витрачав на сплату податків, утримання своєї сім`ї останнім ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надано, окрім тих, які вже досліджувались Приморським районним судом м. Одеси при прийнятті рішення про відсутність підстав для розстрочки виконання рішення суду.

Також судом апеляційної інстанції було допитано в судовому засіданні свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , котрі підтвердили показання, які давали в суді першої інстанції.

Однак апеляційний суд не дав належної оцінки показанням свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_6 рішення суду про стягнення боргу виконувати не намагався, але можливість зробити це у нього була, оскільки він здавав в оренду   частину кафе-бару, за що отримував дохід, а також умисно не реєстрував право власності на частину бару, визнане за ним рішенням суду від 30 травня 2012  року при розподілі майна після розірвання шлюбу.

Крім того, свідок ОСОБА_13 розповіла, що вона була одружена з ОСОБА_6 , у період шлюбу вони придбали земельну ділянку, на якій побудували кафе-бар, після розлучення рішенням суду майно було поділено між нею та ОСОБА_6 по частини кожному, жодних перешкод у реєстрації своєї частини об`єкта нерухомості у неї не виникало, а ОСОБА_6 не реєстрував за собою право власності на частини бару. При цьому свідок ОСОБА_7 повідомив, що він орендував у ОСОБА_6 та ОСОБА_13 кафе-бар "Балатон" з 2009 по 2014 роки, власникам він платив окремо за частину кожному, зокрема ОСОБА_6 щомісячно він сплачував 8 тисяч гривень.

Однак зазначені показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , на які вказував прокурор, апеляційний суд всебічно, повно та об`єктивно за критеріями ст. 94 КПК не дослідив, а лише формально послався на їх покази не розкриваючи їх зміст та доказове значення.

Також апеляційним судом не було взято до уваги те, що ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 30 травня 2012 року за поданням ВДВС Овідіопольського РУЮ було визнано за ОСОБА_6 право власності на   частину кафе-бару "Балатон" та зобов`язано КП "Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації" зареєструвати за ОСОБА_6 вказане нерухоме майно.

Проте за апеляційною скаргою ОСОБА_6 ухвалою апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2012 року вказане судове рішення скасовано, що унеможливило стягнення грошових коштів за рахунок майна ОСОБА_6 для виконання рішення суду. Водночас, відповідно до звіту про оцінку майна, проведеного на підставі ст. ст. 58, 62 Закону України "Про виконавче провадження", вартість кафе-бару Балатон складає 1 198 769 грн.

Окрім того, апеляційний суд залишив поза увагою й те, що згідно з відповіді Держземагенства в Овідіопольському районі за ОСОБА_6 рахується право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_2 , та за інформацією МРЕВ – автомобіль "Хюндай Туксон" ( НОМЕР_1 ), який ОСОБА_6 придбав у 2007 році, тобто вже в період існування рішення суду про стягнення коштів.

Поряд з тим, суд апеляційної інстанції фактично не перевірив та не надав відповіді на доводи апеляційної скарги прокурора щодо наявності в ОСОБА_6 реальної можливості виконати судове рішення за рахунок грошових коштів, які він отримував від ОСОБА_7 за передачу в оренду своєї частини бару та якими розпоряджався на власний розсуд.

Водночас, свідок ОСОБА_15 , у якої, як головного державного виконавця у відділі Державної виконавчої служби Овідіопольського районного управління юстиції Одеської області, на виконанні перебувало об`єднане виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_6 грошових коштів, зазначала, що з 2010 року останній мав багато можливостей сплатити борг і в заяві він писав, що може сплачувати по 4000 грн, але нічого так і не платив.

Отже, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, не проаналізував та не співставив їх із наявними у провадженні доказами та не надав вичерпної відповіді на ці доводи.

Наведене дає підстави вважати, що апеляційний суд формально розглянув кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 та не зазначив мотивів, з яких апеляційну скаргу прокурора визнав необґрунтованою.

І тому ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. ст. 370 та

419 КПК, а наведені порушення є істотними і такими, що перешкодили апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, оцінити докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність – з точки зору достатності та взаємозв`язку, в тому числі шляхом повторного дослідження обставин кримінального провадження, після чого ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441–442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 17 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                          ОСОБА_2                                         ОСОБА_3