Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

29 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 242/2801/17

провадження № 51-1187км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                   ОСОБА_4 ,

прокурора                                                        ОСОБА_5 ,

захисника                                                        ОСОБА_6 ,

засудженого                                                    ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017050000000135, за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецька, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого у АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі — КК),

за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої й апеляційної інстанцій, та потерпілої ОСОБА_8 на ухвалу Донецького апеляційного суду від 6 грудня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Селидівського міського суду Донецької області від 16 квітня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 286 ККдо покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 про відшкодування моральної і матеріальної шкоди залишено без розгляду.

Донецький апеляційний суд ухвалою від 6 грудня 2018 року вирок щодо ОСОБА_7 залишив без змін.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він16 квітня 2017 року близько 20 год. 30 хв., порушуючи вимоги п.п. "б" п. 2.3, п. 2.9, п.п. "в" п. 14.2 Правил дорожнього руху (далі – ПДР), перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічносправним автомобілем ВАЗ-21011 (д.н.з. ф НОМЕР_1 ), в салоні якого були ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , здійснюючи рух зі швидкістю близько 60-70 км/год по автошляху сполученням Селидове—Гірник—Максимільянівка з боку м. Гірника Донецької області в напрямку м. Селидового Донецької області, діючи необережно, проявляючи злочинну самовпевненість, маючи об`єктивну можливість спостерігати за дорожньою обстановкою і рухом транспортних засобів у зустрічному напрямку, перед початком обгону невстановленого автобуса, що рухався попереду в попутному напрямку, не впевнився у тому, що смуга, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, та, легковажно розраховуючи на відсутність транспортних засобів, що рухаються в зустрічному напрямку, змінив напрямок руху вліво, здійснюючи маневр обгону зазначеного автобусу, і виїхав на зустрічну смугу руху, де вчинив зіткнення з автомобілем марки ВАЗ-21099, (д.н.з.  НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_11 , що рухався в зустрічному напрямку.

Внаслідок дорожньо-транспортної події (далі — ДТП) пасажир автомобіля ВАЗ-21011 ОСОБА_9 та пасажир автомобіля ВАЗ-21099 ОСОБА_12 від отриманих тяжких тілесних ушкоджень померли на місці події, заподіяні потерпілим тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням їх смерті.

Крім того, внаслідок цієї ДТП пасажиру автомобіля ВАЗ-21011 ОСОБА_10 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження як небезпечні для життя, а пасажиру автомобіля ВАЗ-21099 ОСОБА_13 — тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, для загоєння яких необхідний тривалий час — понад 21 день.

Допущені ОСОБА_7 порушення вимог п.п. "в" п. 14.2 ПДР перебувають у прямому причинному зв`язку з виникненням цієї ДТП та настанням суспільнонебезпечних наслідків у вигляді заподіяння потерпілій ОСОБА_13 середньої тяжкості тілесного ушкодження, потерпілому ОСОБА_10 – тяжкого тілесного ушкодження та спричинення загибелі ОСОБА_9 і ОСОБА_12 .

Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог та узагальнені доводи осіб, які її подали

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про перегляд ухвали апеляційного суду у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, просить скасувати ухвалу Донецького апеляційного суду від 6 грудня 2018 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх доводів прокурор посилається на те, що:

- апеляційний суд, погоджуючись із призначеним ОСОБА_7 судом першої інстанції мінімальним основним покаранням, передбаченим ч. 3 ст. 286 КК, у виді позбавлення волі на строк п`ять років, не дотримався вимог ч.1 і ч. 2 ст.65 КК та роз`яснень, які містяться в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання";

- суд апеляційної інстанції достатньо не врахував того, що обвинувачений вчинив тяжкий злочин, який характеризується змішаною формою вини, а саме прямим умислом щодо порушення ПДР, оскільки ОСОБА_7 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння з великою концентрацією алкоголю в крові, яка становила 0,941 ‰, та необережністю до наслідків, які настали, – загибель двох осіб, заподіяння двом потерпілим тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень;

- апеляційний суд не врахував поведінки ОСОБА_7 після вчинення правопорушення, який у разі призначення реального покарання категорично не вбачав необхідності відшкодувати заподіяну шкоду особі, яка втратила свого сина. Зокрема, обвинувачений, визнаючи свою провину в повному обсязі, створюючи уяву засудження свого вчинку, під час розгляду справи в суді першої інстанції та готовності нести справедливе покарання, бажаючи уникнути відповідальності, оспорював фактичні обставини події з метою перекладення вини на інших учасників руху;  підписуючи договір з потерпілою ОСОБА_8 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, погодився з положеннями п.6, в якому стороною захисту зазначено, що обов`язок ОСОБА_7 щодо відшкодування шкоди починає діяти з моменту набуття чинності рішенням суду, яке не буде містити кримінального покарання у виді позбавлення волі, за виключенням прийняття рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням;

- зважаючи на вказані обставини, потерпіла висловила позицію в апеляційній скарзі про необхідність призначення ОСОБА_7 максимального основного покарання, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК.

Враховуючи зазначені обставини, прокурор вважає, що виправлення обвинуваченого неможливе за умови призначення йому мінімального основного покарання, з яким необґрунтовано погодився апеляційний суд.

Потерпіла ОСОБА_8 в касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Донецького апеляційного суду від 6 грудня 2018 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через невідповідність призначеного судом покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість.

Обґрунтовуючи свої доводи щодо м`якості призначеного ОСОБА_7 покарання, потерпіла вказала на те, що:

- укладений договір про відшкодування шкоди вона підписала, не розуміючи наслідків такого рішення, оскільки перебувала в розпачі та тяжкому психологічному стані; шкоду обвинувачений відшкодував частково та зобов`язаний був відшкодувати всю суму, зазначену в договорі, незалежно від призначеного судом виду покарання; не була згодна з п. 6 договору, в якому зазначено, що якщо ОСОБА_7 відшкодує шкоду, то він не повинен нести кримінальної відповідальності з призначенням реального строку покарання, що заздалегідь було продумано захисником обвинуваченого з метою невідшкодування їй шкоди;

- у суді першої інстанції наполягала на призначенні справедливого покарання, яке повинно відповідати тяжкості злочину, але суди першої й апеляційної інстанцій не врахували вини обвинуваченого, обтяжуючу покарання обставину — вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння (в кількості, що перевищувала в п`ять разів допустиму норму, факт умисного і свідомого порушення ПДР, ступінь тяжкості і наслідки вчиненого кримінального правопорушення, загибель двох осіб та спричинення двом потерпілим тяжких і середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що в цілому призвело до призначення м`якого покарання в мінімальному розмірі, за наявності якого, на її думку, виправлення ОСОБА_7 не є можливим;

- на її думку, враховані судом першої інстанції пом`якшуючі покарання обставини, не можуть відповідати складу і тяжкості вчиненого злочину та не можуть бути вагомим фактором для постановлення вироку в даному провадженні, з призначенням мінімального строку покарання - п`яти років позбавлення волі, з яким вона не погоджується;

- зазначивши враховані судом першої інстанції обставини та дані про особу обвинуваченого, апеляційний суд необґрунтовано залишив без змін вирок, оскільки враховане спростовується поведінкою обвинуваченого після вчинення злочину, який перешкоджав виконанню вироку, а саме мав намір уникнути від  відбування покарання тривалий час та не виконувати добровільно вирок, перебував в розшуку, що свідчить  про те, що обвинувачений не мав наміру виправлятись;

- судами також не враховано те, що під час руху, на прохання пасажирів повільніше та обережніше керувати транспортним засобом обвинувачений не звертав увагу;

- судами істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Позиції інших учасників судового провадження

Обвинувачений ОСОБА_7 подав заперечення на касаційні скарги, в якому просить відмовити в їх задоволенні та залишити без зміни ухвалу апеляційного суду. Він зазначив про те, що факту його перебування під час вчинення правопорушення у стані алкогольного сп`яніння з перевищенням допустимої норми алкоголю в крові в матеріалах провадження не встановлено, а тому таку обтяжуючу покарання обставину необхідно виключити з вироку суду. Вважає необґрунтованими доводи у скаргах прокурора і потерпілої щодо небажання відшкодувати потерпілій шкоду, адже він робив все можливе для відшкодування ОСОБА_8 як моральної, так і матеріальної шкоди, однак його можливості дуже обмежені При цьому зауважив, що відповідно до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідальність за нього несе страхова компанія.

Від інших учасників процесу заперечень на касаційні скарги не надійшло.

У судовому засіданні прокурор касаційні скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Захисник та засуджений просили відмовити у задоволенні касаційних скарг, а ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у тій частині, в якій вони були оскаржені.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій у касаційних скаргах не оскаржуються.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є, зокрема, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначеної підстави суд касаційної інстанції керується положеннями статті 414 КПК.

Згідно з положеннями ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Доводи у касаційних скаргах прокурора та потерпілої ОСОБА_8 щодо м`якості призначеного ОСОБА_7 покарання у зв`язку з безпідставним, на їх думку, призначенням мінімального розміру основного покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років є обґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При постановленні вироку суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років, урахував:

- ступінь тяжкості вчиненого ним злочину; обставини цього злочину, який скоєно в стані алкогольного сп`яніння; тяжкість наслідків, що настали, – смерть двох осіб, отримання тяжких тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_10 та тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілою ОСОБА_13 ; дані про особу обвинуваченого, який задовільно характеризується за місцем проживання та позитивно – за місцем роботи, має сім?ю, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває;

- позицію потерпілих, які не наполягали на призначенні ОСОБА_7 суворого покарання, та обставини, що пом`якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку потерпілим ( ОСОБА_10 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_8 ), що підтверджено відповідними розписками; перебування на його утриманні малолітньої дитини – сина ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При цьому суд визнав обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , вчинення злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння.

На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 неможливо без ізоляції від суспільства, тому необхідним і достатнім для його виправлення  та попередження вчинення ним нових злочинів буде покарання у виді позбавлення волі в мінімальному розмірі, встановленому санкцією ч. 3 ст. 286 КК, з позбавленням права керувати транспортними засобами, що передбачає відповідальність за вчинений злочин відповідно до положень Загальної частини КК.

З матеріалів провадження вбачається, що прокурор та потерпіла ОСОБА_8 , не погоджуючись із призначеним ОСОБА_7 мінімальним розміром основного покарання, оскаржили вирок суду першої інстанції, подавши апеляційні скарги, доводи в яких апеляційний суд визнав безпідставними.

Як видно з оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції залишив без зміни вирок суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_7 покарання, при цьому, посилаючись на положення статей 50, 65, 66, 67 КК, зазначивши про те, що суд першої інстанції врахував усі обставини в провадженні, дані про особу обвинуваченого, пом`якшуючі покарання обставини, тому покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років відповідає вимогам зазначених норм КК, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

На думку Суду, з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна на таких підставах.

Так, суд апеляційної інстанції, погоджуючись з призначеним обвинуваченому основним покаранням у виді позбавлення волі на строк п`ять років, не достатньо врахував те, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин, внаслідок якого настали непоправні тяжкі наслідки — смерть двох осіб та заподіяння середньої тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень двом потерпілим, а також не достатньо звернув увагу на конкретні обставини у кримінальному провадженні, у тому числі на те, що злочин вчинено в стані алкогольного сп`яніння.

Як убачається з матеріалів провадження, між потерпілою і обвинуваченим був укладений договір про добровільне відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданої в результаті ДТП, (далі – договір) у розмірі 160 000 грн, згідно з яким шкоду ОСОБА_7 було відшкодовано потерпілій лише частково, що підтверджується відповідними розписками у провадженні. У зв`язку з укладенням зазначеної угоди свій цивільний позов потерпіла ОСОБА_8 залишила без розгляду (т. 2, а.п. 42, 44-45).

Як убачається з п. 6 договору, на який посилаються у скаргах прокурор і потерпіла, обов`язок ОСОБА_7 з відшкодування моральної шкоди, зазначеної у п. 2 цього договору, починає діяти з моменту набуття чинності рішенням суду за кримінальною справою, яке не буде містити кримінального покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі, за виключенням прийняття рішення про звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.

Проте суд першої інстанції, враховуючи як обставину, що пом`якшує покарання, – добровільне відшкодування  завданого збитку потерпілій ОСОБА_8 за вказаних обставин, належним чином не мотивував свого рішення щодо обсягу відшкодування, на що апеляційний суд також не звернув увагу.

Враховуючи наведене, на переконання Суду, не можна вважати обґрунтованим висновок суду про щире каяття засудженого, адже відповідне ставлення до вчиненого передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації, а не лише формальна вказівка обвинуваченого на визнання свої вини та готовність нести матеріальну відповідальність лише за певних умов, які є вигідними лише для самого обвинуваченого.

Також Суд вважає слушними доводи у скарзі прокурора і потерпілої про неврахування апеляційним судом поведінки обвинуваченого після вчинення правопорушення: ОСОБА_7 , визнаючи свою вину в повному обсязі, бажаючи уникнути відповідальності, оспорював в апеляційному порядку фактичні обставини провадження з метою перекладення вини на інших учасників дорожнього руху, що також викликає обґрунтовані сумніви у наявності таких обставин, що пом`якшують покарання, а саме щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину.

Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК убачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368—380цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення – підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Зокрема, вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Проте, апеляційний суд, формально зазначивши враховані судом першої інстанції обставини, на порушення вимог ст. 419 КПК доводів в апеляційній скарзі прокурора та потерпілої належним чином не перевірив та не навів переконливих мотивів на їх спростування, у зв`язку з чим допустив невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого (ч. 1 ст. 414 КПК), що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 438, п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК є підставою для скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду слід урахувати наведене в постанові Верховного Суду, положення статей 50, 65, 66, 67 КК, доводи в апеляційних скаргах та постановити законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.

Керуючись статтями 369, 414, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої й апеляційної інстанцій, та потерпілої ОСОБА_8 задовольнити.

Ухвалу Донецького апеляційного суду від 6 грудня 2018 року щодо ОСОБА_7 скасувати.

Призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                               ОСОБА_3