Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

24 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 311/2967/17

провадження № 51-1479 км 19

Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                                       ОСОБА_4 ,

прокурора                                                                           ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у кримінальному провадженні № 42017081160000106 від 17 серпня 2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 383, ч. 2 ст. 384 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Василівського районного суду Запорізької області від 02 квітня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 383, ч. 2 ст. 384 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

На підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 11 серпня 2016 року приблизно о 13:00, діючи з прямим умислом, повідомив органу досудового розслідування завідомо неправдиві відомості про вчинення відносно нього тяжкого кримінального правопорушення, зокрема те, що ОСОБА_8 , погрожуючи йому вбивством та знищенням майна, вимагав у нього грошові кошти у сумі 10 тис. доларів США. Того ж дня засуджений ОСОБА_7 приблизно о 18:00, знаходячись у приміщенні Василівського ВП ГУНП в Запорізькій області, діючи з прямим умислом, розуміючи, що злочин вчинено не було, надав слідчому під запис у протоколі його допиту як потерпілого завідомо неправдиве показання про те, що ОСОБА_8 погрожував йому вбивством та вимагав грошові кошти.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду – без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість. При цьому зазначає, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, в повній мірі не врахував обставини та тяжкість вчинених злочинів, особу засудженого, його відношення до вчиненого, тяжкість наслідків, та безпідставно погодився з висновком місцевого суду про можливість застосування до засудженого положень ст. 75 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Як установлено частиною 1 ст. 438 КПК України, однією із підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п. 3 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 414 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 383, ч. 2 ст. 384 КК України у касаційній скарзі прокурором не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Доводи касаційної скарги прокурора щодо безпідставного застосування до засудженого положень ст. 75 КК України, що потягло за собою невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 50, ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду та розміру покарання ОСОБА_7 , а також звільняючи останнього від відбування такого покарання, виходив з того, що засуджений раніше не судимий, вчинив злочин середньої тяжкості, працює, одружений, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставин, що обтяжують або пом`якшують покарання, в ході судового розгляду не встановлено.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, врахував обставини вчинених злочинів, дані про особу засудженого, наявність у останнього міцних соціальних зв`язків та прийшов до висновку про можливість застосування до засудженого положень ст. 75 КК України, з чим погоджується і колегія суддів.

Крім того, твердження прокурора про необґрунтоване застосування до засудженого положень ст. 75 КК України, на думку колегії суддів, є непереконливими.

Так, зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурором фактично порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані з суддівським розсудом.

Поняття суддівського розсуду, або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативними, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема, "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначення "інші обставини справи", або ж "інші обставини кримінального провадження", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Призначене засудженому ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, справедливим, та таким, що не суперечить ст. 65 КК України.

На переконання колегії суддів, визначене судом остаточне покарання ОСОБА_7 з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його м`якість, про що прокурор вказує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.

На переконання колегії суддів, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 370 та ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі прокурора доводам та обґрунтовано відмовив у її задоволенні.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції – без зміни.

Керуючись ст. ст. 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 19 грудня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                           ОСОБА_2                              ОСОБА_3