Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

22 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 209/1300/18

провадження № 51-551км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузахисника

ОСОБА_6 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року

у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040790000503, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Дніпровського районного суду м.  Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 травня 2018 року за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі – КК) до трьох років позбавлення волі та звільненого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 вересня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначеним вироком Дніпровського районного суду м.  Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 травня 2018 року, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання

з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Цим же вироком вирішено питання щодо речових доказів.

Вироком Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст.  185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

Вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 травня 2018  року стосовно ОСОБА_7 ухвалено виконувати самостійно.

В решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 7 січня 2017  року в нічний час доби, знаходячись на технічному поверсі в під`їзді № 1 будинку АДРЕСА_2 , зайшов до машинного відділення, де за допомогою заздалегідь приготовленого знаряддя – викрутки та ключів, від`єднав з ліфтового обладнання одну гальмівну котушку МП-201, яка належить КП КМР "УКОЖФ", викраденим розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілому матеріальної шкоди на 866,67 грн.

Крім того, ОСОБА_7 , у період з 4 лютого 2017 року по 20 травня 2017 року в нічний час доби, знаходячись на технічному поверсі по проспекту Перемоги, проспекту Наддніпрянському та проспекту Героїв АТО в м. Кам`янську, за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, аналогічним способом із застосуванням викрутки та ключів таємно повторно вчинив чотири крадіжки гальмівної котушки з машинного відділення, кожна вартістю 866,67 грн, чим заподіяв КП КМР "УКОЖФ" матеріальної шкоди.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати, ухвалити новий вирок, яким визнати останнього винним за ч. 3 ст. 185 КК та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК остаточно призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст.  76 цього Кодексу. На думку захисника при призначенні покарання ОСОБА_7 апеляційним судом не було враховано те, що він є єдиним годувальником в сім`ї, оскільки його дружина вагітна і ніде не працює, щиро розкаявся, добровільно повідомив органи поліції про вчинені ним крадіжки у період з 7 січня по 20 травня 2017 року та активно сприяв їх розкриттю. Крім того вказує, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишився висновок досудової доповіді в тій частині, де зазначено, що існує низький рівень небезпеки для суспільства, у тому числі й для окремих осіб, та що виправлення ОСОБА_7 можливе без позбавлення волі на певний строк за умови здійснення органом пробації інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України

(далі – КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412–414 цього Кодексу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються та не заперечуються.

Доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є безпідставними.

Вказані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Статтями 50і 65 ККпередбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Переглядаючи в апеляційному порядку вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 за апеляційною скаргою прокурора, який просив із підстави невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості у зв`язку із безпідставним звільненням від відбування покарання з випробуванням вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання скасувати й ухвалити новий вирок, а вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 травня 2018  року виконувати самостійно, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що призначене ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст.  75 КК не може бути визнане необхідним і достатнім для виправлення останнього та попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень.

З огляду на викладене, апеляційний суд, дотримуючись вимог ст. 420 КПК, скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та призначив йому покарання у мінімальних межах ч. 3 ст. 185 КК без застосування положень статей 75, 76 КК, а також зазначив, що вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 11 травня 2018 року виконувати самостійно.

Призначаючи ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який згідно зі ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких, дані про його особу, який раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів, знаходиться на обліку у лікаря нарколога з 2004 року, у лікаря психіатра на обліку не перебуває, посередньо характеризується за місцем проживання, а за місцем роботи – позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину та вагітну дружину, його відношення до скоєного, наявність обставини, яка пом`якшує покарання, – щире каяття, та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Водночас, правильним є врахування апеляційним судом при призначенні покарання без застосування положень ст. 75 КК того, що ОСОБА_7 неодноразово засуджувався, у тому числі й за злочини проти власності, проте знову вчинив декілька епізодів крадіжок ліфтового обладнання, а також – можливих наслідків вчиненого.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції не в достатній мірі було враховано висновок органу пробації щодо ОСОБА_7 , в якому вказано, що існує висока ймовірність вчинення ним повторного правопорушення.

А тому виходячи з обставин справи, даних про особу засудженого, тяжкості вчиненого злочину, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням є обґрунтованим.

Призначене апеляційним судом ОСОБА_7 покарання ґрунтується на положеннях статей 50 і 65 КК, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому, на думку колегії суддів, вважати, що це покарання за своїм розміром є явно несправедливим через суворість, підстав немає.

Вирок апеляційного суду належним чином мотивовано та відповідає вимогам статей 370 і 420 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування судового рішення, не встановлено.

А тому касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441–442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                         ОСОБА_2                                       ОСОБА_3