Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

22 жовтня 2019 року

м. Київ

судова справа № 323/2158/17

провадження № 51-2083км19

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

захисника                                                   ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого                                              ОСОБА_7 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080310000473 від 08 травня

2017 року, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя

АДРЕСА_1 , зареєстрованого у цьому АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого — останнього разу за вироком Оріхівського районного суду Запорізької області від 04 травня 2016 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з іспитовим строком тривалістю 1 рік,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2019 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Оріхівського районного суду Запорізької області від 11 вересня

2017 року ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки 6 місяців та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання про стягнення судових витрат і про долю речових доказів.

За вироком місцевого суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, будучи раніше судимим за ч. 2 ст. 185 КК України (судимість у встановленому законом порядку не знято та не погашено), в період із 06-го до 08 травня

2017 року приблизно о 23:00 із корисливих мотивів проник до будинку на АДРЕСА_3 , звідки повторно таємно викрав належне ОСОБА_8 майно на загальну суму 585,83 грн, чим завдав збитків останній на вказану суму.

В кінці червня 2017 року ввечері ОСОБА_7 з корисливих мотивів проник до будинку на АДРЕСА_4 , звідки повторно таємно викрав належне ОСОБА_9 майно на загальну суму 407,50 грн, чим завдав збитків останньому на вказану суму.

Запорізький апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок районного суду від 11 вересня 2017 року щодо ОСОБА_7 у частині звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України та ухвалив свій, яким постановив вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалив обчислювати з моменту приведення до виконання вироку апеляційного суду.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити вирок апеляційного суду та застосувати до її підзахисного положення статей 75, 76 КК України.

На думку захисника, апеляційний суд при визначенні ОСОБА_7 покарання з його реальним відбуванням повною мірою не врахував усіх наявних у кримінальному провадженні пом`якшуючих покарання обставин, даних про особу засудженого й безпідставно ухвалив свій вирок, яким призначив покарання, що є явно несправедливим через суворість.

У запереченні прокурор, посилаючись на безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі, просить вирок апеляційного суду залишити без зміни.

У заяві потерпіла ОСОБА_8 (на день звернення до касаційного суду ОСОБА_10 згідно з паспортом громадянина України № НОМЕР_1 ) зазначила, що вона не має жодних претензій до засудженого ОСОБА_7 , оскільки завдану шкоду їй відшкодовано в повному обсязі, тому не наполягає на покаранні, яке підлягає реальному відбуванню, й не заперечує проти задоволення касаційної скарги захисника.

У заяві потерпілий ОСОБА_9 також зазначив, що він не має жодних претензій до засудженого ОСОБА_7 , оскільки завдану шкоду йому відшкодовано в повному обсязі. Крім того, потерпілий зазначив, що вимоги за касаційною скаргою захисника підтримує повністю та вважає, що виправлення

ОСОБА_7 можливе без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні суду касаційної інстанції захисник ОСОБА_6 , висловивши свої доводи, підтримала подану нею касаційну скаргу і просила її задовольнити; засуджений ОСОБА_7 , висловивши свої доводи, просив касаційну скаргу захисника задовольнити; прокурор вважала, що доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, є необґрунтованими, а тому просила вирок апеляційного суду залишити без зміни, а скаргу захисника — без задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, згідно з вимогами ст. 433 КПК України колегія суддів не перевіряє, оскільки законність і обґрунтованість вироку в цій частині не оскаржується.

Доводи захисника, наведені нею у касаційній скарзі, про можливість призначення покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, колегія суддів вважає безпідставними.

Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що місцевий суд при призначенні ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 185 КК України врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом`якшують покарання, — щире каяття й повне визнання винуватості, а також обставину, що його обтяжує, — рецидив злочинів. Суд також дослідив дані про особу винного та дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_7 покарання в межі, встановленій санкцією закону за ч. 3 ст. 185 КК України, зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 цього Кодексу.

Натомість колегія суддів касаційного суду вважає, що в результаті розгляду кримінального провадження апеляційний суд правильно у своєму рішенні зазначив, що суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання за ч. 3 ст. 185 КК України з випробуванням, достатньою мірою не мотивував свого рішення та не навів у вироку переконливих мотивів його прийняття.

Апеляційний суд обґрунтовано вказав на те, що місцевий суд, вирішуючи питання про призначення ОСОБА_7 покарання, не врахував характеру та ступеня тяжкості вчиненого останнім злочину, а також того, що ОСОБА_7 раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, однак на шлях виправлення не став і знову вчинив злочин проти власності. Тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що призначене ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України не відповідає ступеню тяжкості вчиненого та особі засудженого через м`якість.

Колегія суддів касаційного суду вважає, що з урахуванням усіх обставин кримінального провадження, особи засудженого, розмір визначеного апеляційним судом ОСОБА_7 покарання (в мінімальній межі, передбаченій санкцією ч. 3 ст. 185 КК України, з його реальним відбуванням) є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів відповідно до вимог статей 50, 65 КК України.

На думку колегії суддів, відсутні підстави вважати, що призначене ОСОБА_7 покарання є несправедливим через його суворість.

Вирок апеляційного судувідповідає положенням статей 374, 420 КПК України.

З огляду на те, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, тому касаційна скарга захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Запорізького апеляційного суду від 23 січня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 — без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                             ОСОБА_2                                     ОСОБА_3