Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

16 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 163/2981/15-к

провадження № 51-6004км18

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України (далі — КК).

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Любомльського районного суду Волинської області від 25 жовтня          2017 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) за недоведеністю вчинення ним цього кримінального правопорушення.

Згідно обвинувальним актом ОСОБА_7 обвинувачено у злочині, скоєному за таких обставин.

20 жовтня 2015 року ОСОБА_7 слідуючи на в`їзд в Україну з Республіки Польща через пункт пропуску для міжнародного автомобільного сполучення "Ягодин", що в с. Старовойтове Любомльського району Волинської області, на автомобілі "Міцубісі Паджеро", номер кузова НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , під час паспортного контролю пред`явив працівникам прикордонного наряду відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ІНФОРМАЦІЯ_3 завідомо підроблене доручення на право керування зазначеним транспортним засобом, видане на його ім`я.

Згідно з пред`явленим обвинуваченням дії ОСОБА_7 , орган досудового розслідування кваліфікував як використання завідомо підробленого документа, тобто вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4      ст. 358 КК.

Волинський апеляційний суд ухвалою від 04 квітня 2019 року вирок Любомльського районного суду Волинської області від 25 жовтня 2017 року щодо виправданого ОСОБА_7 у зв`язку знедоведеністю вчинення ним  кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК, залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Волинського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону і неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Істотне порушення кримінального процесуального закону, на думку прокурора, полягає в тому,що суд апеляційної інстанції, залишаючи без задоволення його апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції, не дотримався засад змагальності кримінального процесу, належним чином не мотивував ухвали, не навів обґрунтованого аналізу доводів, викладених у скарзі, не спростував наявних у провадженні доказів, тобто ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам ст. 419 КПК. Також суд, безпідставно відмовляючи у задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів, не дотримався положень ст. 404 КПК.

Крім цього, на думку прокурора, апеляційний суд не виконав вказівки, викладеної у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року, в частині необґрунтованості висновків про необов`язковість пред`явлення при перетині кордону доручення на керування транспортним засобом.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_8 в інтересах виправданого ОСОБА_7 подав письмове заперечення, в якому просив ухвалу Волинського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Частина 4 статті 358 КК передбачає кримінальну відповідальність за використання завідомо підробленого документа.

Суб`єктивна сторона вказаного злочину характеризується прямим умислом.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення  (ч. 1 ст. 412 КПК).

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.

Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону.

Ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення, суд детально їх проаналізував і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.

За встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, а також виходячи з досліджених у судовому засіданні доказів, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що поза розумним сумнівом допустимими та достатніми доказами не встановлено конкретні фактичні дані, які б свідчили, що обвинувачений ОСОБА_7 ознайомлений з походженням доручення на право керування, не доведено такого факту жодним чином і стороною обвинувачення, а в обвинуваченні відсутні будь-які підтвердження того, що обвинувачений був завідомо обізнаний й усвідомлював істинне походження доручення.

Таким чином, суд згідно зі ст. 94 КПК повно та всебічно дослідив усі докази, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності – з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, обґрунтовано дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, а виправдувальний вирок – законним та обґрунтованим.

Так, переглядаючи вирок Любомльського районного суду Волинської області від 25 жовтня 2017 року, суд апеляційної інстанції вмотивовано заначив,що у цьому кримінальному провадженні не здобуто беззаперечних доказів того, що ОСОБА_7  було достовірно відомо про незаконне походження доручення на право керування автомобілемта що останній діяв з прямим умислом на вчинення саме таких дій.

Суд погоджується з висновками апеляційного суду, зокрема, що такі докази, як висновок за результатами здійснення поглибленої перевірки документа складеного 20 жовтня 2015 року, старшим прапорщиком ОСОБА_9 ; повідомлення про виявлення кримінального правопорушення від 20 жовтня 2015 року № 3301;  протокол огляду місця події від 20 жовтня 2015 року, з якого вбачається, що на митному посту "Ягодин" при в`їзді на смугу руху "зелений коридор" виявлено автомобіль "Міцубісі Паджеро", водій якого ( ОСОБА_7 ) добровільно видав техпаспорт і доручення на право керування транспортним засобом; висновок експерта від 04 листопада 2015 року №1039; висновок експерта від 27 липня 2017 року № 229, з якого вбачається, що в довіреності (Vollmacht) на право керування транспортним засобом "Міцубісі Паджеро" на ім`я ОСОБА_7 ознак зміни першочергового змісту та ознак технічної підробки підпису або його копіювання на момент дослідження не виявлено; інформація Державної прикордонної служби про те, що протягом 2014—2015 років ОСОБА_7 66 разів  перетинав кордон через пункти пропуску "Ягодин", "Угринів", "Доманове" як водій транспортного засобу, в тому числі, 27 разів на 10 різних автомобілях з іноземною реєстрацією – не доводять винуватості ОСОБА_7 , оскільки ці докази підтверджують лише факт наявності підробленого документа, та не дають підстав стверджувати, що йому було відомо про підробку вказаного документу.

Крім цього, показання свідків ОСОБА_10 , який виявив невідповідність позначок проходження техогляду на номерному знаку реєстраційним документам, та ОСОБА_11 який під час перевірки документів на транспортний засіб виявив ознаки підробки доручення, не підтверджують спрямованості дій ОСОБА_7  на умисне використання завідомо підробленого документа та усвідомлення ним того, що документ є неправдивим.

Таким чином, обвинуваченням не доведено, з чим погоджується колегія суддів, що ОСОБА_7 був обізнаний з тим, що доручення на право керування  транспортним засобом на його ім`я підроблене.

Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, і у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них доводи, які є аналогічними доводам прокурора у касаційній скарзі, і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків, у тому числі дав оцінку показанням свідків, на які посилався прокурор, фактичним обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та іншим фактичним обставинам, на які посилався прокурор, і дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність вчинення ОСОБА_7   кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК.

Посилання прокурора на недотримання судом апеляційної інстанції засад змагальності кримінального процесу, яке виразилось у безпідставній відмові стороні обвинувачення у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, є неприйнятними, оскільки згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У цьому випадку такої умови апеляційний суд не встановив, повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Власне факт непогодження з висновками суду не є підставою для повторного дослідження доказів. Тому при здійсненні апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК та дотримано загальних засад кримінального провадження визначених ст. 7 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, підстав, передбачених ст. 404 КПК, для повторного дослідження доказів прокурором наведено не було й апеляційним судом не встановлено. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даних місцевим судом, щодо недоведеності вчинення ОСОБА_7 злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.

Щодо невиконання вказівки, викладеної у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року, в частині необґрунтованості висновків про необов`язковість пред`явлення при перетині кордону доручення на керування транспортним засобом, то в ухвалі від 04 квітня 2019 року суд апеляційної інстанції на цю обставину жодних посилань не робив. В свою чергу вказана обставина не доводить обізнаності  ОСОБА_7 про незаконне походження документа та спрямованості його дій на умисне використання завідомо підробленого документу і не впливає на законність прийнятого рішення.

Розглянувши кримінальне провадження, апеляційний суд постановив ухвалу, у якій навів детальні мотиви прийнятого рішення і яка повною мірою відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були підставою для скасування судового рішення, про що йдеться у касаційній скарзі прокурора, перевіркою кримінального провадження не встановлено.

За таких обставин касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК,  Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                                     ОСОБА_3